Рішення № 85394335, 31.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року Справа № 160/8922/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ – 21910427), щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , (РНОКПП – НОМЕР_1 , яка проживає: АДРЕСА_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ – 21910427) виплатити ОСОБА_1 , (РНОКПП – НОМЕР_1 , яка проживає: АДРЕСА_1 ) суму нарахованого боргу за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 4 643, 00 грн.

В обґрунтування свої позиції позивач зазначає, що остання отримує пенсію по інвалідності, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №0000530936/7456 від 07.05.2018 року та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Як зазначає позивач, після неодноразових звернень до відповідача остання отримала листи №100/04-7/39 від 16.01.2019 року та №876/Т-07 від 30.01.2019 року, в яких управлінням роз`яснено, що Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО та перевірки фактичного місця проживання/перебування ВПО затверджено протокол від 12.12.2018 року, яким підтверджено факт проживання ОСОБА_1 в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра, у зв`язку із чим позивачу з 01.01.2019 року поновлено виплату пенсії, як інваліду III групи загального захворювання відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, позивачу також було повідомлено, що за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року в Головному управлінні Пенсійного фонду України обліковується борг з невиплати пенсії останній у сумі 4 643, 00 грн, а саме: за вересень 2018 року – 242, 00 грн, жовтень 2018 року – 1 452, 00 грн, грудень 2018 року – 1 497, 00 грн. Відповідач зазначив, що вказаний борг буде виплачений позивачу за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, адже, суб`єкт владних повноважень припинив виплату пенсії останній з підстав не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у сумі 4 643,00 грн. З огляду на викладене, не виплата вказаної суми порушує законні права та інтереси позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України належним чином завірену копію пенсійної справи позивача та письмового звернення ОСОБА_1 .

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 01.10.2019 року відповідачем поданий до адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію, як інвалід ІІІ групи, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі особистої заяви позивача від 14.11.2018 року протоколом Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО та перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи від 12.12.2018 року підтверджено факт проживання позивача в Амур-Нижньодніпровському районі місця Дніпра, у зв`язку із чим 01.01.2019 року ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 26.09.2018 року (для встановлення інвалідності), раніше інвалідність була встановлена по 31.03.2016 року.

З 01.01.2019 року позивачу поновлено виплату пенсії по інвалідності, як інваліду ІІІ групи від загального захворювання, згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року в Головному управлінні Пенсійного фонду України обліковується борг з невиплати пенсії позивачу у сумі 4 643, 00 грн, а саме: за вересень 2018 року – 242, 00 грн, жовтень 2018 року – 1 452, 00 грн, грудень 2018 року – 1 497, 00 грн, який буде виплачений позивачу за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №995857 від 23.10.2018 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з 26.09.2018 року.

15.10.2014 року взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою №120500021, копія якої міститься в матеріалах справи.

З 11.09.2014 року розпорядженням управління Пенсійного фонду в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (правонаступник – Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) №73583 взято на облік позивача та проведено перерахунок її пенсії, що підтверджується копією пенсійної справи останньої.

07.05.2018 року позивач взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №0000530936/7456, з фактичне місце проживання/перебування зазначено: АДРЕСА_2 .

14.11.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про поновлення раніше призначеної пенсії по інвалідності, долучивши до заяви наступні документи: трудову книжку; довідку про заробітну плату; документи про стаж.

Відповідно до відомостей з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії 19.12.2018 року, на підставі рішення №912050807686, позивачу поновлено виплату пенсії по інвалідності з 26.09.2018 року у зв`язку із уточненням даних, а саме: наданням довідки МСЕК серії 12 ААА №995857 від 23.10.2018 року щодо встановлення ІІІ групи інвалідності та проведено відповідний перерахунок. Пенсія призначена за фактичним місцем проживання, в електронній системі змінено статус позивача на «переселенець зареєстрований».

З 01.01.2019 року позивачу відновлено виплату пенсії, що підтверджується відомостями пенсійної справи останньої.

При цьому, згідно з відомостями з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії станом на 01.12.2018 року за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року в управлінні Пенсійного фонду обліковується борг з виплати пенсії ОСОБА_1 у сумі 4 643, 00 грн, а саме: за вересень 2018 року – 242, 00 грн, жовтень 2018 року – 1 452, 00 грн, листопад 2018 року – 1 452, 00 грн, грудень 2018 року – 1 497, 00 грн.

16.01.2019 року на адресу позивача надійшла відповідь відповідача про результати розгляду звернення №100/04-7/39, в якому ОСОБА_1 повідомлено, що нарахований борг у сумі 4 643, 00 грн за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року обліковується в Пенсійному фонді України, відповідно до положень п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 року №365, та буде виплачений позивачу за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

30.01.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто звернення позивача від 16.01.2019 року та зазначено, що поновлення та виплату пенсії останній проведено згідно з вимогами чинного законодавства. При цьому, листом від 16.01.2019 року №100/04-7/39 позивачу роз`яснено щодо порядку виплати невиплаченої суми пенсії останній.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач оскаржила їх у судовому порядку.

Отже, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що спір між сторонами виник з підстав нарахованої, проте не виплаченої суми пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України визначено, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Виплата пенсії за минулий час регулюється ст. 46 наведеного Закону, відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який прийнятий 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі – Закон №1706-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до ч.1 ст.1 якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено, зокрема, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.1 Порядку).

Відповідно до п.15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, відповідно до листа відділу з питань призначення пенсій №5 управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.01.2019 року №100/04-7/39 та відомостей з з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії позивачу поновлено виплату пенсії з 26.09.2018 року. При цьому, за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року управлінням нарахований борг в сумі 4 643, 00 грн, який обліковується в Пенсійному фонду України та буде виплачений на умовах прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи Кабінетом Міністрів України не прийнято жодного окремого порядку, який би регулював питання щодо виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам за минулий час. Однак, суд звертає увагу, що відсутність відповідного нормативно-правового акту/документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий час не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи права володіння нарахованими коштами.

Право позивача на отримання пенсії за минулий час чітко закріплено приписами статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою встановлено, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. При цьому, якщо суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то зазначені кошти виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно нормами діючого законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейської суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статті 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність в управління Пенсійного фонду правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768, 40 грн. сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду, відповідно до квитанції від 12.09.2019 року №104, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ – 21910427), щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ – 21910427) виплатити ОСОБА_1 суму нарахованого боргу за період з 26.09.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 4 643, 00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768, 40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський