Рішення № 85409666, 05.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2019 року № 640/5305/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати подачі заяви, тобто з 14.02.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на його думку відповідач протиправно відмовив у зарахуванні спірних періодів до стажу роботи позивача, з огляду на те, що факт зайнятості ОСОБА_1 на відповідних роботах підтверджується передусім записами у трудовій книжці.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 14 лютого 2018 року з заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 26.02.2018 № 214 позивачу повідомлено, що відповідно до копії трудової книжки позивача страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 2 місяці 15 днів (по 31.12.2011). Період з 01.12.1982 по 13.05.1983 не враховано, оскільки запис про звільнення не містить підстав його внесення. Період з 17.04.1989 по 16.05.2002 не враховано, оскільки запис дати переведення (21.12.1997) завірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР та запис про звільнення (16.05.2002) завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. Крім того, даним листом позивачу рекомендовано з`явитись до управління та надати уточнюючі довідки про періоди роботи: 01.12.1982-12.05.1983; 17.04.1989 - 16.05.2002.

В подальшому, листом від 31.05.2018 повідомлено позивача, що Рішенням від 25.05.2018 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

14 лютого 2019 року адвокат позивача ОСОБА_2 . звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із запитом щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1

Листом від 20.02.2019 № 35177/02 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 2 місяці 15 днів (по 31.12.2011). Період з 01.12.1982 по 13.05.1983 не враховано, оскільки запис про звільнення не містить підстав його внесення. Період з 17.04.1989 по 16.05.2002 не враховано, оскільки запис дати переведення (21.12.1997) завірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР та запис про звільнення (16.05.2002) завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. Та у разі надання ОСОБА_1 підтверджуючих документів (довідок, виписок із наказів, тощо) Головне управління повернеться до розгляду питання щодо зарахування зазначених періодів до страхового стажу.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058).

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Разом з тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII, а також за змістом п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами п. 3 Порядку № 637 для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З трудової книжки позивача вбачається, що в період з 01.12.1982 по 13.05.1983 всі записи про роботу внесені в трудову книжку належним чином. Також під записами, які підтверджують стаж роботи позивача в Київському ремонтному заводі медтехніки на посаді електромеханіком з ремонту та обслуговування електричної медичної апаратури в період з 01.12.1982 по 13.05.1983, містяться підстави внесення таких записів, підпис уповноваженої особи та печатка, а самі записи не скасовані.

Щодо тверджень відповідача про те, що запис про звільнення не містить підстав його внесення, то слід зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача в графі 4 міститься номер та дата наказу, на підставі якого було внесено запис про звільнення позивача, а саме - наказ № 30 від 06.05.1983.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що твердження відповідача відсутність підстав внесення запису про звільнення позивача у трудовій книжці не знайшли свого підтвердження та не можуть спростовувати відомості наявні у трудовій книжці, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем також не зарахований до загального трудового стажу позивача період роботи з 17.04.1989 по 16.05.2002 не враховано, оскільки запис дати переведення (21.12.1997) завірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР та запис про звільнення (16.05.2002) завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду.

Вказані твердження відповідача, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 18.10.1993 №643, не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів у разі відсутності на них ідентифікаційного код суб`єкта підприємницької діяльності.

На думку суду, та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Твердження відповідача про те, що період роботи з 17.04.1989 по 16.05.2002 зарахувати до страхового стажу не можливо в зв`язку з тим, що запис дати переведення (21.12.1997) завірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни. Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу СРСР як суб`єкта міжнародного права, а також факт створення Співдружності Незалежних Держав.

На думку суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботу, та ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження його трудового стажу.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки записи в трудовій книжці позивача є неналежними, отже при підтвердженні страхового стажу за цей період слід користуватись порядком, встановленим згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1993 № 637 "Про затвердження порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", який передбачає необхідність подання уточнюючих довідок та документів, єдиною підставою зарахування до страхового стажу спірного періоду мала б бути уточнююча довідка або документи, яких позивач не подав.

Суд не може погодитись з такими доводами, оскільки не вбачає підстав для встановлення страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1993 № 637 "Про затвердження порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період і, отже, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

За приписами ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

З врахуванням наведених обставин та норм чинного законодавства, судом було встановлено, що стаж роботи позивача (за спірні періоди часу) визначений у його трудовій книжці підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів з 01.12.1982 по 12.05.1983 та з 17.04.1989 по 16.05.2002, та про відмову в призначені пенсії є протиправними, оскільки порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

З врахуванням викладеного щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати подачі заяви, тобто з 14.02.2018, суд вважає за необхідне задовольнити їх частково, зобов`язавши розглянути заяву про призначення пенсії по суті з врахуванням спірних періодів для зарахування до страхового стажу.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по суті з врахуванням періодів з 01.12.1982 по 12.05.1983 та з 17.04.1989 по 16.05.2002 для зарахування до страхового стажу.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян