Рішення № 85460892, 06.11.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4886/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Кириченко П.Л.,

при секретарі Осадченко С.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника позивачів - адвоката Можина О.В., представника відповідача ОСББ «Бриз-5» - Сміронової С.Г., представника відповідача ТОВ

«Інфокс» в особі філії «Інфокводоконал» - адвоката Бочева Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополь, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бриз-5», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивачів Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області про визнання договору недійсним, визнання договорів укладеними та зобов`язання вчинити певні дії, суд -

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2017 року позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Овідіопольського районного суду Одеської області із вказаною позовною заявою, в якій просили визнати:

-недійсним договір на послуги централізованого водопостачання і водовідведення №0104/1 від 29.01.2015р., укладений ОСББ «Бриз-5» з ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» з моменту його укладення;

-визнати укладеним з 07.11.2017р. договір про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», згідно типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630;

-зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити особовий рахунок ОСОБА_1 на послуги централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та прийняти квартирний засіб обліку спожитих послуг на абонентський облік;

-визнати укладеним з 07.11.2017р. договір про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж між власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», згідно типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630;

-зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити особовий рахунок ОСОБА_2 на послуги централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та прийняти квартирний засіб обліку спожитих послуг на абонентський облік;

-визнати укладеним з 07.11.2017р. договір про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж між власником квартири АДРЕСА_3 Одеської області ОСОБА_3 та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», згідно типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630;

-зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити особовий рахунок ОСОБА_3 на послуги централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та прийняти квартирний засіб обліку спожитих послуг на абонентський облік;

-визнати укладеним з 07.11.2017р. договір про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж між власником квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_4 та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», згідно типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630;

-зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити особовий рахунок ОСОБА_4 на послуги централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та прийняти квартирний засіб обліку спожитих послуг на абонентський облік.

Позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що договір про колективне споживання співвласниками будинку послуг централізованого водопостачання і водовідведення разом із додатковою угодою до нього, укладений між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та ОСББ «Бриз-5», є незаконним, який не відповідає вимогам законодавства, а саме: голова ОСББ «Бриз-5» уклав його з перевищенням повноважень, такий договір порушує права позивачів на якісне та безперервне питне водопостачання. Також позивачі вважають, що Інфоксводоканал повинен був укласти з ними прямі договори про індивідуальне споживання вказаних послуг на основі типового договору, який є публічним та договором приєднання.

В судовому засіданні представник позивачів заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Інфокс» в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

Представник відповідача ОСББ «Бриз-5» позов визнав.

Представник третьої особи до суду не з`явився.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з`ясування і доведеність, вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

По справі судом встановлено наступні фактичні обставини.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є власниками нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 15,17,18) Овідіопольського району Одеської області.

Відповідач по справі ОСББ «Бриз-5» є споживачем послуг з водопостачання і водовідведення в багатоквартирному житловому будинку № 5 , розташованому за вищевказаною адресою (а.с.20).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги", чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Закон України № 1875-IV визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, ст. 4 Закону № 1875-IV передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Стосовно форми укладеного спірного договору від 29.01.2015 року суд зауважує наступне.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Так, типовий договір про надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення запропонований у редакції постанови КМУ № 630 від 21.07.2005р. «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (надалі за текстом - Правила).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1875-IV споживачем визначено фізичну чи юридичну особу, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

За таких обставин, ОСББ «Бриз-5», як юридична особа, може бути стороною договору про надання житлово-комунальних послуг.

Між іншим, позивачі по справі оскаржують саме право голови правління ОСББ «Бриз-5» підписувати договір з ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», посилаючись на п.4.6. статуту ОСББ (вважаючи, що це право належить виключно колегіальному органу ОСББ - Правлінню), а також те, що такий договір не відповідає типовому, затвердженому Правилами. При цьому позивачі зазначають, що це дає підстави вважати такий договір та всі його додатки недійсними на підставі статей 203, 215 та 228 ЦК України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Новації у сферу управління багатоквартирним будинком були внесені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (надалі - Закон № 417), який набрав чинності з 01.07.2015р. Багатоквартирним будинком вважається житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 417).

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 417 передбачено три форми управління багатоквартирним будинком, а саме управління:

1) співвласниками, якими вважаються власники квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 417);

2) управителем, зокрема, фізичною особою - підприємцем або юридичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримування та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №417);

3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку (асоціацією співвласників багатоквартирних будинків).

Порядок створення ОСББ регламентується Законом «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (надалі - Закон № 2866) та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (надалі - Закон № 755).

ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (ст. 1 Закону № 2866).

Об`єднання створюється як неприбуткове товариство для здійснення функцій, визначених законом. В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне ОСББ. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне ОСББ (ст. 4 Закону № 2866).

Відповідно до статті 10 Закону № 2866 органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання.

Відповідно до п.16. розділу ІІІ Типового статуту, затвердженого Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства, від 27.08.2003р. № 141 «Про затвердження Типового статуту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя», Правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника.

На виконання своїх повноважень голова правління, зокрема, діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.

Враховуючи аналіз наведеного законодавства слід дійти висновку, що голова правління ОСББ «Бриз-5», підписуючи 29.01.2015 року договір з про колективне споживання співвласниками будинку послуг централізованого водопостачання і водовідведення з ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», діяв відповідно до статутних завдань очолюваного ним ОСББ, що повністю узгоджується із вказаними нормами права.

Стосовно визнання договору недійсним, іншого договору - укладеним, слід керуватися роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " від 06 листопада 2009 року (надалі - Пленум ВСУ № 9), листом від 01.01.2017 року Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (надалі за текстом - лист ВССУ від 01.01.2017р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.7 Пленуму ВСУ № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п.8 Пленуму ВСУ № 9 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п.18 Пленуму ВСУ № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За таких підстав, позивачами не доведено, у розумінні наведених норм права, підстав для визнання договору, укладеного 29.01.2015р. між ОСББ «Бриз-5» та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про колективне споживання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, недійсним. Такий договір було укладено з ОСББ «Бриз-5», як з балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку № 5, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 10.02.2012 року № 398-VІ «Про призначення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бриз-5» балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку, розташованого на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_5».

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою визначено Законом України від 10.01.2002 року № 2918-III «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» (надалі - Закон № 2918-III).

Відповідно до ст. 19 Закону № 2918-III послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з:

- підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням;

- підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення;

- об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі укладених ними договорів;

- власниками будинків, що перебувають у приватній власності;

- індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Між тим, частину першу статті 19 доповнено абзацом шостим згідно із Законом України від 09.11.2017р. № 2189-VIII, але ці зміни введені в дію з 01.05.2019 р., враховуючи зміни, внесені Законом України від 07.06.2018р. № 2454-VIII).

Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання та/або водовідведення або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

За таких підстав, законодавець унормував обов`язок підприємства питного водопостачання укладати договори на послуги з централізованого питного водопостачання з індивідуальними споживачами лише з 01.05.2019р., тобто з дати, коли набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. № 2189-VІІІ (надалі - Закон № 2189-VІІІ), тобто у новій редакції. На час виникнення спірних правовідносин такі договори не укладалися.

Зокрема, пунктами 6 та 9 ч.1 ст.1 Закону № 2189-VІІІ визначено поняття індивідуального та колективного споживача.

Так, індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг визначає Закон України від 22.06.2017р. № 2119-VIII «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (надалі - Закон № 2119-VIII).

Частиною 1 статті 1 Закон № 2119-VIII надано такі поняття, як:

- вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом;

- вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);

- вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів;

- зовнішні інженерні мережі - зовнішні теплові мережі (крім мереж систем автономного теплопостачання), зовнішні мережі гарячого водопостачання (крім мереж систем автономного гарячого водопостачання), зовнішні водопровідні мережі (крім мереж систем автономного водопостачання) до вузла комерційного обліку;

- кінцевий споживач комунальної послуги (далі - споживач) - особа, яка здійснює кінцеве споживання комунальної послуги для власних потреб та є стороною договору про надання відповідної комунальної послуги як споживач (або є співвласником багатоквартирного будинку, об`єднання співвласників або управитель якого уклали відповідний договір про надання комунальної послуги в інтересах співвласників) згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Для здійснення розподільного обліку споживачами вважаються також власники майнових прав на об`єкти нерухомого майна в завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано;

- комерційний облік комунальних послуг (далі - комерційний облік) - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги;

- оператор зовнішніх інженерних мереж - власник зовнішніх інженерних мереж, а в разі якщо зовнішні інженерні мережі використовуються іншою, ніж власник, особою або є безхазяйними - особа, якій такі мережі власником передано у користування (управління, господарське відання, оренду, концесію) або яка здійснює фактичне користування такими мережами для транспортування відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води.

Виходячи з наведених норм Закону № 2119-VIII, ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» є оператором зовнішніх інженерних мереж, а ОСББ «Бриз 5» - кінцевим споживачем комунальної послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яким укладено 29.01.2015р. відповідний договір в інтересах співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_5.

Додатково слід зазначити, що Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. затверджені Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі за текстом - Правила № 190).

Відповідно до п. 1.2. Правил № 190 межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами; водопровідний ввід - трубопровід від розподільчої (внутрішньоквартальної або вуличної) мережі до зовнішньої стіни будинку або межі території об`єкта з колодязем і запірною арматурою у місці приєднання до водопровідної мережі.

Як вказано в п.1.2. Правил № 190, інші терміни вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:

- виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору (у даному випадку це ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»);

- споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (ОСББ «Бриз 5»).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Правил № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно п.1.3. Правил № 190 виробник обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування із споживачем.

Відповідно до п.1.5. Правил № 190 водопровідні вводи державного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, а також об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, усі магістральні й розподільчі внутрішньоквартальні мережі централізованого водопостачання, а також вуличні водорозбірні колонки, призначені для колективного водокористування, окремо розташовані підвищувальні насосні станції холодного водопостачання, артезіанські свердловини передаються за згодою власника згідно з відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування на баланс виробника для подальшої експлуатації.

Згідно п.8.3. Правил № 190 експлуатація та ремонт водорозборів здійснюються виробником або споживачами, на балансі яких перебувають ці водорозбори і які зобов`язані:

а) стежити за станом водорозборів, цілісністю їх частин, дотримуватися санітарних вимог;

б) не допускати нецільового використання води, утворення калюж та намерзлого льоду;

в) зберігати непошкодженими водостоки та підступи до водорозборів;

г) виконувати дезінфекцію і фарбування приладів водорозбору в термін, визначений договором.

Таким чином, межа балансової належності для відповідачів по справі закінчується зовнішньою стіною багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_5

Також позивачі зазначають, що 13.03.2016р. ініціативна група провела загальні збори, які прийняли рішення про перехід на прямі договори.

03.07.2017р. позивачі звернулися до відповідача (ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал») з заявами про укладення з ними індивідуальних договорів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та надали копії документів, у тому числі протокол загальних зборів від 13.03.2016р.

26.07.2017р. своїм листом №Ко-406 ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» повідомив про початок процедури укладення прямих договорів.

Однак з жодним із заявників прямий договір так і не був укладений, водопостачання в будинок продовжує здійснюватися згідно оскаржуваному договору, укладеному між відповідачами по справі.

Позивачі вважають, що ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» продовжує вчиняти незаконні дії по обмеженню у питному водопостачанні всього будинку, незалежно від заборгованості кінцевих споживачів, внаслідок чого порушуються їх права.

Не дочекавшись від ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» реальних дій по укладенню прямих договорів, позивачі 07.11.2017р. звернулися з заявою про приєднання до типового договору, затвердженого Постановою №630 з проханням відкрити їм особові рахунки на кожну квартиру та нежитлове приміщення, взяти їх квартирні засоби обліку на абонентський облік.

У заяві від 07.11.2017р. позивачі заявили ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про приєднання до типового договору.

Тому саме з 07.11.2017 року позивачі і просять задовольнити їх вимоги стосовно визнання укладеними договорів про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та зобов`язання ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити відповідні особові рахунки.

З такою позицією позивачів погодитися неможливо, враховуючи наведені за текстом цього рішення норми законодавства, діючі на час виникнення спірних правовідносин.

Твердження позивачів стосовно обмеження у питному водопостачанні всього будинку, в якому вони мешкають, не знайшли свого підтвердження. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази таких обґрунтувань.

Враховуючи дійсність укладеного 29.01.2015р. договору між ОСББ «Бриз-5» та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачів в частині визнання укладеними з 07.11.2017р. договорів про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж та зобов`язання ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відкрити відповідні особові рахунки.

Враховуючи наведене, у позовних вимогах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСББ «Бриз-5» та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 та 2 ст. 77 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормами ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 12,13,76,141,259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВІРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», ОСББ «Бриз-5», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивачів Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, про визнання договору недійсним, визнання договорів укладеними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.