Рішення № 85470549, 06.11.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року м. Черкаси справа № 925/989/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М. за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Югнефтетранс" (м. Херсон) до фізичної особи - підприємця Марікуца Володимира Миколайовича (с. Білозір"я, Черкаський район, Черкаська область) про стягнення 48 871,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 48 871,59 грн. з яких 39 000,00 грн. основної заборгованості як вартості оплаченого, але не отриманого товару, 3 545,79 грн. пені, 5 155,80 грн. інфляційних збитків, 1 170,00 грн. як 3 % річних на підставі договору № 101 від 03.01.2018, укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

Представники сторін в судове засідання жодного не з`явились, явка судом визнавалась не обов`язковою.

Позивачем 28.10.2019 електронною поштою направлено суду клопотання від 28.10.2019 № 28/10 про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному об`ємі.

Відзив на позов суду не подано.

Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представників обох сторін за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 06.11.2019 в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

03.01.2018 між фізичною особою - підприємцем Марікуца Володимиром Миколайовичем ( далі - Постачальник, відповідач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Югнефтетранс" (далі - Покупець, позивач по справі) було укладено договір № 101 (а.с. 30-34), у відповідності до якого Постачальник зобов`язався виготовити і поставити позивачу верстат для автоматичної порізки силіконового ущільнювача в кількості 1- штука, а Покупець-позивач оплатити та прийняти у власність цей Товар ( п. 1.1. договору) .

Сума договору складає тридцять дев`ять тисяч гривень ( п. 2.1. договору).

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 3.1. договору строк виготовлення замовленого Покупцем товару становить не більше 30 робочих днів з дня зарахування платежу згідно з п. 4.1. на розрахунковий рахунок Постачальника.

В п. 4.1 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється на розрахунковий рахунок Постачальника за реквізитами, вказаними в рахунках, відправленому Покупцеві, вартість товару перераховується на рахунок Постачальника протягом п`яти банківських днів з дня виставлення рахунку.

Позивач зазначив, що договір між сторонами було укладено шляхом обміну його факсокопіями, що відповідає п. 10.3 договору, яким передбачено, що договір може бути укладено за допомогою факсимільного зв`язку. При цьому сторони визнають, що підписи та печатки сторін на отриманих по факсу договорі та інших пов`язаних із ним документах є аналогом друку і власноручного підпису сторони, від якої виходить документ, і визнають за такими документами силу оригіналів. Сторони зобов`язані протягом 15 календарних днів обмінятися поштою підписаними оригіналами договору та інших документів.

Договором не передбачено, що у випадку відсутності оригіналу даного договору втрачають силу передбачені ним зобов`язання.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу кошти за верстат згідно рахунку № 101/18 від 23.01.2018 в загальній сумі 39 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3333 від 25.01.2018 ( а.с. 36) та не заперечено відповідачем.

Ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця-позивача виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Як передбачено п. 3.1. договору, строк виготовлення замовленого позивачем товару становить не більше 30 робочих днів з дня зарахування платежу на розрахунковий рахунок постачальника. Цей строк виконання зобов`язання сплив.

29.05.2019 позивач направив на адресу відповідача листа № 19/1 (а.с.37) в якому просить відповідача визначити строк остаточної готовності станка.

Відповідач направив на адресу позивача лист- гарантію від 28.05.2018 (а.с. 38) в якому гарантує відправку технологічного обладнання в термін до 15 серпня 2018 року. Однак і це зобов`язання не виконано.

13.08.2018 позивачем направлено відповідачу листа № 29 ( а.с. 39) в якому просить відповідача підготувати обладнання "Верстат для нарізання дліномірних матеріалів САП-012" (1шт.) до виконання приймально -здавальних робіт.

18.10.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення № 36 ( а.с.40) про відмову від договору (з посиланням на ст. 612 ЦК України через втрату інтересу до прийняття виконання) з вимогою повернення сплачених коштів в сумі 39 000,00 грн., яке було вручено представнику відповідача 06.11.2018, що підтверджується повідомленням про вручення ( а.с. 41).

Кошти позивачу не повернуті, з чого і виник спір.

За загальними правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач обумовлений договором верстат не постав, кошти в сумі 39 000,00 грн. позивачу також не повернув, що дає право позивачу вимагати повернення сплачених коштів.

За таких обставин, вимога позивача про примусове стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 39 000,00 грн. є обґрунтованою, законною та такою, яку належить задовольнити.

Також позивач за прострочення повернення 39000,00 грн. просить суд стягнути з відповідача 5 155,80 грн. інфляційних збитків та 1 170 грн. як 3 % річних за користування грошовими коштами посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 5.2. постанови ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" викладено правову позицію про те, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Отже за умови стягнення позивачем з відповідача спірних коштів (на які не отримано товар) за результатами відмови від прийняття виконання за договором, на ці кошти не нараховуються інфляційні втрати та 3% річних.

Тому в позові про стягнення цих коштів позивачу слід відмовити повністю через безпідставність їх нарахування.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 545,79 грн. також до задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить стягнути пеню за прострочення виготовлення та поставки товару в порушення узгодженого строку сторонами (з 15.08.2018 за гарантією відповідача а.с. 38).

Відповідно до ст. 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, а згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі, а недодержання такої письмової форми має наслідком нікчемність такого правочину.

Пунктом 7.2 договору, на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення пені, сплата пені передбачена за прострочення відповідачем строку виготовлення та передачі товару.

Можливість стягнення пені за негрошове зобов`язання передбачено ч. 4 ст. 232 ГК України -- у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже дана норма передбачає різні варіанти обрахунку пені, які можуть передбачити сторони у договорі.

Натомість, як вбачається із п. 7.2. договору сторони не вказали, від якої суми слід обраховувати облікову ставку НБУ для визначення розміру пені, що не дозволяє погодитися із розрахунками позивача про нарахування облікової ставки НБУ саме від повної суми боргу в розмірі 39 000,00 грн.

Отже правомірність нарахування пені позивачем не доведена і вимога про її стягнення до задоволення не підлягає.

За таких обставин позов підлягає лише до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 39 000,00 грн. основного боргу по договору № 101 від 03.01.2018 між сторонами як вартість оплаченого, але не отриманого товару.

Заперечень проти позовних вимог відповідач суду не надав.

У відповідності до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник через неправильні дії відповідача, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 921,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю.

Керуючись ст. 238,240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Марікуца Володимира Миколайовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Югнефтетранс" (ідентифікаційний код 33278230, м. Херсон, Карантинний острів, 1 к. 408) -- 39 000,00 грн. основного боргу по договору № 101 від 03.01.2018 та 1921,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 07 листопада 2019

Суддя Н.М. Спаських