Рішення № 8543756, 24.12.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"24" грудня 2009 р. Справа № 9/213-09          

За позовом Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації Київської області та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Київській області

До 1. Малого приватного підприємства «Фенікс»

2. Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ткача Юрія Борисовича

Про визнання недійсним договору оренди № 6 від 01.01.2007 року

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Прокуратури –помічник Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області Горб Л.В. (посвідчення № 71 від 09.07.2009 року).

позивача 1 –не з’явився

позивача 2 –не з’явився

відповідача 1 –предст. Баклашов М.М. за дов. б/н від 22.10.2009 року;

відповідача 2 –не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації Київської області (далі –Позивач 1) та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Київській області (далі –Позивач 2) до Малого приватного підприємства «Фенікс»(далі –Відповідач 1) та Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Ткача Юрія Борисовича (далі –Відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди № 6 від 01.01.2007 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на порушення при укладенні договору оренди № 6 від 01.01.2007 року норм земельного законодавства України, в зв’язку з чим договір підлягає визнанню недійсним з застосуванням до нього наслідків недійсності правочинів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2009 року порушено провадження у справі № 9/213-09 та призначено її розгляд на 29.09.2009 року.

У судовому засіданні 29.09.2009 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві. Представник Позивача 1, посилаючись на ст. 17 та ст. 122 Земельного кодексу України, зазначив, що земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, знаходиться за межами населеного пункту і повноваження щодо передачі її у постійне користування має здійснювати Київська обласна державна адміністрація, а не Васильківська районна державна адміністрація у Київській області. Представник Позивача 2 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на відсутність визначення меж земельної ділянки, відсутність державної реєстрації Договору та укладення його не уповноваженою особою, що є порушенням норм земельного законодавства України та підтверджується результатами проведеної ним перевірки (Акт №1674/51від 19.06.2009 року).

Представник Відповідача 1 у судовому засіданні 29.09.2009 року відзиву на позов не надав та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи.

Представник Відповідача 2 у судовому засіданні 29.09.2009 року позовну заяву не визнав, вказав на обставини, які не враховані Прокурором у позовній заяві, просив суд врахувати вищезазначені обставини та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також, Відповідач 2 подав Клопотання вих. № 167/ю від 28.09.2009 року про витребування нових доказів, необхідних для повного та об’єктивного розгляду справи.

Керуючись ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), у зв’язку з необхідністю витребування нових доказів по справі, суд, ухвалою від 29.09.2009 року відклав розгляд справи на 27.10.2009 року.

01.10.2009 року представник Відповідача 1 подав відповідне клопотання у письмовій формі та ознайомився з матеріалами справи № 9/213-09.

У судовому засіданні 27.10.2009 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві. Представник прокуратури просив суд визнати Договір недійсним та застосувати ст.216 ЦК України, як підставу для недійсності Договору, та надав суду витребуване ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2009 року письмове пояснення (вих. № 2853вих від 16.10.2009 року) щодо обставин, викладених Відповідачем 2 у клопотанні вих. № 167/ю від 28.09.2009 року про витребування нових доказів, та частину документів, які суд зобов’язав Прокурора надати в судове засідання.

Представник Відповідача 1 у судовому засіданні 27.10.2009 року відзиву на позов не надав, в усних поясненнях суду не заперечував проти задоволення позову та повідомив суд (заява б/н від 27.10.2009 року) про скасування на підставі наказу №22/10 від 22.10.2009 року довіреності б/н від 20.08.2009 року, виданої Відповідачем 1 для представництва його інтересів у суді громадянці Мазай А.Г.

Представник Відповідача 2 у судовому засіданні 27.10.2009 року в усних поясненнях заперечував проти задоволення позову та подав Клопотання вих. № 169/ю від 28.09.2009 року про залучення в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, з метою з’ясування власника земельної ділянки, Великосолтанівську сільську раду та Здорівську сільську раду, та витребування нових доказів, а саме Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.04.2007 року № 2-2095, розпорядження № 37 від 19.01.2009 року, на підставі якого укладено даний договір, та технічної документації на земельну ділянку, що є предметом оренди по Договору оренди землі № 6 від 01.01.2007 року.

Судом, на підставі ст. 27 та ст. 33 ГПК України, відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання в частині залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Великосолтанівської сільської ради та Здорівської сільської ради, оскільки відповідачем не доведено, що рішення у справі № 9/213-09 може вплинути на права та обов’язки Великосолтанівської та Здорівської сільських рад.

В частині вимог зазначеного клопотання щодо витребування нових доказів, судом повідомлено Відповідачу 2, що 29.09.2009 року судом було направлено Судовий запит вих. №9/213-09 від 29.09.2009 року до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»про надання інформації щодо форми власності та власника спірної земельної ділянки, щодо якої укладено Договір оренди землі № 6 від 01.01.2007 року, а також Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2009 року зобов’язано Відповідача 1 надати для огляду у суді та залученні в якості доказів документи на право користування земельною ділянкою, що є предметом оренди по Договору оренди землі № 6 від 01.01.2007 року.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 27.10.2009 року судом було оголошено перерву до 05.11.2009 року.

28.10.2009 року представник Відповідача 2 подав через загальний відділ суду клопотання б/н від 28.10.2009 року про ознайомлення з матеріалами справи. 28.10.2009 року представник Відповідача 2 ознайомився з матеріалами справи № 9/213-09.

У судовому засіданні 05.11.2009 року представник Відповідача 2 в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, вказав на порушення норм чинного законодавства України, допущені при проведенні перевірки дотримання Відповідачем 2 норм чинного земельного законодавства, у зв’язку із чим результати перевірки не можуть вважатися достатнім і належним доказом порушення Відповідачем 1 та Відповідачем 2 при укладенні договору оренди землі № 6 від 01.01.2007 року норм земельного законодавства України та визнання на підставі цього договору оренди № 6 від 01.01.2007 року недійсним з застосуванням до нього наслідків недійсності правочинів.

Представник прокуратури заперечив проти доводів представника Відповідача 2, вказав на правомірність проведення перевірки дотримання Відповідачем 2 норм чинного земельного законодавства та відсутність порушень норм чинного законодавства України в процесі її проведення і просив суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Також, в даному судовому засіданні Відповідач 1 надав усні пояснення по суті справи, документи (докази), витребувані ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2009 року, Відповідач 1 суду не надав.

В судовому засіданні сторони звернулись до суду з клопотанням про продовження строків розгляду справи у порядку ст.69 ГПК України.

Судом клопотання сторін розглянуто та задоволено.

Ухвалою суду від 05.11.2009 р. продовжено строк розгляду справи, розгляд справи відкладено на 24.11.2009 р.; зобов’язано відповідача 1 надати в судове засідання відзив на позовну заяву, належним чином завірену копію договору купівлі земельної ділянки площею 0,1258 га, що розташована вздовж автошляху Київ-Одеса, 41 км ліворуч, на території Великосолтанівської сільської ради (для залучення до матеріалів справи) та оригінал (для огляду), копію державного акту на зазначену земельну ділянку, письмове пояснення щодо якої земельної ділянки укладено договір суборенди; зобов’язано відповідача 2 надати в судове засідання копію дозволів щодо встановлення об’єктів нерухомості на спірній земельній за договором оренди № 6 від 01.01.2007 р.

Представники Позивача 1,Позивача 2 та Відповідача 2, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання 05.11.2009 року не з’явилися; про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 24.11.2009 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві та в наданих ним суду поясненнях по суті справи.

У судовому засіданні 24.11.2009 року представник Відповідача 1 надав суду Пояснення по суті справи б/н від 24.11.2009 року та витребувані ухвалою суду від 29.09.2009 року документи (докази), в усних та письмових поясненнях представник Відповідача 1 підтвердив, що договір № 6 від 01.07.2007 року було укладено не уповноваженою особою, з порушенням вимог чинного законодавства України, та визнав позов у повному обсязі.

Оскільки представники позивачів та відповідача 2 в судове засідання не з’явились, то справа розглядається на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 24.11.2009 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до доручення прокуратури Київської області (лист вих. № 04/2-309к від 16.07.2009 року) та в межах функцій та повноважень, наданих органам прокуратури Законом України «Про прокуратуру»N 1789-XII від 05.11.1991 року (ст.5, ст.6, ст.20), міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області у період з 17.07.2009 року по 26.07.2009 року проводила перевірку законності будівництва та експлуатації підприємств громадського харчування, готельних закладів, АЗС, розташованих на території Васильківського району Київської області, уздовж автотраси «Київ - Одеса».

В процесі перевірки міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області (надалі –Прокуратура), зокрема, перевірила законність розміщення суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Ткачем Ю.Б. (Відповідач 2) малих архітектурних форм та капітальних споруд на території земельної ділянки, належної на праві власності державі в особі Васильківської районної державної адміністрації (Позивача 1). Перевіркою Прокуратури було встановлено, що Відповідач 2 користується вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди № 6 від 01.01.2007 року, укладеного з МПП «Фенікс»(Відповідач 1), якому дана земельна ділянка належить на праві постійного користування, на підставі Державного акту на право постійного користування серії ІІ-КВ № 002017-74 від 05.05.1996 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2007 р. між Малим приватним підприємством «Фенікс»(відповідач 1) та Фізичною особою –підприємцем Ткач Ю.Б. (відповідач 2) укладено договір оренди № 6.

Згідно з п.1.1. та п.1.2. вказаного договору, Відповідач 1 передав в тимчасове користування Відповідачу 2 частину земельної ділянки, розташованої вздовж автошляху Київ-Одеса 41 км ліворуч на території Великосолтанівської сільської ради, загальною площею 0,1258 га.

За результатами перевірки Прокуратура дійшла висновку, що договір оренди № 6 від 01.01.2007 року (надалі - Договір) укладено з порушенням норм земельного законодавства України та прав держави, як власника земельної ділянки, переданої в оренду по вказаному договору.

Згідно ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ч.1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) юридичних осіб у відносинах з державою (ч.2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Ст. 2 ГПК України передбачено право прокурора звертатись до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року N 3-рп/99, у справі № 1-1/99 про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному (господарському) суді, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади». В даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Вишгородська районна державна адміністрація Київської області.

Таким чином, в межах прав, наданих йому Законом України «Про прокуратуру»та ГПК України, Міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області (Прокурор) звернувся до господарського суду з метою захисту інтересів держави (в особі Вишгородської районної державної адміністрації Київської області), як власника земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1-3 ст.78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно п. «в»ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Згідно п. «а»ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Власники земельних ділянок, відповідно до ч.1 ст. 90 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення Договору), мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Одночасно, землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 96 Земельного кодексу України).

Тобто, як вбачається з зазначених норм законодавства України, землекористувач не наділений правом передачі земельної ділянки в оренду (суборенду) іншим особам.

Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення договору), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 5 ст. 93 Земельного кодексу України вказано, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно ч.4 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частиною 6. ст. 93 Земельного кодексу України визначається, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про оренду землі»(в редакції, яка діяла на дату укладення договору) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно із поясненнями представника Позивача 1 суду, земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, знаходиться за межами населеного пункту і повноваження щодо передачі її у постійне користування має здійснювати Київська обласна державна адміністрація, а не Васильківська районна державна адміністрація у Київській області. В своїх поясненнях Позивач 1 посилається на ст.17 та ст.122 Земельного кодексу України.

Суд встановив, що згідно п «а»ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Відповідно до п.3 цієї статті районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. В п.4 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. Також, судом враховано, що згідно ч.6 ст. 29 ГПК України, відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті, також судом враховано те, що господарсько-процесуальне законодавство не наділяє суд правом самостійно замінити позивача або залучити іншого позивача до участі у справі.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування серії ІІ-КВ № 002017-74 від 05.05.1996 року землю надано Відповідачу 1 у постійне користування для будівництва кемпінгу, АЗС, відпочинку та ремонту автомашин. Згідно до п.2.1. Договору, Відповідач 2 брав в оренду земельну ділянку з метою організації на її території пункту громадського харчування.

В визначенні Наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 219 від 24.07.2002 «Про затвердження Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування»(в редакції на дату укладення Договору), «заклад громадського харчування - це організаційно-структурна статистична одиниця у сфері громадського харчування, яка виробляє, доготовляє та продає кулінарну продукцію, булочні, борошняні кондитерські вироби та закупнi товари. Заклад громадського харчування може розміщуватись в окремій капiтальнiй будівлі або в спеціально обладнаному для продажу їжi примiщеннi iншої капiтальної будiвлi, або у вагонах залiзничного, салонах авiа-, авто- та водного пасажирського транспорту».

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Земельна ділянка (розташована вздовж автошляху Київ-Одеса 41 км, загальною площею 2,1 га) перебувала в користуванні МПП «Фенікс»на підставі Державного акта на право постійного користування серії ІІ-КВ № 002017-74 від 05.05.1996 року.

Власником земельної ділянки є Васильківська районна державна адміністрація Київської області, оскільки земельні ділянка розташована за межами населеного пункту (відповідно до Листа Управління Держкомзему у Васильківському районі вих. № 2113/02-1 від 10.08.2009 року).

Згідно норм ст.92, ст.78 та ст.90 Земельного кодексу України, лише власники мають право володіти, користуватися та розпоряджатися належною їм земельною ділянкою (в тому числі відчужувати її, передавати в оренду), а землекористувачі (включаючи і тих, що мають право постійного користування земельною ділянкою) –можуть лише володіти та користуватися земельною ділянкою, без права розпоряджатися нею.

Таким чином, в даному випадку, Відповідач 2 мав отримати земельну ділянку у в оренду (суборенду) в порядку, передбаченому ст. 151 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на час укладення Договору, якою визначено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі), земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити з власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами чи районними державними адміністраціями розмір земельної ділянки та умови їх вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.

Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами чи райдержадміністраціями.

Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради чи райдержадміністрації.

До клопотання надаються необхідні матеріали та розрахунки.

Відповідна сільська, селищна, міська ради чи райдержадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в п'ятиденний строк з дня її реєстрації направляє її, разом з матеріалами, передбаченими ч. 15 вказаної статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання заяви (клопотання) надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи райдержадміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.

Відповідно до п. «в»ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій»N 858-IV від 22.05.2003 року та ч. 2 ст. 185 Земельного кодексу України, землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Згідно ч.1-2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником, або користувачем документа, що посвідчує право власності чи праве постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 18, ч.1,2 ст. 20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж,одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації, забороняється (ч.3 ст. 125 Земельного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем 2, відповідач 2 в установленому законом порядку до сільської, селищної, міської ради чи райдержадміністрації з відповідною заявою про намір отримання зазначеної земельної ділянки в оренду, у порядку встановленому Земельним Кодексом України, не звертався.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що договір оренди спірної земельної ділянки укладено не уповноваженою особою, оскільки Відповідач 1 є лише постійним користувачем земельної ділянки і не має права розпоряджатися нею, та з порушенням вимог чинного земельного законодавства щодо проходження процедури землевідведення та реєстрації договору оренди.

Відповідно до п «а»ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність відповідно до законодавства у разі укладення угод з порушенням земельного законодавства.

В своїх поясненнях суду Відповідач 2 стверджував, що Відповідач 1 мав право передати йому в оренду по Договору вказану земельну ділянку, так як на момент її передання в оренду був її власником на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2-2095 від 27.04.2007 року.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження своїх посилань відповідач 2 ні в судовому засіданні, ні через канцелярію суду не надав та не надіслав.

Крім того, зазначені доводи спростовуються Відповідачем 1, який у своїх усних та письмових поясненнях суду вказав, що при передачі земельної ділянки в оренду по Договору ним були порушенні вимоги норм чинного земельного законодавства України, так як на момент її передачі він не був власником земельної ділянки, а володів та користувався нею на підставі Державного акту на право постійного користування серії ІІ-КВ №002017-74 від 05.05.1996 року (загальна площа земельної ділянки по Акту –2,1 га), та враховуючи вищевикладене, він позов визнає у повному обсязі.

Щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки, на який посилався Відповідач 2 в своїх поясненнях суду, то, як вбачається з матеріалів справи, зазначений договір купівлі-продажу укладений на чотири місяці пізніше дати укладення договору оренди № 6 від 01.01.2007 року (Договір), і його предметом не є земельна ділянка, яка передана в оренду по договору оренди № 6 від 01.01.2007 року (що підтверджується наданим Відповідачем 1 суду Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 236256 від 15.07.2008 р. та Планом меж земельної ділянки загальною площею 0,9913 га до нього). У своїх поясненнях суду Відповідач 1 зазначає, що частина земельної ділянки, розташованої вздовж автошляху Київ-Одеса 41 км ліворуч, загальною площею 0,1258 га (якою він користувався на підставі Державного акту на право постійного користування серії ІІ-КВ №002017-74 від 05.05.1996 року), і була передана ним в оренду Відповідачу 2 по Договору з посиланням на те, що на момент укладення Договору Відповідачу 1 не було відомо, що постійний землекористувач земельної ділянки не має права передавати її в оренду.

Також при дослідженні договору оренди, укладеного між відповідачами, судом встановлено, що Договір укладено без виготовлення проекту землеустрою щодо вилучення земельної ділянки у Відповідача 1, що є порушенням вимог ст. ст. 124, 125, 151, 185 Земельного кодексу України та п. «в»ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій», що підтверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.06.2009 року № 1674/51, складеним Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель у Київській області (Позивач 2), та листом Васильківської райдержадміністрації (Позивач 1) від 17.08.2009 року № 1458/6-23.

Позивач 1 в листі від 17.08.2009 року № 1458/6-23 стверджує, що ним не надавалися дозволи та не затверджувалися проекти землеустрою щодо вилучення та відведення земельної ділянки, розташованої вздовж автошляху Київ-Одеса 41 км ліворуч, загальною площею 0,1258 га, Відповідачу 2.

Позивач 2 (спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів), в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.06.2009 року №1674/51, встановив (зафіксував) відсутність визначення меж земельної ділянки, переданої по Договору в оренду Відповідачу 2, відсутність державної реєстрації Договору та укладення його не уповноваженою особою, що є порушенням норм земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»N 963-IV від 19.06.2003 року передбачено, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання юридичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (п. «а»ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи (ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Перевірка відбувалася у порядку, передбаченому Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 N312 «Про затвердження порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель».

У своєму відзиві на позовну заяву Відповідач 2 посилається на безпідставність перевірки, порушення Позивачем 2 у процесі здійснення перевірки та встановлення її результатів норм чинного законодавства України, у зв’язку із чим Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.06.2009 року №1674/51 не можна вважати належним доказом у справі, але належних та допустимих доказів, на підтвердження неправомірності дій Позивача 2 при проведенні перевірки і неналежності, у зв’язку із цим, Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.06.2009 року №1674/51, у якості доказу по справі, Відповідачем 2 в суд не надано (ст. 32, ст. 34 ГПК України), також у своїх усних та письмових запереченнях проти позову Відповідач 2 не спростував доводи Прокурора та Позивача 2 щодо наявності підстав для визнання Договору недійсним.

Ст. 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ч. 2 цієї статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Також, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків (Постанова Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»).

Крім того, абзацом третім п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»роз’яснено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Спеціальна (господарська) правосуб'єктність –це основана на законі можливість суб'єктів господарського права набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах тощо. Правосуб'єктність суб'єкта господарського права визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків.

В даному випадку, при укладенні Договору була порушена вимога щодо дотримання господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) Відповідачем 2, так як він не мав законного права розпоряджатися об’єктом оренди по Договору.

Суд також розглянув викладені в позовній заяві та вказані Позивачем 2 в усних поясненнях суду обґрунтування щодо відсутності державної реєстрації Договору. Ці обґрунтування підтверджуються наявними у справі доказами (зокрема, відсутністю реєстраційного напису на Договорі).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин, у випадках, встановлених законом, підлягає державній реєстрації. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У справі розглядається договір оренди. Об’єктом оренди за оскаржуваним договором є земельна ділянка. Згідно ч.1-2 ст. 125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Відповідно до ч.1 ст. 18, ч.1,2 ст. 20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з того, що норма ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України не забороняє визнання нікчемних правочинів за позовами сторін недійсними, а також з огляду на положення ст. 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України, та недотримання сторонами Договору вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору.

Отже, на підставі вищевикладеного, оцінивши доводи Прокурора, Позивача 1 та Позивача 2, наявні у справі докази, врахувавши не спростування їх Відповідачем 2 та визнання позову в повному обсязі Відповідачем 1, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним Договору (договору оренди № 6 від 01.01.2007 року) обґрунтованими, належним чином доведеними, підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. За тими зобов’язаннями, що були виконані проводиться реституція.

При цьому, в даній справі застосування двосторонньої реституцію не можливе, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності проведення між сторонами реституції, так як використання майна (користування майном) –«річ»безповоротна і не підлягає поверненню та, як наслідок, здійснена до визнання недійсним правочину оплата за користування (орендна плата) теж не підлягає поверненню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації Київської області та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Київській області задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються в рівних частинах на Відповідача 1 та Відповідача 2.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди № 6 від 01.01.2007 року, укладений між Малим приватним товариством «Фенікс»та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Ткачем Юрієм Борисовичем.

3. Стягнути з Малого приватного товариства «Фенікс»(08640, Київська область, Васильківський район, село Мала Солтанівка, вул. Першотравнева, буд. 11, код ЄДРПОУ 19409565) в доход Державного бюджету України судові витрати: 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ткача Юрія Борисовича (03169, м. Київ, вул. Радянська, буд. 5-а, код ЄДРПОУ 2664903715) в доход Державного бюджету України судові витрати: 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя           Л.В. Сокуренко

Дата підписання рішення: 24.12.2009 року

Суддя                                         Сокуренко Л. В.