Рішення № 85443861, 25.10.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/3999/16-ц

Провадження № 2/200/457/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Яковенко А.С.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов`язання повернути нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначила, що вона була власницею домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 13 серпня 2013 року відповідач, користуючись їх спільними родинними зв`язками, правової необізнаністю та віком позивачки запропонував укласти з ним договір купівлі-продажу домоволодіння, а взамін пообіцяв доглядати позивачку, матеріально утримувати, дозволивши їй продовжувати проживати у будинку. 13 серпня 2013 року вони з відповідачем прибули до приватного нотаріуса Орлова О.А., який показав їй, де поставити підпис, при цьому не надав жодного роз`яснення щодо угоди, яку вона має підписати. Жодних грошових коштів при укладенні оскаржуваного договору вона не отримувала. Про наслідки укладення договору їй повідомлено не було, текст договору вона не читала. На даний час відповідач виганяє її з будинку, який є єдиним місцем її проживання, вона змушена перебувати в сусідів. Вказує, що вона не мала на увазі настання реальних наслідків, що передбачені договором купівлі-продажу, взамін продажу своєї власності нічого не отримала.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А., серія та номер 1073, скасувавши державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4

- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме - домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Справа знаходилась в провадженні судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.

Згідно повторному автоматичному розподілу справ між суддями зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Женеску Е.В. від 25 січня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі, призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, пояснила, що позивачка не отримувала коштів при укладенні оскаржуваного договору, вона не забирала речі з будинку, була домовленість, що вона залишається хазяйкою та далі буде проживати в домі. 5000 доларів, про які наявна інформація в матеріалах справи - це оплата по кредитному договору, в якому вона була поручителем за свого племінника ОСОБА_5 . Позивачка через місяць після укладення оскаржуваного договору була змушена покинути дім, оскільки відповідач не пускає її, поміняв замки. Позивачка спершу жила у сусіда, потім змушена жити у родичів, її речі залишилися в будинку.

Представник відповідача пояснив, що обумовлену договором суму позивачу було передано до підписання договору, розписок позивач не складала. Чіткої домовленості щодо дати, коли позивач має виїхати з будинку, не було. Позивач зібрала речі та виїхала з будинку добровільно.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила, пояснень по суті спору не надала.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 13 липня 2013 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1073.

Згідно п.1 вказаного договору, продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_2 і сплатити за нього визначену грошову суму.

Згідно п.3 вказаного договору, продаж цей вчинено за 281020,00. Зазначену суму покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.

В судовому засіданні, яке відбулося 23.05.2018 року, були опитані свідки.

Так свідок ОСОБА_6 , яка є онукою позивачки, пояснила, що відповідач ОСОБА_4 також є онуком позивачки. Відповідач обіцяв ОСОБА_3 , що буде її доглядати, якщо вона укладе з ним договір купівлі-продажу будинку. Бабуся йому довіряла. Проте після підписання договору вона прожила у будинку дуже мало, відповідач створив їй нестерпні умови, вона була змушені піти з будинку. В домі залишились її речі.

Свідок ОСОБА_7 , який є сусідом позивачки, пояснив, що в спірному будинку постійно мешкав інший онук позивачки - ОСОБА_5 , з яким у позивачки були погані відносини, і вона поскаржилась на ОСОБА_5 відповідачу. А він обманув позивачку. Гроші на руки вона не отримувала. ОСОБА_4 після укладення договору почав реконструкцію будинку, повісив замки, постійно казав, що бабуся помре. Вона не витримала знущань та пішла з дому.

Свідок ОСОБА_10 , яка була допитана в судовому засіданні 12.09.2018 року, пояснила, що вона є онукою позивачки. Її онук ОСОБА_5 взяв кредит, а бабуся заклала свій дім, щоб допомогти виплатити йому кредит. Потоцький запропонував сплатити рештку боргу десь 5000 доларів, і щоб бабуся переписала на нього дім. ОСОБА_4 сплатив ці кошти в рахунок погашення кредиту, та поїхав з бабусею до нотаріуса. Спершу в домі жила тільки бабуся, потім туди переїхав ОСОБА_4 з дружиною, і почали кривдити бабусю, не раз викликали поліцію. Бабуся зараз проживає у родичів. Бабуся казала, що договір вона не бачила, гроші за дім їй не давали, ОСОБА_4 обіцяв, що вона буде жити в домі до останніх днів.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливе укладення договору купівлі-продажу. Своє волевиявлення на укладання договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач просить визнати договір купівлі-продажу домоволодіння від 13.07.2013 року недійсним, посилаючись на те, що її волевиявлення щодо укладення цього договору відсутнє, вона не отримувала за ним грошей.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення, суд враховує, що має значення наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору.

Тобто, з точки зору закону головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, і основним юридичним фактом, який суд має встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору купівлі-продажу домоволодіння.

Суд звертає увагу, що за умовами спірного договору, продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

Відповідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.

Таким чином, перехід права власності на спірне домоволодіння до відповідача означає, що до нього переходить право володіння, користування та розпорядження зазначеним будинком, а позивач, відповідно, ці права втрачає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 продовжувала тривалий час проживати у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , там знаходились її особисті речі, а отже вона продовжувала фактично володіти та користуватися цим майном, тобто не втратила права власника на майно та не мала наміру їх втрачати, про що свідчать обставини справи, а саме - ОСОБА_3 не мала наміру покидати будинок, вивозити звідти речі, а в примусовому, тобто в судовому порядку відповідач це питання не вирішував, що свідчить про його згоду з такими діями позивачки.

Також, відповідач не спростував твердження позивачки про те, що вона не отримувала кошти за укладеним договором купівлі-продажу, навпаки матеріали справи містять підтвердження лише того факту, що вона отримала лише в 5317,81 доларів США, які, як було встановлено в судовому засіданні, їй дав відповідач для того, щоб вона сплатила в банку кредит, боржником за яким є ОСОБА_5 (а.с.117). Вказане також підтвердили опитані в судовому засіданні свідки та не заперечив відповідач.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що вона не отримувала гроші за будинок, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, тобто відповідачем не виконано обов`язок, передбачений ст.655 ЦК України, сплатити гроші за придбане майно.

Таким чином, суд вважає доведеною ту обставину, що при укладанні оскаржуваного договору купівлі-продажу домоволодіння у позивача було відсутнє волевиявлення на продаж будинку, вона не бажала настання наслідків у вигляді фактичного вибуття вказаного нерухомого майна із її володіння, не мала наміру отримувати та не отримувала за це майно грошові кошти.

Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2013 року,укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Частина 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає лише три види судових рішень, які можуть бути підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації прав:

1)про скасування рішення про державну реєстрацію прав;

2)про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3)про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

Проте, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить такої підстави для внесення запису про скасування державної реєстрації прав, як «скасування державної реєстрації права власності».

А тому, вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі та визнання за ОСОБА_3 право власності на вказане домоволодіння, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, позовна вимога про витребування майна від відповідача не підлягає задоволенню, оскільки дії сторін в результаті визнання правочину недійсним регламентовані законом. Крім того, позивачем неконкретизовано, на підставі якої норми закону вона заявляє вимогу про витребування майна - ст.387 ЦК як витребування майна з чужого незаконного володіння, чи ст.388 ЦК України як витребування майна від добросовісного набувача.

Аналогічним чином не може бути задоволена вимога про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне домоволодіння, оскільки, як вже зазначалося вище, за загальним правилом, встановленим ст. 216 ЦК України, основним наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону і визнається недійсним, є двостороння реституція. Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення.

Отже, відновлення права власності позивача на домоволодіння є наслідком визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов`язання повернути нерухоме майно- задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А., серія та номер 1073.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску