Рішення № 85422101, 06.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4338/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просила:

-визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини;

-зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини (а.с.4-6).

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що є громадянкою України, яка 22.04.2018, перебуваючи на території Російської Федерації, народила дитину - ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 . Повернувшись до України, у ОСОБА_1 виникло питання щодо оформлення та отримання допомоги при народженні дитини, тому вона звернулася до відповідача та надала необхідні для цього документи. Листом відповідача № 3569 від 18.04.2019 було повідомлено про необхідність надання документів. Оскільки у листі відповідача № 3569 від 18.04.2019 не було зазначено, який саме документ необхідно надати, позивач звернулася в усному порядку до відповідача за роз`ясненнями, згідно яких, останній пояснив, що необхідно надати якусь довідку з Російської Федерації, яку саме, представники відповідача не пояснили, але позивачці не можливо було встановити, що це за довідка, яка є підставою для державної реєстрації народження дитини і яка залишається у відділі РАЦС. В подальшому, від відповідача надійшло повідомлення про відмову в призначенні соціальної допомоги №3107 від 22.05.2019 на підставі п.44 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, а саме не надання всіх необхідних документів протягом одного місяця.

Позивач 03.07.2019 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати розгорнуту відповідь стосовно того, яких саме не вистачає документів. Листом відповідача від 05.07.2019 № 298-03/47 на вищевказану заяву було надано відповідь, згідно якої можливо встановити, що відповідач посилається на пункт 11 Порядку затвердженого постановою КМУ №1751, за якою жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Позивач при оформленні документів на призначення допомоги при народженні дитини, подавала всі запитувані відповідачем документи, а саме: заяву від 08.04.2019 року № 447; копію паспорту; копію ідентифікаційного номеру; свідоцтво про народження дитини та нотаріальний переклад його на українську мову; заяву про відкриття поточного рахунку в банку для виплати грошової допомоги. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 24.10.2019 надав відзив на позовну заяву від 22.10.2019 №10327, в якому зазначив наступне (а.с.31-33). ОСОБА_1 08.04.2019 звернулася до Управління з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини та надала копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого відділом № 4 Сергієво-Посадського управління ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області, згідно якого дитина набула громадянство Російської Федерації. Угодою між Урядом РФ та Урядом України від 15.01.1993 «Про трудову діяльність та соціальне забезпечення громадян Росії та України, працюючих за межами своїх держав» передбачено, що документи надані з метою реалізації зазначеної Угоди на території однієї держави, встановленої форми або їх копії, завірені в установленому порядку, приймаються на території іншої держави без легалізації. Уряд РФ на виконання Федерального Закону «Про акти громадянського стану», постановою від 31.10.1998 № 1274 затвердив перелік форм бланків заяв про державну реєстрацію актів громадянського стану, довідок та інших документів, які підтверджують державну реєстрацію. Відповідно до зазначеного переліку при реєстрації народження дитини відділом ЗАГС надається довідка встановленого зразка (форма 24 до 24.10.2018), яка є обов`язковим документом для призначення допомоги при народженні дитини. При зверненні 08.04.2019 з заявою ОСОБА_1 не надала довідку про народження дитини (Форма 24), що засвідчує факт народження дитини на території РФ, передбачену країною перебування. Приймаючи до уваги відсутність довідки про народження дитини, яка є обов`язковою відповідно до вимог п.11 Порядку, Управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини. На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою від 07.10.2019 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.9-12).

ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач народила сина ОСОБА_2 в робітничому селищі Скоропусковського Сергієво-Посадського району Московської області Російської Федерації, що підтверджується інформацією, зазначеною у свідоцтві про народження (а.с.13).

08.04.2019 позивач звернулась до відповідача з первинною заявою про призначення допомоги при народженні дитини (а.с.37-38).

18.04.2019 відповідач повідомив позивача, що останньому необхідно надати документи, які видані компетентними органами держави та легалізовані в установленому порядку (а.с.14).

26.04.2019 позивач надала до відповідача пояснювальну, в якій зазначила, що довідку форми №24 надати не має можливості, оскільки при отриманні свідоцтва про народження довідка була вилучена органами РАЦС (а.с.40).

16.05.2019 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки позивачем не надано до заяви всіх необхідних документів протягом одного місяця (а.с.41).

03.07.2019 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила надати розгорнуту відповідь щодо яких саме документів не вистачає для отримання допомоги при народженні дитини (а.с.15).

05.07.2019 за №298-03/47 управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надано відповідь на звернення від 03.07.2019, в якому зазначено, що при реєстрації народження дитини в РФ надається довідка встановленого зразка (а.с.16).

22.05.2019 за №3107 відповідачем направлено повідомлення про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 (а.с.17).

23.07.2019 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила повернути документи (а.с.18).

26.07.2019 за №338-03/47 управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надано відповідь на звернення від 23.07.2019, в якому зазначено, що повернення документів заявнику з особової справи чинним законодавством не передбачено (а.с.19).

Адвокатом позивача здійснено адвокатський запит від 09.09.2019, в якому просив надати інформацію стосовно того, чи всі документи ОСОБА_1 надала для призначення допомоги при народженні дитини (а.с.20).

На адвокатський запит адвоката позивача, відповідачем надано відповідь від 17.09.2019 №9378, в якій повідомлено, що при зверненні до управління ОСОБА_1 не надала довідку про народження дитини (Форма 24), що засвідчує факт народження дитини на території РФ, передбачену країною перебування (а.с.21).

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач своєчасно звернулася до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Підставою для винесення рішення про відмову в призначення допомоги при народженні дитини є ненадання позивачем довідки про народження дитини (Форма 24), що засвідчує факт народження дитини на території РФ, передбачену країною перебування.

В даному випадку, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (станом на день виникнення правовідносин) жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

На виконання вищевказаного порядку, позивачем долучено до заяви від 08.04.2019 необхідні документи, які підтверджують факт народження дитини, зокрема, свідоцтво про народження дитини.

При цьому вказаною нормою Порядку чітко визначено, що жінки надають документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Саме таким документом і є свідоцтво про народження ОСОБА_2 , видане відділом № 4 Сергієво-Посадського управління ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області.

При цьому, статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованою Верховною Радою України законом № 240/94-ВР від 10.11.1994 року, передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого- небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Отже свідоцтво про народження дитини є офіційним документом та не потребує легалізації на території України.

Що стосується посилання відповідача на Угоду між Урядом РФ та Урядом України від 15.01.1993 «Про трудову діяльність та соціальне забезпечення громадян Росії та України, працюючих за межами своїх держав» та необхідності надання довідки про народження дитини (Форма 24), що засвідчує факт народження дитини на території РФ, то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 вказаної Угоди дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).

Статтею 8 Угоди передбачено, що соціальне забезпечення в цій Угоді для Працівників, які працюють на території Сторони працевлаштування, та членів їх сімей здійснюється на основі законодавства цієї Сторони. При цьому під соціальним забезпеченням у цій статті розуміються всі види допомог та виплат, які надаються громадянам у разі захворювання, вагітності та родів і в інших випадках.

Отже вказана Угода стосується лише тих осіб, які здійснюють свою трудову діяльність на території однієї із сторін, і в жодному випадку не може бути застосована до позивача, оскільки вона є громадянкою України і проживає на території України. Лише та обставина, що позивач народила дитину на території Російської Федерації, не свідчить про те, що вона підпадає під дію вказаної Угоди.

Жодними чинними нормативно-правовими актами нашої держави не передбачено необхідність надання при подачі заяви про призначення допомоги при народженні дитини довідки про народження дитини (Форма 24), що засвідчує факт народження дитини на території РФ.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи той факт, що єдиним документом, який засвідчує народження дитини є свідоцтво про народження, яке позивач надала разом з іншими документами, суд дійшов висновку про те, що право позивача на отримання допомоги при народженні дитини порушено.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 16.05.2019, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді скасування оскаржуваного рішення, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Зважаючи, що порушення прав позивача на призначення допомоги при народженні дитини відбулося внаслідок прийняття відповідачем рішення від 16.05.2019, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати таке рішення з зобов`язанням відповідача призначити допомогу при народженні дитини.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (а.с.3).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 16 травня 2019 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, буд.22А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 24205528) призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) державну допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі згідно Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, буд.22А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 24205528) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова