Рішення № 85473327, 25.10.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7196/19

Провадження № 2/161/2157/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Кихтюка Р.М.,

за участю секретаря - Козак О.А.,

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача - Мельника М.С., Матвіюк Н .Р .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологія» про скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологія» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом ТзОВ «Стоматологія» від 25.03.2019 року №3-19к її звільнено з роботи з посади касира-реєстратора у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказує, що в обґрунтування підстави її звільнення, відповідачем покладено наказ №1 про скорочення штату працівників від 16.01.2019 року та протокол загальних зборів товариства №1/2 від 16.01.2019 року.

Разом з тим, будь-якої інформації щодо обставин скорочення штату та (або) чисельності працюючих, а також прийняття відповідного рішення вищим органом управління товариства та видачі відповідного наказу про скорочення в порядку і спосіб, визначений трудовим законодавством, їй не повідомлялось.

Вважає, що її звільнення з роботи відбулось з грубим порушенням законодавства про працю, оскільки працівника не було попереджено про наступне звільнення за 2 місяці, що передують такому звільненню, а дійсні мотиви звільнення за будь-яких обставин не пов`язані із змінами в організації виробництва.

Крім того, при її звільненні в порушення вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України їй не було запропоновано будь-яку наявну (вакантну) на підприємстві роботу.

У зв`язку з чим, просила скасувати наказ №3-19 від 25.03.2019 року про її звільнення та поновити її на посаді касира-реєстратора ТзОВ «Стоматологія» з 23.03.2019 року.

До розгляду справи по суті, позивач позовні вимоги збільшила та змінила підстави позову, відповідно до яких просила скасувати наказ про її звільнення, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та 20000 грн. завданої моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, показання свідків, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом ТзОВ «Стоматологія» від 25.03.2019 року №3-19к ОСОБА_4 звільнено з роботи з посади касира-реєстратора у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 4).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Так, судом з`ясовано, що 16.01.2019 року загальними зборами ТзОВ «Стоматологія» прийнято рішення про скорочення штату працівників, що підтверджується протоколом №1/2 від 16.01.2019 року (а.с. ) та показаннями свідків ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

В подальшому, на підставі рішення зборів, товариством видано наказ від 16.01.2019 року «Про скорочення штату працівників» (а.с. ).

Як слідує із акту №2 від 16.01.2019 року, ОСОБА_4 в присутності директора ТзОВ «Стоматологія» ОСОБА_10 , лікарів-стоматологів ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , учасника ТзОВ «Стоматологія» ОСОБА_6 , відмовилась підписати попередження про скорочення штату працівників та накази №1 «Про скорочення штату працівників», №2 «Про внесення змін до штатного розпису від 16.01.2019 року» (а.с. ).

Крім того, як вбачається із акту №3 від 31.01.2019 року касиру-реєстратору ОСОБА_4 було запропоновано посаду молодшої медсестри, однак остання від запропонованої посади відмовилась (а.с. ).

Вказані вище обставини підтвердили зазначені в актах і допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, представником позивача та позивачем всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних і беззаперечних доказів того, що відповідачем неправомірно винесено наказ про звільнення позивача із займаної посади, оскільки остання відмовилася від запропонованої посади у зв`язку із скороченням займаної, її у відповідності до вимог закону попередили за 2 місяці про можливе звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і вважає, що у їх задоволенні слід відмовити.

Зважаючи на викладене, також не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення коштів в розмірі середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 40, 49-2 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологія» про скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк

Повний текст рішення складений 04 листопада 2019 року.