Ухвала суду № 85405515, 05.11.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/457/19

Провадження № 2/643/2227/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання – Полковник Г.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м.Харкова Харківської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно з Державного бюджету України на його користь, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби 31678,26грн. в рахунок шкоди, завданої законом, який визнано неконституційним.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17.01.2019року було прийнято до розгляду та відкрито провадження по вказаній справі.

Ухвалою Московського районного суду м. Харова від 13.03.2019року, зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м.Харкова Харківської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м.Харкова про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 686/6775/18.

Ухвалою Московського районного суду м. Харова від 07.10.2019року, було поновлено провадження у цивільній справі.

Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав заяву про відкладення розгляду справи.

Представник відповідачів ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду подала клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Представник третьої особи - Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова в підготовче судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши клопотання та матеріали справи, суд приходить до наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна майнової шкоди у сумі 31678,26 грн, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останньому завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), та Об`єднана палата Верховного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вказане суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м.Харкова Харківської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.М. Довготько