Рішення № 85443863, 05.11.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/13318/16-ц

Провадження № 2/200/520/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Яковенко А.С.

позивача: ОСОБА_1

представників позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на новостворене майно та про розділ його в натурі, визнання права власності на частину домоволодіння, визнання частково недійсним державного акту, визнання права приватної власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

27 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що він з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі з 30 червня 2007 року по 20 березня 2012 року. 11 травня 2004 року відповідач купила 68/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 389 кв.м. Загальна вартість придбаної частини домоволодіння складає 59400 грн. 17 вересня 2004 року відповідач отримала рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради про дозвіл на реконструкцію частини житлового будинку з надбудованою мансардою у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 . У квітні 2005 року відповідач отримала в ЗАТ «Агробанк» кредит у розмірі 15000 євро зі строком погашення до грудня 2007 року та зобов`язана була сплачувати щомісячно в погашення кредиту відсотки в сумі 250 доларів США. Тіло кредиту не сплачувала, оскільки проводила реконструкцію придбаної нерухомості. З 2004 по червень 2007 року відповідач намагалась за власні кошти розпочати реконструкцію 68/100 частин домоволодіння, але власних коштів у неї не вистачало та реконструкція проходила повільно. 28 січня 2009 року відповідач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0393 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Після укладення з позивачем шлюбу, в червні 2007 року відповідач попросила допомогти їй грошима для проведення реконструкції домоволодіння. Позивач мав у користуванні однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , та запропонував відповідачу приватизувати дану квартиру на її ім`я та продати, оскільки він на той час уже реалізував право на безкоштовну приватизацію. 22 серпня 2007 року відповідач отримала свідоцтво про право власності на житло на вищевказану квартиру, та 07 грудня 2007 року за згодою позивача продала квартиру АДРЕСА_3 ціною 247450 грн., що становило еквівалент 45000 доларів США. Таким чином, позивач допоміг відповідачу сплатити тіло кредиту та відсотки за кредитом та продовжити реконструкцію спірного домоволодіння. Отже, в період шлюбу сторони за спільні кошти добудували 68/100 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Про порушення свого права позивач дізнався в травні 2016 року, коли отримав судову повістку у справі № 200/24580/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд:

-розділити сумісно нажите майно подружжя, визнати об`єктом спільної сумісної власності 68/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на реконструйоване майно на 34/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ринковою вартістю 1 099 633 грн.;

- виділити в натурі ОСОБА_1 у розмірі 34/100 від 68/100 житлового будинку АДРЕСА_1 літ. А -1 з наступними приміщеннями: в житловому будинку літ. А-1 на першому поверсі: приміщення А?-1 №1 (19.8 кв.м.) - вітальня, А?-1 №2 (4.8 кв.м.) - коридор, А?-1 №3 (6.7 кв.м.) - санвузол, А?-1 №4 (14.6 кв.м.) - житлова, А?-1 №5 (17.6 кв.м.) житлова, А-1 №6 (16.2 кв.м.) - кухня-їдальня, разом по квартирі АДРЕСА_1 на першому поверсі загальна площа приміщень складає 79,7 кв.м., надругому поверсі: МС (мансарда) №7 (74.3 кв.м.) - житлова. Всього по жилому будинку літ. А-1 (196.5) кв.м.;

- виділити наступні надвірні будівлі та споруди ОСОБА_1: літ Б (5.7 кв.м.) - сарай фундамент, літ під Б (2.3 кв.м.) - погріб, огорожі позначені №1(7.7 кв.м.) - ворота, №2 (87.2 кв.м.) - огорожа, №2 (1.3 кв.м.0 - цоколь, І (1.8 кв.м.) - замощення, ІІ (19.7 кв.м.) - замощення, ІІІ (6.3 кв.м.) - замощення;

- виділити в натурі ОСОБА_4 у розмірі 34/100 від 68/100 житлового будинку АДРЕСА_1 літ. А -1 з наступними приміщеннями: в житловому будинку літ. А-1 на першому поверсі: приміщення А?-1 №1 (19.8 кв.м.) - вітальня, А?-1 №2 (4.8 кв.м.) - коридор, А?-1 №3 (6.7 кв.м.) - санвузол, А?-1 №4 (14.6 кв.м.) - житлова, А?-1 №5 (17.6 кв.м.) житлова, А-1 №6 (16.2 кв.м.) - кухня-їдальня, разом по квартирі АДРЕСА_1 на першому поверсі загальна площа приміщень складає 79,7 кв.м., надругому поверсі: МС (мансарда) №7 (74.3 кв.м.) - житлова. Всього по жилому будинку літ. А-1 (196.5) кв.м.;

- виділити наступні надвірні будівлі та споруди ОСОБА_4 .: літ Б (5.7 кв.м.) - сарай фундамент, літ під Б (2.3 кв.м.) - погріб, огорожі позначені №1(7.7 кв.м.) - ворота, №2 (87.2 кв.м.) - огорожа, №2 (1.3 кв.м.0 - цоколь, І (1.8 кв.м.) - замощення, ІІ (19.7 кв.м.) - замощення, ІІІ (6.3 кв.м.) - замощення;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для влаштування двох ізольованих квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 в житловому будинку літ. А -1 виконати наступні переобладнання:

- закласти дверний отвір між приміщеннями № 1-2, 4-7; перекласти проріз сходової клітини в приміщенні №7; переобладнати приміщення №3 перегородкою та двома входами;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку від земельної ділянки площею 0,0393 га, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 131559, виданого 28 січня 2009 року, за адресою АДРЕСА_1 ;

- визнати частково недійсним державний акт на землю серія ЯЖ № 131559, виданого 28 січня 2009 року у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га в зв`язку з визнанням об`єктом спільної сумісної власності та визнанням за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га за адресою АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 6890 грн. та 275,61 грн. у відшкодування сплати судового збору.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 21 жовтня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі, та призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с. 60).

Відповідач 26.09.2017 року надала заперечення на позовну заяву, та 27.02.2018 року надала відзив на позовну заяву. Вказала, що право власності на спірне домоволодіння та спірну земельну ділянку набуто нею до шлюбу, тому це майно не відноситься до спільного майна подружжя, а є особистою приватною власністю відповідача. Право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 набуто відповідачем в результаті приватизації, а отже також є особистою приватною власністю відповідача, відповідно погашення кредиту вона здійснювала не за спільні грошові кошти подружжя, а за власні. Вказує також, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з позовом про поділ майна до суду (а.с. 89-91, а.с. 106-110).

Ухвалою суду від 26 лютого 2019 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

В судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку із необхідністю ознайомитися з матеріалами справи.

Слід зазначити, що судове засідання призначене на 28 жовтня 2019 року було відкладене за клопотанням представника відповідача для надання йому часу на ознайомлення з матеріалами справи, однак останній так і не з`явився для ознайомлення з матеріалами справи, а тому суд визнає не явку представника відповідача у судове засідання 05 листопада 2019 року без поважних причин.

Треті особи в судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили пояснень по суті спору не надали.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.4).

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 30 червня 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с. 19).

Шлюб між сторонами був розірваний 20 березня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 (а.с. 20).

07 лютого 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., відповідно до якого сторони зобов`язалися у термін до 05.04.2004 року укласти договір купівлі-продажу 68/100 частин будинку АДРЕСА_1 . На підтвердження зобов`язання і в забезпечення його виконання ОСОБА_4 видала ОСОБА_8 завдаток у сумі 16200 грн. в рахунок належних з її сторони платежів в сумі 59400 грн. по договору купівлі-продажу (а.с. 21).

Додатковою угодою від 28.03.2004 року до попереднього договору від 07.02.2004 року визначено, що ОСОБА_4 видала ОСОБА_8 завдаток у розмірі 37100 грн. в рахунок належних з її сторони платежів в сумі 59400 грн. по договору купівлі-продажу (а.с. 22).

11 травня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу 68/100 частин домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., відповідно до якого ОСОБА_4 купила 68/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 389 кв.м. (а.с.23).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 131559, від 28 січня 2009 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0393 га, розташованої на території Бабушкінського району АДРЕСА_1 (а.с. 25-26).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у користуванні ОСОБА_1 знаходилась квартира за адресою АДРЕСА_3 , надана йому виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради м.Дніпропетровська на підставі ордеру на житлове приміщення № 120 від 07 лютого 2003 року складом сім`ї одна особа (а.с. 31).

В подальшому вказана квартира була передана у приватну власність ОСОБА_4 (дружині ОСОБА_1 ) розпорядженням органу приватизації від 22.08.207 року № 2/762-07 на підставі заяви про приватизацію квартири від 16.07.2007 року, що підтверджується листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 26.07.2018 року (а.с. 180).

07 грудня 2007 року ОСОБА_4 продала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_9 за ціною 247450 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В. (а.с. 32).

Відповідно до частини 1 статті 57 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто на дату укладення договору купівлі-продажу 38/100 частин домоволодіння та на дату видачі державного акту про право власності на земельну ділянку), особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч.7 статті 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналізуючи наведені положення законодавства та наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що 68/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яке було придбане відповідачем 11.05.2004 року, тобто до укладення шлюбу з позивачем, має бути визнане об`єктом спільної сумісної власності подружжя, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Так, з договору купівлі-продажу від 11.05.2004 року вбачається, що відповідач придбала 68/100 частин домоволодіння в житловому будинку під літ. А-1 кв.1 (1-кухня-їдальня, 2-коридор, 3-санвузол, 4,5,6-житлові), сарай Б, погріб під Б, убиральня Г, у загальному користуванні № 1-4; житловою площею 47,5 кв.м.

Разом з тим, згідно з висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 1145-06 від 30.06.2016 року, складеним судовим експертом Івченком В.В., площа внутрішніх житлових приміщень квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 і припадає на 68/100 частину домоволодіння, станом на дату виникнення права власності 11.05.2004 року становила - житлова площа 47,5 кв.м., загальна площа 78,9 кв.м. Загальна площа зазначеної квартири після проведеної реконструкції складає 154 кв.м.

Найбільш ймовірна дійсна ринкова вартість 68/100 частки домоволодіння станом на дату виникнення права власності 11.05.2004 року становить 198749 грн.

Найбільш ймовірна дійсна ринкова вартість 68/100 частки домоволодіння станом на 30.06.2016 року становить 2 199 266 грн.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами доведено, що належне відповідачу майно - 68/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 - за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості.

Позивач стверджує, що збільшення вартості домоволодіння відбулося в тому числі і за рахунок спільних грошових затрат, та суд погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.

Відповідач не заперечила та не спростувала тверджень позивача про те, що нею було взято кредит в банку з метою проведення реконструкції домоволодіння та вказаний кредит було погашено за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири по АДРЕСА_3 .

Доводи позивача підтверджуються також наступним:

-Довідкою КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 15.08.2005 року, з якого вбачається, що станом на день надання виконкомом Бабушкінської районної ради дозволу на реконструкцію частини домоволодіння - 17.09.2004 року - відсоток готовності об`єкта становив 8%, його вартість становила 86959 грн.;

-Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 15.08.2018 року, з якого вбачається, що 25.10.2005 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Хоум Кредіт Банк» був укладений іпотечний договір, розмір основного зобов`язання - 15000 євро. Вказане обтяження було вилучено 24.12.2007 року на підставі квитанції від банку.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що вказана квартира є її особистою приватною власністю, оскільки отримана від держави в дар.

Так, відповідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно ст.4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

В той же час, за змістом ст.ст.717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, на думку суду, поняття «приватизація житла» та «дарування житла» не є ідентичними, в зв`язку з чим доводи відповідача не заслуговують на увагу.

А отже, приватизована 22.08.2007 року відповідачем квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та відповідно кошти, отримані від її продажу, також належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому витрачання отриманих від продажу приватизованої відповідачем квартири, яка до речі, надавалась державою ще в 2003 році в користування ОСОБА_1 одноособово, на реконструкцію спірного домоволодіння свідчить, на думку суду, про те, що збільшення вартості домоволодіння відбулося в тому числі і за рахунок спільних грошових затрат.

Суд також звертає увагу, що відповідач не надала доказів, що окрім кредитних, мала у своєму розпорядженні будь-які інші кошти, які могла витратити на реконструкцію будинку.

Так, згідно інформації Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.07.2018 року, ОСОБА_4 перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, та в період з січня 2007 по березень 2010 року доходи відсутні (а.с.133-137).

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 Сімейного кодексу встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частинівизнання об`єктом спільної сумісної власності 68/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та визнання за ОСОБА_1 право власності на реконструйоване майно на 34/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ринковою вартістю 1 099 633 грн. - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, не можуть бути задоволені позовні вимоги в частині:

-виділити наступні надвірні будівлі та споруди ОСОБА_1: літ Б (5.7 кв.м.) - сарай фундамент, літ під Б (2.3 кв.м.) - погріб, огорожі позначені №1(7.7 кв.м.) - ворота, №2 (87.2 кв.м.) - огорожа, №2 (1.3 кв.м.0 - цоколь, І (1.8 кв.м.) - замощення, ІІ (19.7 кв.м.) - замощення, ІІІ (6.3 кв.м.) - замощення;

- виділити в натурі ОСОБА_4 у розмірі 34/100 від 68/100 житлового будинку АДРЕСА_1 літ. А -1 з наступними приміщеннями: в житловому будинку літ. А-1 на першому поверсі: приміщення А?-1 №1 (19.8 кв.м.) - вітальня, А?-1 №2 (4.8 кв.м.) - коридор, А?-1 №3 (6.7 кв.м.) - санвузол, А?-1 №4 (14.6 кв.м.) - житлова, А?-1 №5 (17.6 кв.м.) житлова, А-1 №6 (16.2 кв.м.) - кухня-їдальня, разом по квартирі АДРЕСА_1 на першому поверсі загальна площа приміщень складає 79,7 кв.м., надругому поверсі: МС (мансарда) №7 (74.3 кв.м.) - житлова. Всього по жилому будинку літ. А-1 (196.5) кв.м.;

- виділити наступні надвірні будівлі та споруди ОСОБА_4 .: літ Б (5.7 кв.м.) - сарай фундамент, літ під Б (2.3 кв.м.) - погріб, огорожі позначені №1(7.7 кв.м.) - ворота, №2 (87.2 кв.м.) - огорожа, №2 (1.3 кв.м.0 - цоколь, І (1.8 кв.м.) - замощення, ІІ (19.7 кв.м.) - замощення, ІІІ (6.3 кв.м.) - замощення;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для влаштування двох ізольованих квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 в житловому будинку літ. А -1 виконати наступні переобладнання:

- закласти дверний отвір між приміщеннями № 1-2, 4-7; перекласти проріз сходової клітини в приміщенні №7; переобладнати приміщення №3 перегородкою та двома входами - з огляду на наступне.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Положеннями статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, позивачем у позові не вказано та не обґрунтовано, які саме приміщення у спірному домоволодінні він просить виділити йому, а які - відповідачу, як вбачається з позову, позивач одночасно ставить вимогу про виділення і йому і відповідачу одних і тих самих приміщень в будинку, та одних і тих самих господарських споруд, що суперечить засадам розумності, справедливості та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Позивачем не запропоновано варіантів розділу домоволодіння в натурі, не заявлялось клопотання про призначення відповідної експертизи для розв`язання фахівцем вказаного питання та питання, які саме переобладнання необхідно виконати для влаштування двох ізольованих квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 . З іншого боку, позивачем не надано доказів, що він володіє необхідними знаннями та кваліфікацією для самостійного вирішення цього питання.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Стосовно позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку від земельної ділянки площею 0,0393 га, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 131559, виданого 28 січня 2009 року, за адресою АДРЕСА_1 , та про визнання частково недійсним державного акту на землю серія ЯЖ № НОМЕР_3 , виданого 28 січня 2009 року у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га в зв`язку з визнанням об`єктом спільної сумісної власності та визнанням за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 57 СК України (в редакції, чинній на дату видачі державного акту про право власності на земельну ділянку), особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 наголошено, що відповідно до положень ст.81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно, в зв`язку з визнанням об`єктом спільної сумісної власності та визнанням за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га за адресою АДРЕСА_1 , державний актна землю серія ЯЖ № НОМЕР_3 , виданий 28 січня 2009 року, підлягає визнанню частково недійсним у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га.

Стосовно заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого для звернення до суду з позовом про поділ майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 було зроблено правовий висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Аналогічні роз`яснення також містяться у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Позивач вказав, що про порушення свого майнового права дізнався в травні 2016 року, коли отримав судову повістку у справі № 200/24580/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

В якості доказів позивач долучив до матеріалів справи копію ухвали Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року у справі № 200/24580/15-ц та копію позовної заяви ОСОБА_4 у вказаній справі, що на думку суду, є належним доказом на підтвердження того, що про порушення свого права та про існуючий спір з приводу майна позивач дізнався не раніше ніж у 2016 році (а.с. 39, 40).

У відзиві на позов та у заяві про застосування строку позовної давності відповідач не надає доказів того, що про існування спору з приводу майна позивачу стало відомо раніше, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що строк позовної давності на звернення до суду з зазначеним позовом позивачем не пропущено.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на новостворене майно та про розділ його в натурі, визнання права власності на частину домоволодіння, визнання частково недійсним державного акту, визнання права приватної власності на землю - задовольнити частково.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності 68/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на реконструйоване майно на 34/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ) ринковою вартістю 1 099 633 грн.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку від земельної ділянки площею 0,0393 га, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 131559, виданого 28 січня 2009 року, за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати частково недійсним державний акт на землю серія ЯЖ № НОМЕР_3 , виданий 28 січня 2009 року у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га в зв`язку з визнанням об`єктом спільної сумісної власності та визнанням за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у розмірі 1/2 частки від площі 0,0393 га за адресою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4409,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску