Рішення № 85421320, 18.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року Справа № 160/7832/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Валах А . С. Якимов Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою діяльністю "Ландшафт" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 від 18.07.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019р. Товариство з обмеженою діяльністю "Ландшафт" звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 від 18.07.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі звернень громадянина ОСОБА_2 та листів Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці відповідачем в період з 27.06.2019р. по 01.07.2019р. було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) - інспекційне відвідування, за результатами якого встановлено порушення позивачем ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, про що складено акт інспекційного відвідування №ДН1/634/АВ від 01.07.2019р. та видано припис про усунення порушень вимог законодавства, а саме: неналежне оформлення трудових відносин з працівниками в строк до 05.07.2019р. 18.07.2019р. відповідачем було прийнято оспорювану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 від 18.07.2019р. у розмірі 125190,00 грн. за порушення позивачем ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України - фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що прийнята із порушенням норм чинного законодавства, оскільки 06.07.2018р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір підряду №105, який має правову природу та наділений ознаками, що притаманні саме цивільно-правовому договору та доводить неприпустимість оцінки правовідносин між позивачем та заявником як трудових; здійснивши перекваліфікацію договору підряду у трудовий на підставі ст.235 ЦК України, відповідач порушив межі своєї компетенції; Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877) на дату складання акту інспекційного відвідування не передбачена така форма заходу державного нагляду (контролю) як інспекційне відвідування суб`єктів господарювання; направлення на перевірку не містить зазначення типу та форми заходу; Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017р. було визнано нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019р. у справі №826/8917/17; позивачеві не було пред`явлено відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), що є порушенням ст.6 Закону №877; оспорювана постанова винесена без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а саме: до початку розгляду справи про накладення штрафу позивач не був повідомлений про її розгляд в порушення вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013р. З урахуванням викладеного, представник позивача зазначає, що посадовими особами контролюючого органу перевищено свої повноваження шляхом проведення незаконного заходу державного нагляду (контролю) та безпідставно накладено на позивача штраф у розмірі 125190,00 грн. У відповіді на відзив від 11.09.2019р. позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.101-107).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що посадовими особами відповідача було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) на підставі звернення фізичної особи, який був погоджений центральним органом виконавчої влади, а саме: листами Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці; відповідач керувався вимогами Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратіфікованої Законом України від 08.09.2004р. №1985-ІV, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; рішення про розгляд справи про накладення штрафу було направлено контролюючим органом вчасно; оспорювана постанова була прийнята відповідачем у зв`язку із фактичним допуском позивачем громадянина ОСОБА_2 без укладання з ним трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що є порушенням ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки зі змісту цивільно-правового договору, укладеного між позивачем і ОСОБА_2 та актів прийому наданих послуг вбачається, що предметом даного договору є процес праці, а не її кінцевий результат. Додатково у запереченнях від 18.09.2019р., представник відповідача зазначає, що предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на численні постанови Верховного Суду (а.с.70-74, 117-118).

Ухвалою суду від 19.08.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 13.09.2019р. (а.с.2).

Судове засідання 13.09.2019р., у зв`язку із неявкою позивача, було відкладено до 27.09.2019р. (а.с.112-113).

Для надання сторонами додаткових доказів, у судовому засіданні 27.09.2019р. було оголошено перерву до 11.10.2019р. (а.с.139-141).

У судовому засіданні 11.10.2019р. була оголошена перерва до 18.10.2019р. (а.с.149-150).

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ландшафт» з 25.05.2001р. зареєстровано як юридична особа за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд . 15 , офіс 2 , що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ (а.с.32-42).

На підставі звернень громадянина ОСОБА_2 від 03.05.2019р., від 07.06.2019р. та листів Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 15.05.2019р., від 18.06.2019р., від 20.06.2019р., наказу №504-П від 25.06.2019р. та направлення №115-Н від 25.06.2019р. у період з 27.06.2019р. по 01.07.2019р. посадовими особами відповідача було проведено інспекційне відвідування позивача з питань додержання законодавства про працю, за результатами якого був складений акт інспекційного відвідування за №ДН1/634/АВ від 01.07.2019р. за висновками якого виявлено порушення позивачем вимог ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: відсутність працевлаштування одного найманого працівника (а.с.13-22,76-82).

На підставі вказаного вище акту інспекційного відвідування, 01.07.2019р. посадовою особою відповідача було прийнято припис про усунення виявлених порушень №ДН1/634/АВ/П зі змісту якого видно, що позивачеві приписано усунути вище виявлені порушення у строк до 05.07.2019р., що підтверджується копією відповідного припису (а.с.23-24).

Також, на підставі вищенаведеного акту інспекційного відвідування, посадовою особою відповідача 18.07.2019р. було прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 згідно до вимог ст.265 КЗпП України за якою до позивача за порушення вимог ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 125190,00 грн. за допуск до роботи працівника (гр. ОСОБА_2 ) без укладення трудового договору, що підтверджується змістом копії відповідної постанови (а.с.29-32,85-86).

Позивач оспорює вказану постанову, просить визнати її протиправною та скасувати посилаючись на те, що Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на дату складання акту інспекційного відвідування, не передбачена така форма заходу державного нагляду (контролю) як інспекційне відвідування суб`єктів господарювання, а Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017р. було визнано нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019р. у справі №826/8917/17, окрім того, відповідачем не було забезпечено участі позивача під час прийняття оспорюваної постанови.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).

Так, відповідно до ст.1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно до ч.4, ч.5 Закону №877 заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

За нормами ст.3 Закону №877 встановлено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами: пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров`я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; рівності прав і законних інтересів усіх суб`єктів господарювання; гарантування прав та законних інтересів кожного суб`єкта господарювання; об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання; невтручання органу державного нагляду (контролю) у діяльність суб`єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб`єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства, порушення прав та законних інтересів суб`єкта господарювання; дотримання умов міжнародних договорів України; незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об`єднань громадян; наявності одного органу державного нагляду (контролю) у складі центрального органу виконавчої влади; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності; недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій; здійснення державного нагляду (контролю) на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.

З аналізу вищенаведених норм матеріального права, можна дійти висновку, що єдиним законом, який регулює порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб, права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Тобто, при проведенні заходів державного контролю (нагляду) підлягають застосуванню тільки положення Закону №877, оскільки будь-яких особливостей іншими законами не встановлено.

Разом з тим, як встановлено судом зі змісту копії акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, в період з 27.06.2019р. по 01.07.2019р. посадовими особами відповідача було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Ландшафт» та складено акт саме інспекційного відвідування за №ДН1/634/АВ, порядок та спосіб проведення якого було встановлено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за пунктом 2 якої було визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів, вказана постанова була чинною з 16.05.2017р. по 14.05.2019р. (а.с.15-22).

Проте, з 14.05.2019р., тобто на час проведення інспекційного відвідування позивача (з 27.06.2019р. по 01.07.2019р.), набрала законної сили постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов правового висновку про те, що Порядком, затвердженими оскаржуваною постановою безпідставно поширено норми міжнародних Конвенцій на відносини, які такими Конвенціями не регулюються. Не розмежовано коло суб`єктів господарювання, на яких розповсюджуватиметься зазначений порядок контролю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованою Законом № 1985-IV від 08 вересня 2004 року та Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві № 129, та коло суб`єктів господарювання, під час перевірки яких не застосовуватимуться такі особливості, а перевірки здійснюватимуться відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

За приписами ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, станом на момент проведення відповідачем інспекційного відвідування (з 27.06.2019р. по 01.07.2019р.) та на момент прийняття оспорюваної постанови (18.07.2019р.) Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295) був нечинним.

За викладених обставин та враховуючи, що відповідачем було проведено інспекційне відвідування на підставі Порядку №295, який втратив чинність та не діяв на червень-липень 2019 року, прийняття на підставі такого інспекційного відвідування оспорюваної постанови є таким, що суперечить нормам чинного законодавства, а відповідно, суд приходить до висновку, що порушення відповідачем способу та порядку проведення контрольного заходу у формі інспекційного відвідування не відповідає вимогам Закону №877 та прийняті на підставі такого заходу суб`єктом владних повноважень рішення (акту індивідуальної дії) не мають юридичних наслідків для суб`єктів господарювання, щодо якого проведено такий захід (інспекційне відвідування), а тому такі рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Окрім того, слід зазначити, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013р., у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №509).

Пунктами 3, 4 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника - п.6 Порядку №509.

А п.7 Порядку №509 встановлено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Вищевказані норми свідчать про те, що про розгляд справи про накладенян штрафу суб`єкт господарювання повинен бути повідомлений не пізніше ніж за п`ять днів до дати її розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам та справа може бути розглянути без участі представника суб`єкта господарювання лише за умови, якщо його поінформовано у наведений спосіб та від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Так, 02.05.2019р. посадовою особою відповідача було прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу №ДН1/634/АВ/ТД, який було призначено на 18.07.2019р. на 9:00 годину, що підтверджується змістом копії наведеного рішення (а.с.27-28,83).

Вказане рішення було направлено на адресу позивача 09.07.2019р. о 16:36 год. за номером відправлення 4901001948590, що підтверджується змістом фіскального чеку та списком №51 поштових відправлень рекомендованих листів (а.с.84).

Позивач отримав рішення відповідача про розгляд справи про накладення штрафу №ДН1/634/АВ/ТД - 25.07.2019р., що підтверджується змістом роздруківки відстеження поштового відправлення з офіційного сайту Укрпошти (а.с.137).

Тобто, 18.07.2019р., на момент прийняття спірної постанови про накладення на позивача штрафу у розмірі 125190 грн., у відповідача були відсутні відомості про те, що позивача було проінформовано не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам згідно до п.6 Порядку №509, що підтверджено і представником відповідача у ході судового розгляду справи.

При цьому, як зазначив представник відповідача у судовому засіданні у відповідача були наявні відомі засоби телефонного зв`язку з позивачем та його представниками, однак причини не вжиття заходів для сповіщення позивача вказаними засобами телефонного зв`язку посадовими особами відповідача пояснити не зміг, лише зазначив, що таке повідомлення не передбачено Порядком №509, проте, таке твердження представника відповідача спростовується змістом п.6 Порядку №509, яке дозволяє відповідачеві повідомлення суб`єктів господарювання, зокрема у тому числі і телефонограмою.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірної постанови відповідачем були порушені права та інтереси позивача на участь позивача у процесі прийняття такого рішення, оскільки позивача не було повідомлено (проінформовано) не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам в порушення вимог п.6 Порядку №509, таких доказів суду не надано, що також свідчить про протиправність оспорюваної постанови.

Зазначена правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у його постанові від 12.06.2019р. у справі №813/3415/18.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про правомірність, обґрунтованість та законність прийняття відповідачем оспорюваної постанови про накладення на позивача штрафу за результатами проведення саме інспекційного відвідування з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наданих документів і норм чинного законодавства України.

Судом відхиляються доводи представника відповідача про те, що позивача було проінформовано про дату розгляду справи шляхом направлення 09.07.2019р. відповідного повідомлення засобами поштового зв`язку, оскільки саме направлення такого повідомлення, без наявності доказів його вручення не відповідає вимогам проінформованості суб`єкта господарювання про дату розгляду справи, що чітко передбачено п.6 Порядку №509, норми якого саме свідчать про необхідність вжиття відповідачем заходів повідомлення суб`єкта господарювання про дату розгляду справи, а не лише про одне направлення такого повідомлення на адресу позивача.

Є безпідставним та відхиляються судом посилання представника на те, що при проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи відповідача керувалися вимогами Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратіфікованої Законом України від 08.09.2004р. №1985-ІV, якої передбачено інспекційне відвідування оскільки, по-перше, посадові особи відповідача зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та, як уже було встановлено судом вище, спірні правовідносини врегульовані виключно положеннями Закону №877; по-друге, відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року «Про інспекцію праці в промисловості й торгівлі», кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці на промислових підприємствах, тобто Конвенція №81 стосується виключно промислових підприємств, тоді як основним видом діяльності позивача є КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, а відтак Конвенція №81 не може бути правовою підставою для проведення інспекційного відвідування ТОВ «Ландшафт».

Окрім того, слід зазначити, що вищенаведена Конвенція не встановлює спосіб і порядок проведення суб`єктом владних повноважень інспекційного відвідування, а тому її застосування відповідачем при проведенні інспекційного відвідування позивача є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови про накладення штрафу згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при їх прийнятті відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), зокрема, із порушенням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З огляду на викладене, вищевказана постанова про накладення штрафу, прийнята відповідачем з порушенням прав і інтересів позивача, а тому вона підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Між тим, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення посилання представника позивача на відсутність фактів виявлених порушень, а саме: фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, так як з ОСОБА_2 був підписаний договір підряду, за умовами якого останній сам організовує процес надання послуг і використовує власні засоби та матеріали, оскільки на підтвердження вказаного представником позивача у ході судового розгляду справи жодних доказів суду надано не було, при цьому, судом враховується і лист позивача №212 від 05.07.2019р. «Про виконання припису від «01» липня 2019р.» (а.с.25).

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав за таких обставин для задоволення цього адміністративного позову повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати сплачуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача, понесені ним по сплаті судового збору згідно платіжного доручення №1337 від 12.08.2019р. у розмірі 1921,00 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою діяльністю "Ландшафт" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 від 18.07.2019р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1/634/АВ/ТД-ФС/538 від 18.07.2019р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Казакова, буд. 3, ЄДРПОУ 39788766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландшафт" (49000, м. Дніпро, пр-т Слобожанський, буд. 35 А, оф. 3, код ЄДРПОУ 31497254) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 23.10.2019р.

Суддя С.О. Конєва