Ухвала суду № 85470371, 07.11.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

07.11.2019 Справа № 920/933/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи 920/933/19

за позовом: Приватного підприємства «Карла Маркса-2», с. Мінакове, Путивльський район, Сумська область;

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми,

про визнання незаконними дій органу державної влади та внесення змін до договору оренди землі,

за участю представників сторін:

від позивача: Кулик М.І., свідоцтво серії СМ №000583 від 03.04.2019, довіреність №5 від 16.04.2019;

від відповідача: Рудік А.А., довіреність №9-18-0.6-174/62-18 від 21.12.2018;

при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В.

Суть спору: позивач просить суд визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, спрямовані на поділ земельних ділянок 5923882300:09:002:0211 площею 15,7735 га, 5923882300:09:002:0210 площею 15,6225 га; просить суд визнати укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі б/н від 24.03.2010 у редакції, наведеній у позовній заяві, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Згідно зі ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідач у клопотанні (вх. №8777 від 29.10.2019) просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що вимога позивача в частині визнання незаконними дій Головного управління Держгеокадастру в Сумській області не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а позовні вимоги в частині визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, підлягають розгляду господарським судом в порядку ст. 20 ГПК України.

Позивач у письмових запереченнях №448 від 06.11.2019 просить суд відмовити в задоволенні клопотання, посилаючись на те, що позов спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин та є спором про право.

Зі змісту п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України вбачається, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ заст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного та господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що суд з «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усно організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Судом встановлено, що позивач - ПП «КАРЛА МАРКСА-2» звернувся до суду з метою відновлення свого порушеного права щодо користування земельною ділянкою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В даному випадку дії позивача спрямовані саме на реалізацію захисту охоронюваного законом інтересу як прагнення до користування конкретним матеріальним благом у вигляді оренди земельної ділянки, право користування якою підтверджено Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.09.2017 року та Постановою Верховного Суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17.

Відтак, зазначений позов спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, та є спором про право.

В даних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, вчиняючи дії щодо поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 5923882300:09:002:0210, 5923882300:09:002:0211 та відмовляючи ПП «КАРЛА МАРКСА-2» в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, діяло не як суб`єкт владних повноважень, що здійснював владні управлінські функції, а як суб`єкт приватного права - орендодавець по договору оренди землі від 24.03.2010 року.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин оскільки відповідач не мав публічно-правових відносин з позивачем.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а передусім є спором про право.

Зазначена позиція прямо кореспондується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.03.2018 р. у справі №К/9901/5888/18 (363/2449/14-а), а також правовій позиції Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.09.2018 р. №823/2042/16 (провадження №11-377апп18).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст. ст. 177, 231, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

2. Ухвалу надіслати сторонам.

3. Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://su.arbitr.gov.ua/sud5021/.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали підписано 08.11.2019

Суддя О.Ю. Соп`яненко