Рішення № 85447506, 07.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4389/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації щодо нездійснення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства на доньку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року;

-зобов`язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 кошти невиплаченої державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства на доньку ОСОБА_2 за період з 1 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Донька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю І групи, внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації у статусі як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства. Згідно довідки МСЕК від 18 березня 2013 року перша група інвалідності їй встановлена безстроково, починаючи із 18 березня 2013 року. Рішенням суду її опікуном було призначено позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Кошти соціальної допомоги на доньку позивач отримувала весь час, окрім періоду з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року. В серпні 2014 року виплату соціальної допомоги було припинено. Після подачі позивачем 14 листопада 2014 року заяви відповідачеві про поновлення виплати соціальної допомоги, були відновлені поточні виплати соціальної допомоги з 1 грудня 2014 року. Невиплаченою досі є сума допомоги з 1 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року. Рішенням від 18 грудня 2018 року, заборгованість державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи внутрішньо переміщеним особам, позивачу не призначено згідно витягу з протоколу № 217 від 13.12.2018 на підставі п.15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365.

Позивач вважає, що бездіяльність відповідача із невиплати соціальної допомоги за період з 1 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року включно є протиправною й такою, що порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист, а тому, за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 28.10.2019 за вхідним реєстраційним номером 53995/2019 надав відзив на позовну заяву від 22.10.2019 №2628 (а.с.23-26), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 04.12.2014 позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення всіх видів допомог. Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради отримано інформацію з Центрального сховища баз даних Міністерства соціальної політики, про те, що позивач отримувала державну допомогу інвалідам в іншому районі. Згідно акту прийому-передачу особових рахунків від 06.12.2014 року особова справа була передана з м. Луганськ до м. Сєвєродонецьк.

09.12.2014 відповідачем було призначено державну соціальну допомогу з 01.12.2014 довічно. 30.10.2015 та 02.11.2015 позивач разом з донькою отримали довідки про взяття на облік, як внутрішні переміщенні особи № 905003679 та №905003541 відповідно. Згідно довідки від 25.03.2016, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради, та довідки атестату позивач отримувала допомогу з 01.12.2014 по 31.01.2016. 05.04.2016 до Управління соціального захисту населения Станично-Луганської РДА надійшла особова справа позивача, до якої був доданий супровідний лист від 28.03.2016 № 242/09. 07.04.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення всіх видів соціальної допомоги. До заяви було додано довідку від 01.02.2016 №1241, в якій вказано, позивач з січня 2015 року постійно мешкає на території Станично-Луганського району.

20.04.2016 відповідачем було призначено виплату соціальної допомоги позивачу з 01.02.2016 довічно.

28.11.2018 позивач звернулася з заявою про виплату заборгованості державної соціальної допомоги інваліду з дитинства І групи за серпень - листопад 2014 року. 04.12.2018 було обстежено матеріально-побутові умови сім`ї.

На підставі рішення комісії спеціалістами Управління, було прийняте рішення від 18.12.2018 про відмову в призначенні виплати заборгованості державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи. Відповідач зазначив, що позивач до відповідача з заявою про призначення державної допомоги в період з 2014 по 2016 роки не зверталася. На сьогоднішній день позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської РДА, довідка ВПО є дійсною та датою останньої виплати позивачу на доньку є жовтень 2019 року. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Позивач є опікуном доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , яка є інвалідом з дитинства першої групи (а.с.8-9,12).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 12.05.2016 №905003541 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.7).

Донька позивача ОСОБА_2 також є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою ВПО від 12.05.2016 №905003679 (а.с.10).

04.12.2014 позивач звернулась до УПСЗН в м.Сєвєродонецьку з заявою про призначення соціальної допомоги інваліду І групи ОСОБА_2 (а.с.28-29).

Рішенням УПСЗН в м.Сєвєродонецьку від 09.12.2014 взято на облік заявника ОСОБА_1 разом з утриманцем ОСОБА_2 з 01.12.2014 (а.с.31).

07.04.2016 позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення соціальної допомоги інваліду І групи ОСОБА_2 (а.с.35-36).

Рішенням відповідача від 20.04.2016 взято на облік заявника ОСОБА_1 разом з утриманцем ОСОБА_2 з 01.02.2016 (а.с.31).

28.11.2018 позивач звернулась до відповідача з заявою за №3744, в якій просила виплатити заборгованість державної допомоги на інваліда з дитинства І групи за серпень, вересень, жовтень та листопад 2014 року (а.с.39).

Відповідачем здійснено обстеження матеріально-побутових умов сім`ї позивача за адресою АДРЕСА_2 , яке оформлено Актом №10376 від 04.12.2018 (а.с.40).

В матеріалах справи наявна довідка виконавчого комітету Вільховської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, в якій вказано, що ОСОБА_1 з січня 2015 року постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.37).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.12.2018 №217 на підставі п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»: суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні заборгованості державної соціальної допомоги особам з інвалідність з дитинства І групи (а.с.41).

Рішенням управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 18.12.2018 вирішено не призначати ОСОБА_1 заборгованості державної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи внутрішньо переміщеним особам та згідно витягу з протоколу №217 від 13.12.2018 на підставі п.15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (а.с.42).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства на доньку ОСОБА_2 ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Законом, що відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму, є Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 № 2109-III (далі - Закон № 2109-III)

Відповідно до статті 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно частини першої статті 4 Закону №2109-ІІІ, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону №2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.

Статтею 12 Закону №2109-III передбачено, що суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Частина третя статті 14 Закону №2109-ІІІ передбачає, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Отже аналізуючи у сукупності вказані вище норми права та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що оскільки припинення виплати державної соціальної допомоги відбулось з незалежних від позивача причин у зв`язку зі збройним конфліктом на окремих території Луганської та Донецької областей, що змусило позивача разом з її донькою переміститись на підконтрольну Україні територію, тому при первинному поновленні виплати державної соціальної допомоги УПСЗН в м.Сєвєродонецьку повинно було здійснити виплату позивачу неотриманої державної соціальної допомоги й за минулі періоди, тобто з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

Однак, УПСЗН в м.Сєвєродонецьку розпочало виплату лише з 01.12.2014 (а.с.31), тим самим порушивши право позивача та її доньки на належне соціальне забезпечення гарантоване державою.

Враховуючи ту обставину, що наразі позивач та її донька перебувають на обліку в управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, тому невиплачена державна соціальна допомога за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року обліковується у відповідача.

Однак, суд не погоджується з підставами відмови відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість за її заявою від 28.11.2018 з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (а.с.42).

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось раніше Закон №2109-ІІІ чітко визначає періоди часу, з якого поновлюється виплата державної соціальної допомоги, не містить жодних застережень та особливостей щодо виплати державної допомоги для внутрішньо переміщених осіб та делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо умов їх виплати.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач, як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує гарантоване Законом України №2109-ІІІ право позивача на державну соціальну допомогу.

При цьому в даному випадку наявне втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді державної соціальної допомоги, що не ґрунтується на Законі.

Державна соціальна допомога є в повній мірі об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати державної соціальної допомоги за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 12 Закону №2109-III), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату державної допомоги, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті рішення від 18.12.2018 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним зазначене рішення, оскільки саме рішення, а не бездіяльність створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є нарахування та виплата позивачу державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства на доньку ОСОБА_2 за період з 01.08.2014 по 30.11.2014.

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним рішення, як наслідок позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Питання про судові витрати не вирішується, оскільки ухвалою суду від 11.10.2019 позивача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 18 грудня 2018 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця Центральна, будинок 52; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 03197049) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства на її доньку ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова