Рішення № 85478661, 25.09.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29409/18

Провадження № 2/761/1932/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого - судді: Кондратенко О.О.,

при секретарі: Архипову І.Р.

за участі:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідачки: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_3 , в якій просив суд: зобов`язати відповідачку зняти та більше не встановлювати замків між кухнею та кімнатами.

В послідуючому, уточнив позовні вимоги та зазначив, що позивачкою в добровільному порядку зняті замки між кухнею та кімнатою, а тому, він наполягає лише на задоволенні позовних вимог в частині, а саме: зобов`язати відповідачку встановити двері між кімнатами 1-3 та 1-5; 1-4 та 1-5; стягнути з відповідачки на його користь моральну шкоду за спилену грушу у розмірі 15 000, 00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він та відповідачка у справі є співвласниками буд. АДРЕСА_1 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2007 року визначено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порядок користування жилим будинком АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_4 житлові приміщення 1-4 пл. 15,7 кв.м, 1-3 пл. 6, 6 кв.м., з надвірних споруд - льох, земельну ділянку пл. 197 кв.м, в тому числі, частину ділянки спільного користування пл. 103, 3 кв.м. ОСОБА_1 виділено приміщення 1-5 пл. 9, 8 кв.м, 1-6 пл. 7, 4 кв.м, 1-7 пл. 6, 1 кв.м, 1-8 пл. 2, 7 кв.м., з надвірних споруд - сарай під літерою ?Б? з льохом та вбиральнею, земельну ділянку пл. 197 кв.м, в тому числі, частину ділянки спільного користування 103, 3кв.м. В спільне користування було виділено приміщення 1-2 пл. 8, 2 кв.м, 1-1 пл. 8,2 кв.м та 1-9 пл. 3,2 кв.м. В послідуючому, ОСОБА_4 подарувала свою частину вищезазначеного будинку ОСОБА_3 . На протязі останніх років, на дверях, які виходять до кухні 1-2 та до кімнат 1-3, 1-4, 1-5 відповідачка встановила навісний замок, чим позбавила його можливості вільно користуватися кімнатою 1-5. В послідуючому відповідачка демонтувала двері між кімнатами 1-3 та 1-5, 1-4 та 1-5 та заклала їх цеглою, без його згоди. Зазначене закладення позивачем було демонтовано, оскільки, воно порушувало його права, як власника. На сьогоднішній день навісні замки між кухнею та кімнатами відповідачкою вже зняті. Однак, дверні пройоми між кімнатами 1-3 та 1-5, 1-4 та 1-5 після їх закладення відповідачкою у належний стан приведені не були, двері не встановлені. Крім того, 20 липня 2018 року, без його згоди, по АДРЕСА_1 була зрізана груша. Вищезазначені обставини змусили його звернутися до суду за захистом його порушеного права.

В судовому засіданні позивач на задоволенні позовних вимог наполягав, з урахуванням уточнень позовних вимог, які ним були заявлені під час розгляду справи судом та просив суд, позов задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Посилаючись на те, що дійсно, відповідно до договору дарування від 27 червня 2012 року відповідачці на праві власності належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Дійсно, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2007 року визначено порядок користування жилим будинком між ОСОБА_5 та попереднім власником належної відповідачці частини житлового будинку. Станом на сьогоднішній день, відповідачка здійснила об`єднання двох жилих приміщень 1-6 та 1-5 в одне приміщення, загальною площею 17, 2 кв.м. Необхідність у розміщенні навісних замків з боку відповідача була вчинена лише для захисту її права на недоторканість житла, від протиправних посягань самого позивача, який постійно проникає до житлових приміщень відповідачки. Між сторонами з приводу користування спірним будинком постійно відбуваються судові розгляди. Одним із рішень судів було встановлено, що позивач не вправі проникати до житлових приміщень відповідачки. Крім того, зазначено, що неприпустимим є захист прав одного співвласника у спільній частковій власності шляхом порушення прав іншого співвласника. Більш того, судом апеляційної інстанції допущено можливість усунення перешкод у здійсненні права користування спільною частковою власністю шляхом облаштування входу до приміщення позивача 1-5, переобладнавши вікно між приміщеннями 1-7 та 1-5 на двері. Однак, судом було зазначено, що застосування такого способу усунення перешкод у здійсненні права користування спільною власністю потребує спеціальних знань у сфері будівництва. А отже, позивач може здійснити переобладнання віконного прорізу між приміщеннями 1-7 та 1-5 на дверний отвір, встановивши двері. Відповідачка ж у свою чергу гарантує зі свого боку закладення дверних отворів між приміщеннями 1-3 та 1-5, 1-4 та 1-5. Також, представником відповідачки зазначено, що з боку відповідачки права позивача не порушуються жодним чином. Наявне порушення лише прав відповідачки, так як позивач, має вільний доступ до частини житлового будинку, яка належить лише відповідачці. Крім того, жодного відношення до зрізаної груші відповідачка не має.

Суд, заслухав пояснення позивача, представника відповідачки, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст.41 Конституції України, ст..321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.ч.1, 2 ст. 31, ч. 2 ст. 386 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07 лютого 2014 року № 5 ?Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ?, застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, що ОСОБА_1 , на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пінчук О.В., ОСОБА_3 . належить на праві приватної власності 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.32-34).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2007 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі, ухвалено:

встановити між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порядок користування жилим будинком АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_4 в житловому будинку приміщення 1-4, площею 15, 7 кв.м та 1-3, площею 6, 6 кв.м. з надвірних споруд - льох; земельну ділянку площею 197 кв.м, в тому числі частину ділянки спільного користування площею 103, 3 кв.м.

виділити ОСОБА_1 в житловому будинку приміщення 1-5, площею 9, 8 кв. м, 1-6, площею 7,4 кв.м, приміщення 1-7, площею 6, 1 кв.м, 1-8, площею 2, 7 кв.м; з надвірних споруд: сарай під літерою?Б? з льохом та вбиральнею; земельну ділянку площею 197 кв.м, в тому числі частину ділянки спільного користування площею 103, 3 кв.м.

виділити в спільне користування в житловому будинку - приміщення 1-2, площею 8, 2 кв.м, 1-1, площею 8, 2 кв.м та 1-9, площею 3, 2 кв.м; з надвірних споруд ворота, огородження, інженерні комунікації; земельну ділянку площею 103, 3 кв.м, що має форму багатокутника та розташована між правою стіною житлового будинку ?А? та правою межею, а також чотирикутника шириною 1, 0 м, розташованого вздовж тильної стіни прибудови ?а2?.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.28-31).

В судовому засіданні достовірно встановлено, що з боку позивача, по відношенню до відповідачки було вчинено незаконне проникнення до житла останньої. Крім того, позивач використовував належне відповідачці житло проти волі останньої, в своїх інтересах, що свідчить про вчинення дій з боку позивача щодо порушення недоторканості житла відповідачки.

Вказані обставини встановлені вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2016 року та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом.

Крім того, сам позивач в судовому засіданні не заперечував факту постійного проникнення зі свого приміщення 1-5 до приміщень, які належать відповідачці - 1-4 та 1-3, посилаючись на те, що приміщення 1-2, 1-1 та 1-9 є місцями загального користування, і до них він може потрапити з приміщення 1-5 лише через прохід між приміщеннями 1-5 та 1-4, 1-4 та 1-3.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженню власністю задоволено частково, ухвалено: зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні спільним майном - приміщенням №1-2 площею 8,2 кв.м. - кухнею будинку АДРЕСА_1 за призначенням, а саме винести диван (ліжко) з кухні у належні відповідачу приміщення; зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні 1/2 належної ОСОБА_3 частиною приміщення будинку АДРЕСА_1 , передавши їй ключі від вхідних дверей, що облаштований через приміщення №1-1 вказаного будинку; зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у закритті (замуруванні) дверних отворів між кімнатами 1-3 і 1-5 та між 1-4 та 1-5 в будинку АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у закритті (замуруванні) дверних отворів між кімнатами 1-3 і 1-5 та між 1-4 та 1-5 в будинку АДРЕСА_1 скасовано, і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду набрало законної сили.

Скасовуючи вищезазначене рішення Шевченківського районного суду м. Києва колегія суддів Апеляційного суду м. Києва зазначила, що рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача не чинити перешкоди ОСОБА_3 у закритті (замуруванні) дверних отворів між кімнатами 1-3 і 1-5 та 1-4 і 1-5 спірного будинку не відповідає вимогам закону з огляду на таке.

Відповідно до плану будинку (технічний паспорт - а.с.19-23) вхід до приміщення 1-5, що знаходиться у користуванні відповідача, можливий або через приміщення 1-3, або через приміщення 1-4, обидва з яких на праві користування виділені позивачу (а.с.21). У разі замурування обох дверних пройомів доступ до приміщення відповідача 1-5 буде неможливим, що порушить права ОСОБА_1 на здійснення його користування спільною частковою власністю, відповідно до встановленого рішенням суду порядку.

Доводи представників позивачів про те, що відповідач може облаштувати вхід до приміщення 1-5 через приміщення 1-7, переобладнавши вікно між указаними кімнатами на двері, не можуть бути прийняті до уваги, адже можливість застосування такого способу усунення перешкод у здійсненні права користування спільною частковою власністю потребує спеціальних знань у сфері будівництва і не був предметом розгляду у даній справі судом першої інстанції, у зв`язку з чим і відповідно до ст.ст.11, 303 ЦПК України не може бути предметом апеляційного розгляду.

З огляду на наведене є неприпустимим захист права одного співвласника у спільній частковій власності шляхом порушення права іншого співвласника, а тому, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у закритті (замуруванні) дверних отворів між кімнатами 1-3 і 1-5 та 1-4 і 1-5 спірного будинку підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Основною підставою скасування рішення першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у замуруванні обох дверних пройомів була відсутність можливості встановлення, з урахуванням спеціальних знань у сфері будівництва щодо облаштування дверей на місці вікна між кімнатами 1-5 та 1-7.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва. В частині що не скасована апеляційним судом та рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Під час розгляду справи, на замовлення відповідачки, суду було надано висновок експерта №35/11-2018 за результатами проведення будівельно - технічної експертизи, складений 20 листопада 2018 року, згідно якого вбачається: влаштування дверного прорізу замість віконного, без збільшення його ширини, між приміщеннями 1-5 і 1-7 в житловому будинку АДРЕСА_1 , по наданих документах з технічної точки зору є можливим (а.с.49-53).

З боку відповідача, на спростування вищезазначеного висновку жодних доказів суду надано не було, клопотань щодо проведення незалежної експертизи, з боку останнього також заявлено не було.

Відповідно до п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 ?Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав?, задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов?язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.

З урахуванням вищезазначеного, судом встановлено, що позивач систематично вчиняє проникнення до житла відповідачки, чим порушує право останньої на недоторканість житла, користується спільним майном всупереч призначення, чим створює перешкоди в користуванні відповідачкою належним їй майном. А тому, зобов`язавши відповідачку встановити двері між кімнатами 1-2 та 1-5; 1-4 та 1-5 і надавши вільний доступ ОСОБА_1 із кімнати 1-5 до кімнат, які належать відповідачці - 1-4 та 1-3 будуть порушені права останнього на вільне розпорядження та користування належною їй власністю.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на його користь моральної шкоди у розмірі 15 000, 00 грн. за зрізану грушу, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Крім того, під час розгляду справи не знайшла свого підтвердження обставина, що саме внаслідок дій відповідачки була зрізана груша, фото якої, з боку позивача було надано суду.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 358, 391, 395 405 ЦК України, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 ?Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав?, суд?

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення суду складено 04 жовтня 2019 року.

Суддя: