Рішення № 85421997, 05.11.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 р. № 400/1101/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003 про:визнання протиправною та скасування постанови від 20.03.2019 № МК556/441/АВ/П/МГ-ФС,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) від 20.03.2019 № МК/556/441/АВ/П/МГ-ФС про накладення штрафу уповноваженими особами.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що посадові особи Управління, які проводили інспекційне відвідування, не дотримались вимог затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (надалі - Порядок № 295); висновки про допущені позивачем порушення були зроблені без урахування всіх обставин, що мали значення; розгляд справи, за результатом якого було прийнято оскаржувану постанову, носив формальний характер.

Управління подало відзив на позовну заяву (арк. спр. 94-97), в якому, зокрема, зазначило, що під час інспекційного відвідування було встановлено, що позивач порушив частини першу та другу статті 107 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП), оскільки не оплатив роботу працівників у святковий день у подвійному розмірі. Позивач не надав під час інспекційного відвідування «… документи, які б свідчили про реалізацію … працівниками права на надання їм іншого дня відпочинку за роботу у святкові дні …».

ФОП ОСОБА_3 подав відповідь на відзив (арк. спр. 100-102).

Правом подати заперечення відповідач не скористався.

Ухвалою від 24.04.2019 суд забезпечив позов шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови.

В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала, представники відповідача просили відмовити у його задоволенні.

Як встановлено судом, 15.02.2019 перший заступник начальника Управління видала наказ № 66 про проведення в період з 17.02.2019 по 22.02.2019 протягом 2 робочих днів інспекційного відвідування суб`єктів господарювання, в тому числі позивача (арк. спр. 16-17).

Підставою для проведення інспекційного відвідування у наказі зазначений підпункт 3 пункту 5 Порядку № 295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

17-18 лютого 2019 року посадовими особами Управління було проведено інспекційне відвідування позивача за місцем провадження його діяльності.

За результатами інспекційного відвідування 18.02.2019 був складений акт № МК556/441/АВ (надалі - Акт, арк. спр. 18-23).

Як вказано в Акті «… в порушення вимог частини першої та другої статті 107 КЗпП України робота працівників у святковий день не оплачується у подвійному розмірі. Відповідно до вимог частини першої та другої статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі проводиться за години, фактично відпрацьовані у святковий день. Працівникам, які відпрацювали 25 грудня 2018 року на Різдво Христове, ОСОБА_4 - 8 годин, ОСОБА_5 - 4 години, ОСОБА_6 . - 8 годин, робота у святковий день у подвійному розмірі не оплачувалась. Працівникам, які відпрацювали 01 січня 2019 року на Новий рік, ОСОБА_4 - 8 годин, ОСОБА_5 - 4 години, ОСОБА_7 - 8 годин, робота у святковий день у подвійному розмірі не оплачувалась. Працівнику, який відпрацював 07 січня 2019 року на Різдво Христове, ОСОБА_6 - 8 годин, робота у святковий день у подвійному розмірі на оплачувалась. Згідно розрахунково-платіжних відомостей за грудень 2018 року, січень 2019 року та відомостей на виплату готівки заробітна плата вищезазначених працівників складалася тільки з посадового окладу згідно штатного розпису за відпрацьований період без врахування оплати за роботу вищезазначених працівників у святковий день. Інших документів щодо роботи вищезазначених працівників у святковий день надано не було …».

20.02.2019 позивач направив до Управління зауваження до Акту (арк. спр. 23-25, 26-28). У зауваженнях ФОП ОСОБА_3 , зокрема, вказав, що «… не нарахування заробітної плати у подвійному розмірі за роботу у вихідні і святкові дня не є порушенням вимог статті 107 КЗпП України, оскільки цією нормою закону не передбачено безальтернативного обов`язку роботодавця здійснювати оплату у подвійному розмірі за роботу у святкові або неробочі дні. Частина 3 цієї статті встановлює можливість замість подвійної оплати обрання працівником іншого дня відпочинку …».

22.02.2019 Управління направило позивачу відповідь на зауваження (арк. спр. 30-32). У цьому листі відповідач зазначив, що «… документи, які б підтверджували надання працівникам за їх бажанням іншого дня відпочинку в ході інспекційного відвідування та до зауважень до акту інспекційного відвідування надано не було …».

01.03.2019 відповідач надіслав позивачу повідомлення про те, що 15.03.2019 відбудеться розгляд справи щодо порушення вимог законодавства про працю (арк. спр. 50-51, 52-53).

12.03.2019 позивач звернувся до Управління з приводу зміни дати розгляду справи (арк. спр. 54). Відповідач клопотання позивача задовольнив та листом від 13.03.2019 повідомив про те, що розгляд справи відбудеться 20.03.2019 (арк. спр. 55-56).

«Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК556/441/АВ/П/МГ-ФС» від 20.03.2019 (надалі - Постанова, арк. спр. 57-59) перший заступник начальника Управління, на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП, наклала на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штраф в сумі 166 920 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 12 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті (зокрема, це норми оплати праці у святкові дні) та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Інформацію про те, що «… заробітна плата … працівників складалася тільки з посадового окладу згідно штатного розпису за відпрацьований період без врахування оплати за роботу … працівників у святковий день …», позивач не заперечив.

Абзацами першим та четвертим частини другої статті 265 КЗпП визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Сума штрафу, вказана у Постанові, відповідає вищезазначеному розміру.

Суд відхилив доводи позивача про те, що прибуття посадових осіб у вихідний день (17.02.2019) суперечить змісту наказу про проведення інспекційного відвідування. У додатку до наказу зазначено, що відвідування мало бути проведено у період з 17.02.2019 по 22.02.2019, а тривалість відвідування становить 2 робочих дні. Отже, саме наказом було передбачено, що відвідування може бути здійснено у вихідний день (що допускається підпунктом 1 пункту 11 Порядку № 295), при цьому загальна тривалість заходу не може перевищувати 2 робочих днів (що відповідає пункту 10 Порядку № 295).

Суд погодився з позивачем в тому, що вимога про надання документів № МК/556/441/НД від 17.02.2019 (арк. спр. 11-13) містить не передбачене затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 № 1338 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів» формою речення «Даний перелік не є вичерпним». Проте, ця обставина, на думку суду, жодним чином не впливає на оцінку правомірності Постанови.

Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що під час розгляду справи про порушення вимог законодавства про працю «… клопотання про доручення документів на підтвердження позиції Позивача, Відповідачем до уваги не було прийнято, що є дійсним порушенням зазначеного Порядку …».

З приводу того, що посадовими особами Управління під час інспекційного відвідування не були витребувані документи, що, на думку позивача, спростовують висновок про порушення ним статті 107 КЗпП, суд зазначив таке.

До позовної заяви позивач додав (арк. спр.60-65) копії наказів про залучення «… у зв`язку з виробничою необхідністю до роботи …» у святкові дні вказаних в Акті працівників (надалі - накази про залучення) та копії наказів про надання цим працівникам інших днів відпочинку - 01.03.2019, 15.03.2019, 25.03.2019, 04.04.2019, 26.04.2019 (надалі - накази про дні відпочинку).

Пунктом 2 наказів про залучення позивач вирішив «… компенсувати роботу у святковий день відповідно до вимог ст..107 КЗпП України або надати інший день відпочинку за бажанням працівника …».

Оскільки частиною третьою статті 107 КЗпП визначено, що на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку, на думку позивача, накази про дні відпочинку свідчать про дотримання ним вказаної статті.

Суд ці аргументи відхилив.

По-перше, позивач не пояснив, які об`єктивні причини перешкоджали йому подати накази одночасно із зауваженнями до Акта.

По-друге, на думку суду, факт видання наказів про дні відпочинку не свідчить про хибність висновків Акта.

Позивач допустився помилкового тлумачення змісту частини третьої стаття 107 КЗпП. Як зазначено у позові, «… частина 3 статті 107 КЗпП України встановлює можливість замість подвійної оплати обрання працівником іншого дня відпочинку …».

Частиною першою статті 72 КЗпП («Компенсація за роботу у вихідний день») встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Проте, цією нормою, що передбачає альтернативну компенсацію, врегульована оплата роботи у вихідний, а не у святковий (неробочий) день.

Як вказано у частині п`ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 24.07.2019 у справі № 817/2367/16 (адміністративне провадження № К/9901/34417/18) Верховний Суд зробив висновок щодо застосування статті 107 КЗпП та, зокрема, вказав: «… аналіз змісту положень наведеної статті … дає підстави для висновку, що працівникам, які одержують місячний оклад, робота у святковий і неробочий день оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо така робота провадилася понад місячну норму.

Також, у постанові Пленуму ВСУ № 13 зазначено, що робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується і одинарному розмірі. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов`язків. Працівникам, які залучались до роботу у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чи праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

Отже, у разі залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу. При цьому, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу …».

Крім подвійної оплати, за бажанням працівника, який працював у святковий (неробочий) день, йому може бути наданий інший день відпочинку, який не оплачується та є вихідним днем. Компенсація або заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена.

Згідно з Актом, працівники отримували посадовий оклад, у Постанові вказано, що години, що були відпрацьовані у святкові дні, не спричинили перевищення місячних норм тривалості робочого часу у грудні 2018 року та у січні 2019 року, тому позивач мав оплатити (понад оклад) у розмірі одинарної годинної або денної ставки відпрацьовані у святкові дні години.

Як вказано в Акті (і це не спростовано позивачем), виплати працівникам за грудень 2018 року та за січень 2019 року були здійснені, виходячи з посадових окладів, без додаткової оплати відпрацьованих у святкові дні годин.

З урахуванням наведеного, суд визнав наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 39787411) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна