Рішення № 85413128, 04.10.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1651/19

Провадження № 2-о/711/53/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді: Скляренко В.М.

при секретарі: Слабко Ю.М.

заявника ОСОБА_1

його представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в :

Заявник - ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а зокрема факт загибелі сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби (військова частина польова пошта В1611) 19.01.2015 року в районі міста Донецька Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви вказує, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки № 476 від 24.11.2014 року його сина - ОСОБА_4 22.08.2014 року було призвано на військову службу по мобілізації до складу військової частини полова пошта В1740. 3 16.09.2014 року його син - ОСОБА_4 перебував у складі військової частини полова пошта В1611 (90-й окремий аеромобільний батальйон Збройних сил України), у складі якої він в період з 15.11.2014 року по 19.01.2015 року брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в зоні проведення бойових дій на сході України.

Під час виконання бойового завдання 19.01.2015 року в районі Донецького міжнародного аеропорту міста Донецьк його син - ОСОБА_4 відбивав атаку російських збройних формувань на українські позиції, в результаті якої отримав несумісні з життям поранення та загинув. Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть був встановлений факт смерті ОСОБА_4 та її причини. Так, загибель військовослужбовця сталася 19.01.2015 року в районі Донецького міжнародного аеропорту (місто Донецьк) від крововтрати, внутрішньочеревної кровотечі, проникаючого вогнепального поранення черева.

Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що зазначені в лікарському свідоцтві про смерть поранення та причина смерті дійсно пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

В результаті загибелі мого сина - ОСОБА_4 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення військової частини та Збройних сил України. За мужність, виявлену під час захисту Батьківщини, його було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За зразкову службу».

Вважає, що саме в внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України 19.01.2015 року в районі міста Донецька Донецької області загинув його син - ОСОБА_4 , виконуючи обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на його життя, передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

А тому, просив встановити факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби (військова частина польова пошта В1611) 19.01.2015 року в районі міста Донецька Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2019 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити, покладаючись на викладені у заяві обставини.

В судове засідання представник Міністерства соціальної політики України не з`явився. 20.09.2019 року до суду надійшло письмове клопотання директора Департаменту Міністерства соціальної політики України про розгляд справи у відсутність представника.

Заінтересована особа, Російська Федерація, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, шляхом відправлення копії заяви та копій доданих до неї документів на адресу Посольства Російської Федерації в Україні за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, не забезпечила явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомила, відзив або заперечення на заяву не надала.

На підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи здійснено у відсутність представників заінтересованих осіб.

Заслухавши пояснення заявника ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав як джерело права.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

З аналізу зазначених норм вбачається, що в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження задля встановлення факту, що має юридичне значення. Метою встановлення такого факту є визначення статусу загиблого сина ОСОБА_4 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка набрала чинності 21.10.1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954 року, тобто надати статус жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Статетю 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Відповідно до ст. 4 Конвенції нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Статтею 13 Конвенції визначено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про оособливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України га тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що мета, для досягнення якої заявнику необхідно встановити юридичний факт, є належним чином обґрунтованою.

В рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За змістом статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

15.04.2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Датою тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

В постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

15.04.2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

З даної заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997р., для блокування українських військових частин.

В подальшому Верховна Рада України постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

27.04.2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Верховною Радою України прийнято постанову від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Указом Президента України від 24.09.2015 року №555 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затверджено Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Крім того, Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, а саме Резолюцією ПАРЄ від 09 квітня 2014 року, Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP) від 15 січня 2015 року, Резолюцією ПАРЄ від 25 червня 2015 року.

Таким чином, факт збройної агресії Російської Федерації проти України закріплений державними органами на законодавчому рівні, разом з тим, заявник просить встановити саме факт загибелі його сина внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, який є індивідуальним, стосується лише особи загиблого та членів його родини, а тому встановлення даного факту в судовому порядку є одним із способів захисту її прав та інтересів.

Заявник вказує на те, що є ряд документів, які містять дані про смерть його сина, зв`язок між смертю та виконанням обов`язків військової служби, а також документи, які встановлюють місце та обставини за яких відбулась загибель військовослужбовця, однак ці документи не встановлюють того, що загибель його сина дійсно пов`язана зі збройною агресією іноземної держави Російської Федерації та не визначають, що його син мав право на статус жертви міжнародного збройного конфлікту.

Суд зазначає, що законодавством не встановлено іншого порядку, аніж судовий для встановлення факту про який просить заявник.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.10.1974 року заявник - ОСОБА_1 являється батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року з квітня 2014 року на території Донецької області розпочалася антитерористична операція.

Відповідно до довідки № 58 від 03.02.2015 року син заявника - рядовий ОСОБА_4 з 22.08.2014 року був мобілізований та проходив військову службу по мобілізації у військовій частині польова пошта В1740, а з 16.09.2014 року у військовій частині польова пошта В1611, перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини з 15.11.2014 року по 19.01.2015 року приймав участь у антитерористичній операції в Донецькій області по врегулюванню кризової ситуації в України. Загинув 19.01.2015 року в результаті отриманих поранень в ході ведення бою під час виконання обов`язків військової служби (а.с. 11 зворот).

Факт смерті ОСОБА_4 також стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції (а.с. 27).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 68/Л від 21.01.2015 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер в м. Донецьк, термінал аеропорту при обстрілі в АТО. Причина смерті: крововтрата, внутрішньочеревна кровотеча, проникаюче вогнепальне поранення черева (а.с. 28).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 589 від 23.02.2015 року поранення та причина смерті ОСОБА_4 , 1974 року народження «Проникаюче вогнепальне поранення черева. Внутрішньочеревна кровотеча. Кровотеча», яке згідно лікарського свідоцтва про смерть № 68/Л від 21.01.2015 року Дніпропетровського обласного бюро СМЕ послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 - поранення та причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 27 зворот).

Наказом командира військової частини польова пошта В1611 (по стройовій службі) Міністерства оборони України рядового ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги аеромобільно-десантного взводу 1-ої аеромобільно-десантної роти, який загинув 19.01.2015 року під час виконання бойового завдання у ході проведення антитерористичної операції в результаті ведення бою та відбиття атаки бойовиків на Донецький аеропорт (м. Донецьк) - з 20 січня 2015 року виключено зі списків особового складу частини та Збройних сил України у зв`язку зі смертю (а.с. 24).

10.06.2015 року ОСОБА_4 посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За зразкову службу».

З огляду на вищевикладене, співставивши встановлені судом обставини загибелі ОСОБА_4 в період виконання ним обов`язку військової служби, дослідивши нормативно-правові акти, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України, а також враховуючи те, що встановлення даного юридичного факту заявнику необхідно для визначення статусу ОСОБА_4 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Конвенцією «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, ст.1 Закону України "Про оборону України", ст. ст.259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355, суд,-

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби (військова частина польова пошта В1611) 19.01.2015 року в районі міста Донецька Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 04.10.2019 року.

Головуючий: В.М. Скляренко