Рішення № 85421184, 01.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 листопада 2019 р. Справа № 120/2741/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Мельничука І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» про визнання дій протиправними, стягнення частини не виплаченої вихідної допомоги

ВСТАНОВИВ:

27.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної установи «Стрижавська виправна колонія № 81», з урахуванням уточненої позовної заяви, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Стрижавська виправна колонія № 81» щодо невиплат належних сум під час розрахунку при звільненні позивача;

- зобов`язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 15 років календарної військової служби, з врахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн;

- зобов`язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, починаючи з 10.01.2019 року по день винесення судового рішення по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог, зазначає, що звернувся до відповідача з заявою про здійснення доплати ожноразової грошової допомоги з розрахунку вислуги - 15 років, однак відповідач відмовив у такій доплаті. Крім того, при звільненні позивача зі служби, останньому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. З огляду на вищевикладене, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, в зв`язку із чим звернувся в суд за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 29.08.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків вказаних в ухвалі суду.

02.09.2019 року на адресу суду надійшли матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання на 30.09.2019 року.

Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.

27.09.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що позивач хоча і має календарну вислугу років на момент звільнення 15 років, але грошового допомога за період проходження служби на попередньому місці роботи, не може бути нарахована, на підставі абз. 5 п. 10 постанови КМУ від 17.07.1992 року № 393. Відтак, з урахуванням вищевикладеного, відповідачем проведено виплату одноразової грошової допомоги позивачу в сумі 12660,61 грн. за 4 роки проходження служби саме в ДУ «Стрижавська виправна колонія №81». Щодо грошової компенсації за неотримане речове майно зазначає в сумі 9920,20 грн., що вона буде здійснена при надходженні фінансування для виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно. З урахуванням вищевикладеного відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

30.09.2019 рок судове засідання відкладено на 22.10.2019 року.

22.10.2019 року у зв`язку з витребуванням додаткових доказів, судове засідання відкладено на 01.11.2019 року.

В судовому засіданні 01.11.2019 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення адміністративного позову.

Суд, заслухавши думку сторін, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 27.08.2001 року по 16.09.2010 року проходив службу в Державній прикордонній службі України.

Згідно витягу з наказу начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 16.09.2010р. №193-ос "По особовому складу" капітана ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів грошового забезпечення. Одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби не виплачувалась, календарна вислуга років становить 9 років 00 міс 19 днів.

З 30.05.2011 року проходив службу у Державній пенітенціарній службі.

з 30.05.2011 по 01.11.2012 року проходив службу в оперативному відділі Піщанської виправної колонії УДПтС у Вінницькій області (№59). Вислуга років на момент звільнення склала 10 років 05 міс 20 днів.

З 14.05.2013р. по 05.08.2013р. проходив службу у Вінницькій установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1). Згідно витягу з наказу №62-ос від 30.07.2013р. ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 11 років 02 міс 24 дні.

У період з 23.12.2014р. по 10.01.2019р. проходив службу в Державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81) Згідно наказу від 10.01.2019 року № 3/ОС-19 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням . Вислуга років станом на 10.01.2019 року в календарному обчисленні становить 15 років 03 місяці 11 днів. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби становить 04 роки 00 місяців 17 днів.

Згідно довідки ДУ "Стрижавська виправна колонія (№81) від 21.08.2019р. №14 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , позивачу в січні 2019 року виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 12 660,61 грн. із розрахунку вислуги за 4 роки 00 міс 17 днів.

В липні 2019 року позивач звернувся з заявою до Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» в якій просив здійснити доплату одноразової грошової допомоги з розрахунку вислуги - 15 років.

Відповідач, листом від 29.07.2019 року за вих. № 12/2752 відмовив позивачу у доплаті одноразової грошової допомоги. Вказавши, що правових підстав для такої виплати немає, оскільки позивач, при звільнені 05.08.2013 року з Вінницької установи виконання покарань управління Державної Пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) мав вислугу 11 років 02 місяці 24 дні, з урахуванням наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України», законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги позивачу Державною установою «Стрижавська виправна колонія №81» немає.

Однак позивач не погоджується за такою відмовою.

Крім того, позивач 10.01.2019 року звернувся з заявою до відповідача про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Листом №З/2-19/Ш-З від 20.06.2019 року відповідач повідомив позивача, що останньому проведено нарахування грошової компенсації в сумі 9920,20 грн, яка буде виплачена при наявності відповідно фінансування.

Згідно довідки Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» № 3/3568 від 20.079.2019 року, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно становить 9920,20 грн. Однак така компенсація позивачу на день розгляду справи не виплачена.

Позивач, не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача, звернувся з цим позовом до суду, та як наслідок просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ДУ «Стрижавська виправна колонія № 81» виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 15 років календарної військової служби, з врахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Згідно пп 2, 4 п. 1 Розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги.

Таким чином, у даному випадку, враховуючи, що позивач станом на момент попереднього звільнення набув право на тримання такої грошової допомоги, то одноразова грошова допомога за період його служби до моменту попереднього звільнення йому не виплачується, оскільки така одноразова грошова допомога мала бути виплачена при попередньому звільненні.

Враховуючи наведене, суд в межах спірних правовідносин наголошує, що факт набуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими висновки ДУ "Стрижавська виправна колонія №81" щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при його звільненні у 2019 році з урахуванням усього календарного періоду його сулжби, а саме за 15 календарних років.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Державна установа «Стрижавська виправна колонія (№81)» виконала своє зобов`язання та провела виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 12660,61 грн. за 04 роки 00 міс 17 днів проходження служби в даній установі.

Тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє в задоволенні позову.

Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно ч. 1 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно ч 2 ст. 23 цього ж Закону, визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV від від 23.06.2005 (далі - Закон №2713-IV) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст.24 Закону №2713-IV, фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до п.1 затвердженого Порядку №578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 цього порядку, передбачено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Згідно п.22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Згідно пункту 23 Порядку, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Відповідно до пункту 27 Порядку №578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно п.29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.

10.01.2019 року ОСОБА_1 подав заяву до відповідача про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Державною установою "Стрижавська виправна колонія №81" сума нарахована, однак не виплачена.Спір щодо розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно між сторонами відсутній.

Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, позивачу при звільненні не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вищевказане право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно на момент звільнення не заперечувалось і відповідачем. Водночас, підставою невиплати спірної грошової компенсації відповідач зазначає відсутність бюджетного фінансування установи на вказані цілі.

Суд не погоджується з посиланням відповідача на абз. 2 п.22 Постанови №578, норми якого вказують, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється при наявності коштів у межах бюджетних асигнувань, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень.

У даному ж випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає пункт 27 Порядку №578. При цьому будь якого посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 9920,20 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, суд зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, наказом начальника установи-начальника арештного дома Державної утснови "Стрижавська виправна колонія (№81) від 10.01.2019року №3/ОС-19 звільнено позивача з 10.01.2019 зі служби. Виплата одноразової грошової компенсації за неотримане речове майно нарахована в сумі 9920,20 грн., однак станом на день розгляду справи не виплачена.

Отже, період часу з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11.01.201року по 01.11.2019 року, по день винесення рішення у справі, є обґрунтованими.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію», зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Також, суд зауважує, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак, спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми ст.ст.116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Отже, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку повинні застосовуватися норми трудового законодавства.

Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, якщо працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі ст. 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно довідки Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» №20 від 29.10.2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 , сума середньоденного заробітку становить 415,41 грн. (листопад 2018 року - 12505,18+ грудень 2018 року - 12834,79 грн. = 25339,97 грн :61 день = 415,41 грн.). Відтак сума, яка підлягає стягненню становить 122 545,95 грн. виходячи з наступного розрахунку з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року включно = 295 днів*415,41 грн = 122454,95 грн.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача здійснити виплату та нарахувати компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 512,27 грн., пропорційно задоволеним вимогам, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Стрижавська виправна колонія №81" щодо невиплати грошої компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Державну установу "Стрижавська виправна колонія №81" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн. (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень двадцять копійок)

Зобов`язати Державну установу "Стрижавська виправна колонія №81" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати за період з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року включно в сумі 122545,95 грн. (сто двадцять дві тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень дев`яносто п`ять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 512,27 грн. (п`ятсот дванадцять гривень двадцять сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Стрижавська виправна колонія №81".

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна установа "Стрижавська виправна колонія № 81" (вул. Алеї, 30, смт. Стрижавка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 08562588)

Рішення в повному обсязі складено: 05.11.2019 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна