Рішення № 85448153, 04.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2019 р. справа № 520/6628/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук`янчук О.І.,

за участю: представника позивача - Іванова Д . А., представника відповідача - Вишневського О .В., представника третьої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України ( вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України №218-19 від 14.06.2019р.;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України №218-19 від 14.06.2019р. є незаконним, необґрунтованим та таким, що було прийнято без належного вивчення матеріалів по справі ОСОБА_4 та інформації по країні походження. Так, позивач вважає, що ДМС України при прийнятті рішення №218-19 від 14.06.2019р. не з`ясували, що позивач може зазнати в своїй країні походження Камерун через політичні причини з боку влади та систематичне порушення прав людини. Відтак, на думку позивача, відмова ДМС України в оформленні документів, може мати наслідком виникнення в позивача обов`язку повернутися до країни походження, де до нього, з огляду на інформацію про країну походження та його побоювань, можливе застосування катувань та інших жорстоких або принижуючих гідність видів поводження і покарань, що буде порушенням норм Конституції України та міжнародного права.

Представник відповідача через канцелярію суду 09.08.2019 року (вх. № 01-26/48367/19) подав відзив на позов, в якому зазначив, що іноземець під час звернення до територіального органу міграційної служби та у ході співбесіди не подав доказів і не навів доводів, котрі б засвідчували хоча б найменшу наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

Представник третьої особи підтримав правову позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 04.11.2019 року учасники судового процесу підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 09.07.2018 року ОСОБА_4 , громадянин Республіки Камерун, звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 68-71).

На виконання вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з позивачем проведено співбесіди, за результатами яких складено протоколи від 13.07.2018 року № 2018КН0033, від 20.07.2018 року № 2018КН0033, від 17.08.2018 року № 2018КН0033 (а.с. 80-94).

26.04.2019 року ГУ ДМС України в Харківській області сформовано висновок по справі № 2018КН0033 щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Камерун ОСОБА_4 , в якому, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рекомендовано за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Республіки Камерун ОСОБА_4 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою (а.с. 96-108).

Рішенням ДМС України від 14.06.2019 року № 218-19 відмовлено громадянину Республіки Камерун ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110).

Позивачем 27.06.2019 року отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 68 (а.с.109).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Судом встановлено з матеріалів особової справи громадянина Республіки Камерун ОСОБА_4 , що позивач є громадянином Республіки Камерун, ІНФОРМАЦІЯ_2 , за етнічною приналежністю - моделе, романо- католік за релігійним переконанням. Місце народження та постійне проживання - селище Моделе, департамент Менчум, Республіка Камерун.

ОСОБА_4 повідомив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місті Баменда (Республіка Камерун), де проживав разом з батьками до 4 років. Зі слів заявника, коли йому було 4 роки, він з батьками переїхав до міста Лімбе (Республіка Камерун), де закінчив початкову школу «Степе» та прожив разом з батьками 9 років. Зі слів заявника, в 2004 році він з родиною переїхав до міста Мутенгене (Республіка Камерун), де з 2004 по 2009 рік (7 років) навчався в державній середній школі « Балінгва ». Заявник пояснив, що проживав разом з батьками в місті Мутенгене (Республіка Камерун) два роки, після чого вони переїхали до селища Ква-Ква (Республіка Камерун), а сам заявник залишився навчатися в місті Мутенгене. З 2009 по 2011 рік заявник навчався в школі, яка називалась « Камбрідж » та знаходилась також в місті Мутенгене. Заявник зазначає, що після здобуття середньої освіти вступив до вищого навчального закладу, який знаходиться в м. Боя (Республіка Камерун) проте, так і не почавши навчання пішов працювати. Заявник пояснив, що в його родині не було грошей щоб заплатити за навчання, тому йому довелось працювати. Заявник вказав, що в місті Боя він проживав з 2011 по 2015 рік та наприкінці 2014 року переїхав в селище Ква-Ква (Республіка Камерун), де займався бізнесом.

Зі слів заявника, 22 вересня 2017 року почалися протести в регіоні де він проживав, тобто в англомовних частинах Камеруну (південний-захід та північний-захід).1 Також заявник повідомив, що приймав участь в протестах англомовних камерунців проти уряду (протокол співбесіди від 13.07.2018), тому (зі слів заявника) був вимушений ховатися в лісах Камеруну від урядових військ Камеруну. В співбесіді від 13.07.2018 заявник повідомив, що селище Ква- Ква (Республіка Камерун), де він мешкав було спалено урядовими військами.

Вперше кордон з Україною заявник перетнув 04.06.2018 р в місті Львів, легально, на підставі Української візи. З матеріалів справи вбачається, що заявник прямував до України 03.06.2018 з м. Дуала (Камерун) літаком прилетів до міста Стамбул (Туреччина), де знаходився в приміщені аеропорту 9 годин. З Туреччини заявник літаком потрапив до міста Львів (Україна). Далі, заявник з міста Львів приїжджає до міста Харків (Україна).

Під час розгляду справи встановлено, що особисто із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_4 звертався 20.06.2018 року, 23.06.2018 року, але заяви ОСОБА_4 прийняті не були.

В подальшому, ОСОБА_4 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 09.07.2018 року.

ГУ ДМС України в Харківській області 10.07.2018 року заявника було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за незаконне перебування на території України (а.с. 79).

Позивач вказав, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, приналежність до соціальної групи, поширене насилля та масове порушення прав людини був змушений покинути країну свого походження - Республіку Камерун та не може повернутися до своєї країни через небезпеку своєму життю, оскільки його та інших англомовних камерунців уряд звинувачує у тероризмі через те, що вони протестували за рівні права і позивача може бути засуджено до довічного позбавлення волі або смертної кари за тероризм.

ОСОБА_4 вказав, що став членом групи борців за свободу Червоного Дракону, які не мали зброї, щоб оборонятися від урядових військ. Згодом ОСОБА_4 , за його словами, був змушений переміститися до іншого міста задля приховування, де йому друг допоміг в оформленні документів для візи в Україну та вступити до Харківського національного університету радіоелектроніки.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН, у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з пунктом 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Стосовно посилань позивача на те, що основною причиною, яка перешкоджає його поверненню до країни громадянської належності, є внутрішній збройний конфлікт між англомовними камерунцями (північно-західний та південно- західний Камерун) та державною владою Камеруну.3

Так, в заяві-анкеті та співбесіді від 20.07.2018 на запитання, чи був заявник членом якої-небуть організації, ОСОБА_4 відповів, що не офіційно був членом опозиційного руху «Червоний дракон» та приймав участь в протестах проти уряду Камеруну.

Зі слів заявника, урядові війська почали переслідування членів опозиційного руху та його особисто, внаслідок чого заявник почав побоюватись за своє життя та ховатися від переслідувань у лісах. Крім того урядовими військами було знищено декілька селищ північно-західного Камеруну, в тому числі селище Ква - Ква , де проживав заявник.

У своїй заяві-анкеті ОСОБА_4 пояснив, що його країні відбувається криза, здебільшого в англомовних регіонах Камеруну, звідки він родом. ОСОБА_4 та інших англомовних камерунців звинувачують у тероризмі через те, що вони протестували задля надання рівних прав усім, згідно законів нашої країни. ОСОБА_4 прибув до України задля пошуку притулку та захисту.

З інформації по країні походження: « Червоні Дракони, Тигри та Сили та Сили Оборони Амбазонії (АДС) - це всього лише деякі із озброєних груп, які розпочали боротьбу за незалежність в англомовних частинах Камеруну, створивши серйозну загрозу безпеці для недільних виборів, на яких президент 85-річний ОСОБА_11 намагається продовжити своє 36-річне правління. Протестанти, як сформувались за останні 12 місяців, зробили декілька невеликих міст та сіл в двох основних англомовних регіонах «некерованими». Аналітик з Нігерії ОСОБА_12 розповів Бі-бі-сі, що правозахисна організація Amnesty International заявила, що бойовики також вчинили злочини. Пан ОСОБА_12 також вказав, що вважає АДС значною озброєною групою, яка обєднує менші угрупування , такі як Червоні Дракони та Тигри.

Одночасно заявник під час співбесід повідомив, що ця група (Червоні Дракони) і він теж, допомагала нужденним, проте заявник так і не назвав лідера групи, імена членів групи, символіку групи (прапор, логотип ), місце зустрічей членів групи.

Вищенаведені суттєві розбіжності у твердженнях заявника ставлять під сумнів повідомлені ним побоювання при поверненні до країни походження, враховуючи те, що ОСОБА_4 не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні у ході проведення співбесід, а відтак твердження щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, наведені у заяві, є необгрунтованими, суперечливими та носять характер зловживання процедурою з метою легалізації в Україні.

Щодо тверджень заявника стосовно перебігу подій у 2017 році на території селища Ква - Ква , то як вбачається зі змісту заяви-анкети та співбесід заявник розповів, що з 2015 року проживав з батьками в селищі КваКва ( Камерун), де займався торгівлею в своєму магазині (співбесіда від 20.07.2018). Зі слів заявника, 22 вересня 2017 року практично всі мешканці англомовного Камеруну вийшли на протести, внаслідок чого, урядові війська почали вбивства та переслідування англомовних камерунців (співбесіда від 20.07.2018). Заявник повідомив, що також брав участь в протестах англомовних камерунців проти уряду Камеруну, тому був змушений ховатися в лісах Камеруну від урядових військ (співбесіда від 13.07.2018). ОСОБА_4 повідомив, що в момент коли він був вимушений ховатися в лісі від урядових військ його село Ква - Ква , де він проживав з родиною, 12-13 грудня 2017 року було спалено, урядовими військами. Також в співбесіді від 13.07.2018 заявник повідомив, що село Ква -Ква це було маленьке село, там проживало близько 200-300 осіб та розташовувалося приблизно в 800 метрів від дороги між містами Буеа та Кумба .

Як вбачається з матеріалів справи, з метою належного розгляду справи громадянина Республіки Камерун ОСОБА_4 та з`ясування достовірності інформації, повідомленої заявником, до сектору збору та аналізу інформації по країнах походження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України було надіслано лист-запит від 06.08.2018 № 6301.8.4./16246-18, щодо надання актуальної інформації по країні походження заявника, Республіці Камерун.

Відповідно інформації по країні походження, отриманої від сектору збору та аналізу інформації по країнах походження ДМС лист від 26.09.2018 № 8.8/4136-18, село Кваква було спалене урядовими військами в проміжок часу між 14-18 січня 2018 року: « 14 січня солдати увійшли в село Кваква, яке розташоване в декількох кілометрах від Боле, шукаючи інформацію про солдата, якого було там вбито. Коли солдати відкрили вогонь, жителі села були змушені тікати на сусідні какао-ферми.

На наступний ранок, 15 січня 2018 року, сили безпеки, які проводили операцію в Комбоне, переїхали до сусіднього села Кваква, оточив його і провели операцію по відновленню безпеки, яка призвела до масових знищень будинків, а також майна. Amnesty International було взято інтерв`ю у трьох свідків, які розповіли, як сили безпеки спалили майже все село. Показання свідків були підтверджені супутниковими знімками, які чітко показують масштаби руйнування.

18 січня 2018 року було виявлено сім гарячих точок. Тривимірна фотографія, зроблена в той же день, показує три активних пожежі в Кваква. Зображення в інфрачервоному випромінюванні показують живу рослинність червоним кольором, а мертву або спалену-чорною або коричневою. Пожежі мають яскраво-помаранчевий окрас. Хмарний покрив на зображенні заважає повному аналізу всієї площі. (повідомила Amnesty International).

Зображення з високою роздільною здатністю, зняті 21 січня 2018 року, показують, що Кваква майже повністю зруйноване. Біла зола покриває райони, де колись стояли споруди. Знову ж, хмарний покрив на зображенні заважає повному аналіз всієї площі. (повідомила Amnesty International)».

Кваква-це село в Камеруні, приблизно в 17 км від Кумби. Область часто дуже хмарна, тому зображення з високою роздільною здатністю рідко виходять. Зображення, отримані до повідомлень про події, показують в Кваква багато споруд уздовж головної дороги від Кумба .»

Також, відповідно інформації з мережі Інтернет, село Кваква розташовується в 17-18 км від міста Кумба, Камерун, кількість населення села Кваква на момент 1967 року складала 1247 осіб, а в 2005 році - 4191 особа. Так, село Кваква була повністю знищена в січні 2018 року, унаслідок того, що сили безпеки її спалили в ході операції, проведеної у зв`язку з вбивством двох жандармів , попередньо здійсненого озброєними сепаратистами.

Отже, в результаті вивчення матеріалів справи, співбесід та враховуючи результати перевірочних заходів суб`єкт владних повноважень дійшов висновку, що заявником надані не достовірні відомості щодо перебігу подій та місця знаходження села Кваква.

Щодо з`ясування ступені загрози особисто заявнику у разі повернення до Камеруну, то в ході співбесід ОСОБА_4 повідомив, що за національністю є камерунцем, за віросповіданням - романо -католік.

Однак, заявником не надано, а суб`єктом владних повноважень не виявлено доказів, які б підтверджували наявність дискримінації стосовно заявника за національною чи релігійними ознаками.

Зокрема, в своїй заяві - анкеті заявник на запитання чи мав він дозвіл влади на виїзд, відповів, що такий дозвіл мав, що в свою чергу свідчить про те, що заявник мав усі можливості для навчання, праці та отримав паспорт для виїзду за кордон, мав змогу підготовити та легалізувати документи для отримання візи в Україну.

При цьому, за результатами аналізу заяви та матеріалів особової справи, можна дійти висновку, що причиною від`їзду заявника з країни громадянської належності - Камеруну було навчання та вирішення особистих проблем, а звернення до Головного управління ДМС України в Харківській області мотивоване не отриманням міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України.

Таким чином, заявник не відповідає критерію включення за Конвенцією «Про статус біженців» від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання біженцем відповідно до умов, передбачених п.1 ч. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження.

Заявник перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. Аналіз матеріалів особової справи заявника показує, що територію Камеруну він залишив добровільно, маючи дозвіл влади країни на виїзд, та свідомо обирав країну вибуття. Тому, стає очевидним той факт, що до органу міграційної служби України він звернувся виключно з метою легалізації на території України.

Інформація по країні походження заявника, вказує, що на даний час, не на всій території країни відбуваються протести та заворушення, через відсутність на цих територіях сил, опозиційних державній владі, та, як слідство, відсутність збройного протистояння між останніми та урядовими силами Камеруну.

За інформацією з мережі Інтернет: «Камерун-двомовна і багатокультурна країна, відома своєю стабільністю і сильним альянсом з Францією і СІІІА. скочується до затяжної кризи в області прав людини в англомовних, північно- західному і південно-західному регіоні, які межують з Нігерією. З кінця 2016 року англомовні активісти, які давно скаржилися на свої регіони мобілізували значні сегменти англомовного населення вимагають більшої політичної автономії або відділення. В період з жовтня по грудень 2016 року англомовні юристи, вчителі та студенти вийшли на вулиці, щоб висловити протест проти передбачуваної «францізації» освітньої і судової системи центрального уряду. У відповідь урядові сили безпеки сильно пригнічували акції протесту, заарештовані сотні демонстрантів, в тому числі дітей, вбили щонайменше чотирьох і поранили багатьох. На початку 2017 року уряд провів переговори з профспілками адвокатів і вчителів. Уряд стверджував, що погодився на їх вимоги, в тому числі створена Національна Комісія з двомовності і мультикультуралізму і найму двомовних вчителів з боку уряду, але це мало допомогло в подоланні кризи. Репресії уряду і арешт видних англомовних переговірників 17 січня 2017, підбадьорило більшість екстремістських лідерів, які почали вимагати, все більш насильницьким чином, незалежність для англомовних північно-західних і південно-західних регіонів Камеруну, територія, яку вони назвали « Амбазон ».

