Рішення № 85420326, 05.11.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Справа № 915/1707/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

за участі секретаря Говоріної А.Е.

та представників сторін:

від позивача ? керівник Дубогрій О.В., Довгополий О.Б., ордер від 25.09.2019 серії МК № 149055;

від відповідача ? Недавня А.С., дов. від 08.05.2019 № 32-14-0.62-126/62-1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1707/19

за позовом фермерського господарства “Союз”,

вул. Миру, 179, АДРЕСА_1 ;

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

просп. Миру, 34, м. Миколаїв, 54001;

про визнання протиправним та скасування наказу від 27.12.2018 № 9330/0/14-18-СГ

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство (ФГ) “Союз” звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі – Управління) з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Управління від 27.12.2018 № 9330/0/14-18-СГ “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою”, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 29,00 га, розташованою на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області та наданою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, зареєстрованого 09.10.1996, громадянину ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що спірний наказ винесений Управлінням з порушенням приписів ст.ст. 141, 149 ЗК України, а саме, без згоди землекористувача ? ФГ “Союз”, та за відсутності передбаченим законодавством підстав для припинення права користування землею, чим порушено права позивача на володіння та користування указаною вище земельною ділянкою.

Позивач також просить суд про стягнення з Управління грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

За такими вимогами ухвалою від 26.07.2019 відкрито провадження в даній справі.

Управління у відзиві від 01.08.2019 № 9-14-0.62-5188/2-19 позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, а оспорюваний наказ ? таким, що виданий з дотриманням приписів законодавства.

Відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 -МК № 007623, зареєстрованого 09.10.1996, була передана безпосередньо у користування громадянина ОСОБА_1 , і право користування цією ділянкою останнім не передавалося до складу майна (складеного капіталу) ФГ “Союз”, а тому відсутній правовий зв?язок позивача та цієї земельної ділянки. На думку відповідача, ФГ “Союз” не є ні власником ні землекористувачем спірної земельної ділянки в розумінні ст.ст. 125-126 ЗК України, а тому спірним наказом не порушені будь-які права позивача.

Вислухавши представників сторін, які підтримали доводи, викладені, відповідно, в позовній заяві та відзиві на неї, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

ФГ “Союз” засноване 28.03.1995 громадянином ОСОБА_1 , про що останньому районним планово-економічним відділом Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області видане відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб?єкта підприємницької діяльності за № 20898109 (а.с. 19).

Згідно статуту позивача в редакції від 07.02.2001, засновником та головою фермерського господарства був ОСОБА_1 (а.с. 20-25).

У подальшому ОСОБА_1 на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Казанківського району Миколаївської області від 14.08.1996 № 305-р надано в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 29,0 га, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради народних депутатів, згідно з планом зовнішніх меж землекористування, про що 09.10.1996 видано відповідний Державний акт на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10 (а.с. 27).

За твердженнями позивача, зазначена вище земельна ділянка, надана в постійне користування ОСОБА_1 , з моменту її надання використовується ФГ “Союз”.

Рішенням загальних зборів ФГ “Союз”, оформленим протоколом від 08.09.2009 № 1, затверджено нову редакцію статуту позивача, зареєстровану державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації 11.09.2009 за № 15131050002000471, згідно п.п. 1.2-1.3 якої головою та засновником фермерського господарства є громадянин ОСОБА_2 , а членами цього господарства ? громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.11.2009 серії НОМЕР_2 .

Оспорюваним наказом Управління від 27.12.2018 № 9330/0/14-18-СГ “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою” вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 29,00 га, надане громадянину ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, та віднесено зазначену земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Наказ прийнятий відповідачем з посиланням на приписи ст.ст. 15-1, 92, 122 ЗК України, ст. 25 ЦК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 за № 308, а також на доповідну записку начальника відділу у Казанківському районі Мачушенка Н.О. від 18.12.2018 № 1455/413-18 про виявлення актового запису про смерть громадянина ОСОБА_1 (а.с. 170).

Позивач вважає указаний вище наказ Управління незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як фермерське господарство після смерті ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою, наданою в постійне користування померлого, не зверталося з заявою про добровільну відмову від цієї земельної ділянки та не повертало державний акт про право постійного користування нею, і ця ділянка у позивача не вилучалася; крім того, ФГ “Союз” сплачує земельний податок за користування цією земельною ділянкою та подає відповідну податкову та статистичну звітність.

На думку ФГ “Союз”, останнє є законним землекористувачем спірної земельної ділянки, так як вона, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, надавалася громадянину ОСОБА_1 саме для розширення селянського (фермерського) господарства, а тому припинення спірним наказом Управління права постійного користування цією земельною ділянкою є порушенням відповідних прав позивача на володіння та користування нею.

Земельним законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин передбачалося, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ; передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку; у тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями. Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення викупу) (ст. 50 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII, в редакції, актуальній на 09.10.1996).

Користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства (ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII, в редакції, актуальній на 09.10.1996).

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України (ст. 23 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII, в редакції, актуальній на 09.10.1996).

За змістом ст. 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції, чинній на момент утворення ФГ “Союз”, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об?єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім?я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку (ч.ч. 1, 3 ст. 9 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже набуття селянським (фермерським) господарством права користування земельною ділянкою, наданою у постійне користування голові цього господарства, було можливим виключно на підставі відповідного договору між ними та підлягало реєстрації.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а 29.07.2003 ? Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV “Про фермерське господарство”, згідно ст. 2 якого відносини, пов?язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 Закону України “Про фермерське господарства” передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Пунктом “а” частини 3 статті 22 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

Кожний громадянин має право користуватися природними об?єктами права власності народу відповідно до закону; до таких об?єктів належать, зокрема, земельні ділянки; громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об?єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ст. 13, ч. 3 ст. 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб?єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

У відповідності до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України, є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право власності або користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (ст.ст. 125, 126 ЗК України).

Відповідно до ст. 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У згаданому вище Рішенні Конституційного Суду України наголошено, що суб?єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб?єктивного права власності на землю та суб?єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов?язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Отже, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність відповідного правовстановлюючого документа.

Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 Податкового кодексу України).

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування; аналогічний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц.

Доказів переоформлення громадянином ОСОБА_1 у встановленому порядку документів на спірну земельну ділянку та отримання її останнім у власність чи користування суду не подано, як не подано і доказів оформлення за ФГ “Союз” у будь-який передбачений законодавством спосіб права користування або власності на спірну земельну ділянку; натомість, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, ця земельна ділянка була надана в користування померлому громадянину ОСОБА_1 .

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17.

Більше того, законодавством встановлено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесене до статутного фонду, передано у заставу (ч. 3 ст. 407 ЦК України, ч. 3 ст. 102-1 ЗК України).

Таке кореспондується з приписами ч. 1 ст. 31 ЗК України та ст. 12 Закону України “Про фермерське господарство”, згідно яких землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Діючим земельним законодавством не передбачене право фермерських господарств на використання земельних ділянок в порядку постійного користування.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що право постійного користування спірною земельною ділянкою згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623 припинилося у зв?язку зі смертю користувача земельної ділянки ? громадянина ОСОБА_1 , та відхиляє твердження позивача про те, що він є законним землекористувачем спірної земельної ділянки, і припинення спірним наказом Управління права постійного користування цією земельною ділянкою порушує права ФГ “Союз” на володіння та користування цією ділянкою; відхиляються і твердження про невідповідність спірного наказу відповідача приписам законодавства.

За викладених обставин у задоволенні позову ФГ “Союз” належить відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

У судовому засіданні 05.11.2019, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фермерського господарства “Союз” відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2019.

Суддя Т.М. Давченко