Ухвала суду № 85422214, 05.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4918/19

У Х В А Л А

05 листопада 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у судовому засіданні клопотання представника відповідача від 07.10.2019 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/4918/19 за адміністративним позовом Кодимської міської ради Одеської області (вул.Соборна,106, м.Кодима, Кодимський район, Одеська область, 66000) до Головного управління Держпраці в Одеській області (пр.Шевченка,2,м.Одеса,65044) про визнання протиправним та скасування постанови Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД079/1578/НП/СПТД-ФС від 25.02.2019 року про накладення на Кодимську міську раду Одеської області штрафу в сумі 417300,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулась Кодимська міська рада Одеської області (вул.Соборна,106, м.Кодима, Кодимський район, Одеська область, 66000) до Головного управління Держпраці в Одеській області (пр.Шевченка,2,м.Одеса,65044) про визнання протиправним та скасування постанови Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД079/1578/НП/СПТД-ФС від 25.02.2019 року про накладення на Кодимську міську раду Одеської області штрафу в сумі 417300,00 грн.

Ухвалою суду від 05.09.2019 року було відкрито провадження по справі.

07.10.2019 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/4918/19 відповідно до положень ч.3 ст.123 КАС України, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.122 КАС України.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Розглянувши вказане клопотання суд приходить до висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів справи позивачем оскаржується постанова Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД079/1578/НП/СПТД-ФС від 25.02.2019 року.

Позивачем було подано позовну заяву до суду 19.08.2019 року за вх.№4672/19.

Відповідно до частин 2-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

На думку відповідача позивач є суб`єктом владних повноважень, з урахуванням чого, вважає що строк звернення до суду з даним позовом складає три місяці, а тому позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

Однак, суд вважає що в даному випадку відповідач є суб`єктом владних повноважень, а позивач юридичною особою публічного права.

З огляду на матеріали справи позивач звернувся з позовом до суду не у зв`язку з виконанням функцій суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.122 КАС України тримісячний строк встановлений для суб`єкта владних повноважень з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог. Однак, відповідно до позову, у позивача відсутні підстав на пред`явлення визначених законом вимог.

З урахуванням викладеного, строк звернення позивача з даним адміністративним позовом складає шість місяців,а тому позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Також, відповідно до вимог ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У рішенні по справі «Miragall Eckolano v.» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Perez de Rada Cavanilles v.» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 122,123,204,240 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача від 07.10.2019 року за (вхід.№36650/19) про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/4918/18 - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала суду оскарженню в апеляційному порядку окремо від остаточного судового рішення по справі не підлягає, заперечення проти неї можуть бути приєднані до апеляційної скарги на остаточне рішення по справі.

Суддя Єфіменко К.С.