Рішення № 85431603, 05.11.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12389/17

Провадження № 2/344/511/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Орнат Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2007 року, посилаючись на те, що відповідач отримала у позивача кредит в розмірі 5 090 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ухиляється від виконання зобов`язання за кредитним договором. У зв`язку із цим у останньої утворилася заборгованість в розмірі 47 574 грн. 14 коп.

24 травня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив що копія заяви позичальника не свідчить існування боргу, оскільки є тільки пропозицією (офертою) укласти договір в розумінні Цивільного Кодексу України. В зазначеній анкеті відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання. Дата надання кредиту є незрозумілою, на яку кредитну картку банк надав кредит невідомо, строк виконання зобов`язання не зазначений. Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою не підписані позичальником.

23 липня 2018 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник просив суд про задоволення позовних вимог та вказував на безпідставність доводів представника відповідача, наведених у відзиві. Зазначив, що відповідач користувалась кредитними коштами, частково погашала кредит, що свідчить про прийняття нею всіх умов договору.

10 жовтня 2018 року справу передано судді Бабій О.М.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити. Заявив про застосування строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

Судом встановлено, що 10 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», найменування якого змінено на ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем укладено кредитний договір, за яким банк надав, а позичальник (відповідач) отримала кредит в розмірі 5 090 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 серпня 2017 року становить 47 574 грн. 14 коп. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 3 567 грн. 53 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 38 078 грн. 32 коп., заборгованості за пенею та комісією - 3 424 грн. 76 коп., а також 250 грн - штраф (фіксована частина), та 2 253 грн. 53 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року за результатом розгляду цивільної справи № 342/180/17 .

У заяві позичальника від 10 серпня 2007 року зазначено тільки про процентну ставку за кредитним договором (3% на місяць) та штраф у випадку порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань (250 грн. + 5% суми позову).

У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також комісії.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 серпня 2007 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитуванняю. що узгоджується із постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 серпня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 вересня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту та комісії, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 серпня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а також комісії.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ЗАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Наведене всукупності свідчить про необгрунтованість позову в частині стягнення пені та комісії. Однак враховуючи, що сторони договору погодили суму кредитного ліміту, відсотків за користування кредитними коштами, а також штрафів за несвоєчасне внесення кредитних платежів, позивач набув права на стягнення за такими складовими заборгованості у примусовому порядку.

Представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитом ОСОБА_1 здійснила 07 лютого 2015 року в розмірі 53 грн. 44 коп. (а.с. 6) Тобто в цей день строк позовної давності відповідачем перерваний шляхом вчинення дії, що свідчить про визнання боргу.

Із позовом до суду банк звернувся 26 вересня 2017 року, що підтверджується вхідним штемпелем суду на позовній заяві, тобто у межах загальної позовної давності та із пропуском спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, у даному випадку штрафів.

Враховуючи вищенаведене позов слід задовольнити частково та стягнути із ОСОБА_1 в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» 41 645 гривень 85 копійок заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2007 року, з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 3 567 грн. 53 коп., заборгованість за відсотками в сумі 38 078 грн. 32 коп.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому з відповідача слід стягнути 1 600 гривні судового збору на користь позивача.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 527 ч.1, 530, 551, 612, 1054 ч. 2, 16, 20 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 247 259, 263-265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», місцезнаходження якого: м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1 «Д», код ЄДРПОУ 14360570, - 41 645 (сорок одна тисяча шістсот сорок п`ять) гривень 85 копійок заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2007 року, з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 3 567 грн. 53 коп., заборгованість за відсотками в сумі 38 078 грн. 32 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», місцезнаходження якого: м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1 «Д», код ЄДРПОУ 14360570, - 1 600 гривні витрат по оплаті судового збору.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2019 року.