Як вбачається з ІКП з мережі Інтернет, нестабільна ситуація в плані безпеки в Камеруні обмежуються лише двома регіонами, це північно-західний та південно-західний регіон.

Таким чином, за результатом аналізу матеріалів справи вбачається, що заявник є мігрантом, враховуючи те, що заявник не навів вагомих свідчень щодо можливості переслідування його на території Камеруну.

При цьому, суд також враховує, що інформація про ситуацію в країні походження позивача, є загальновідомою та не потребує доказування, та наявних у них реальних побоювань стати жертвами переслідування у разі повернення до країни громадянської належності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано ГУ ДМС України в Харківській області доказів переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду.

Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Водночас, позивач, звертаючись до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою, вказав на побоювання повернутися до країни походження через ймовірність, стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами, проте відповідних доказів з цього приводу на виконання ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не надав.

Як встановлено судом, позивач не тікав з Камеруну від небезпеки, рятуючи своє життя. Як зазначено самим позивачем, він прибув до України 04.06.2018 року (м. Львів), звідки переїхав до м. Харкова з метою навчання в Харківському національному університеті радіоелектроніки за запрошенням на навчання № 0000133223 , яке видане 08.02.2018 року та дійсне до 08.08.2018 року.

Отже, вказане свідчить про непов`язаність побоювань позивача стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами із бажанням проживати в Україні.

Суд приймає до уваги, але не враховує посилання представника позивача на те, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 642/3675/18 скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ПН МХК № 122343, якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки підставою скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ПН МХК № 122343 слугували обставини допущення суб`єктом владних повноважень саме ряду процесуальних порушень під час прийняття вказаного рішення.

Натомість, предметом розгляду у рамках даної справи є оцінка наявності підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі доказів того, що позивач може зазнати переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань або особою, яка потребує додаткового захисту, внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Суд звертає увагу, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ситуація у країні походження позивача не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відповідні посилання позивача характеризують загальне положення в країні походження заявника та не містять конкретних відомостей про його утиски, або можливість таких.

Водночас, беручи до уваги пункти Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, суд зазначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу необхідно надавати оцінку саме зверненню особи, а не ситуації, яка склалася у країні його походження.

Проте, надаючи оцінку заяві позивача, суд відмічає, що останнім не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

При цьому, заявлена позивачем інформація стосовно конфлікту в країні походження носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Камеруні особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, він не зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношення до певної політичної або соціальної групи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, вказані вимоги не були дотримані позивачем, оскільки не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доводів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від`їзду до України, заявник не зазначив. Надана позивачем інформація при викладені причин неможливості повернення до країни громадянської належності є непослідовною, позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

Крім того, за матеріалами особової справи позивача спостерігаються розбіжності у твердженнях, які він використовував задля посилення власної історії для набуття міжнародного захисту, проте в свою чергу, це посилення спотворює його історію та вказує на зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстровано в Мінюсті 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов`язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України.

Так, п.2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж)заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані відповідачем факти про країну походження позивача, суд вважає обґрунтованими доводи Головного управління ДМС в Харківській області та Державною міграційною службою України щодо не встановлення фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвами переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що ДМС України, приймаючи оскаржуване рішення, діяло на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України № 218-19 від 14.06.2019 року, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень надав до суду достатні та беззаперечні докази, навів належні доводи, що підтверджують відсутність з його боку порушення чинного законодавства, в той час як доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний тексті рішення виготовлено 07 листопада 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.