Рішення № 85394319, 28.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року Справа № 160/8233/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в не проведенні позивачу перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018 року по 31.12.2018 року згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 року №7-363-С та з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 року №04.2/43/19-С за заявами позивача;

- зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді за моїми заявами та довідками апеляційною суду Дніпропетровської області: від 20.12.2018 року №7-363-С за період з 04.12.2018 року по 31.12.2018 року, та від 05.02.2019 року №04.2/43/19-С за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. 05.02.2019 року позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою про проведення перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 року долучивши довідку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 року № 04.2/43/19-С. На звернення позивача від 13.02.2019 року відповідачем надана відповідь, яка оформлена листом від 26.02.2019 року№1094/К-09, в якій суб`єкт владних повноважень повідомив позивача про те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводився на підставі п. 4 розділу 2 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 року, а саме: з першого числа наступного місяця у якому змінились розміри складових суддівської винагороди. При цьому, листом від 18.04.2019 року №2780/1/К-09 відповідачем надано розрахунок доплати довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з якого вбачається, що перерахунок проводився не з 04.12.2018 року (дати винесення рішення Конституційним Судом України у справі №11-р/2018) та не з 01.01.2019 (у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму доходів громадян), а з: 01.01.2019 року та 01.02.2019 року.

Позивач не погоджується з проведеним перерахунком відповідача, тому з метою захисту своїх порушених прав та інтересів остання звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно о положень ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 13.09.2019 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем в якому змінились розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, як це передбачено приписами Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 року. У зв`язку із чим, довічне грошове утримання позивача було перераховано з 01.01.2019 року та з 01.02.2019 року відповідно.

17.09.2019 року позивачем до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відповідь на відзив, в якій остання підтримала позицію, викладену в адміністративному позові та просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

18.10.2019 року відповідачем подано до адміністративного суду клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії протоколу призначення/перерахунку пенсії позивача.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 року №636-У111 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку. 25.08.2015 року головним спеціалістом з відділу кадрів зроблено відповідний запис до трудової книжки позивача від 22.11.1966 року.

На підставі рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 та ч.3 ст.138 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» з 8 червня 2016 року позивачу було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, оскільки на день звільнення стаж роботи позивача суддею складав 21 рік 08 місяців 21 день, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 року у справі №160/3427/19 позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, оскільки стаж останньої складає 23 роки 08 місяців 24 день, що підтверджується копією протоколу ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, який міститься в матеріалах справи.

20.12.2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці, до якої надала довідку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 року №7-363-С, з якої вбачається, що станом на 04.12.2018 року суддівська винагорода становить 46 516, 80 грн.

Також, 05.02.2019 року позивач подала до відповідача письмову заяву про перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці, до якої додала довідку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 року №04.2/43/19-С, з якої вбачається, що станом на 01.01.2019 року суддівська винагорода складає 50 715, 20 грн. Копії означених заяв та довідок містяться в матеріалах справи.

13.02.2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила надати відповідь у зв`язку із чим не проведений перерахунок її щомісячного грошового утримання станом на 01.12.2018 року (на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року у справі №1-7(2018(4062/15).

Не отримавши відповідь на зазначену вище заяву, 05.04.2019 року позивач повторно звернулась до органу, що призначає/перераховує пенсію з заявою про надання відповіді на звернення останньої від 13.02.2019 року.

26.02.2019 року Лівобережним відділом обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, яка оформлена листом №1094/К-09, на звернення позивача від 13.02.2019 року. В даній відповіді управлінням Пенсійного фонду роз`яснено, що перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці проведено з 01.01.2019 року, іншого нормами чинного законодавства не передбачено.

18.04.2019 року відповідачем надано відповідь, яка оформлена листом №2780/К-09, яка містить аналогічний зміст до вищенаведеної заяви.

Крім того, листом відповідача від 18.04.2019 року №2780/1/К-09 зазначено, що перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 проводився:

- з 01.01.2018 року у розмірі 82% середньомісячного заробітку судді 31 011, 20 грн, розмір довічного грошового утримання судді у відставці склав 25 429, 18 грн;

- з 01.01.2019 року у розмірі 82% середньомісячного заробітку судді 46 516, 80 грн, розмір довічного грошового утримання судді у відставці склав 38 143, 78 грн;

- з 01.02.2019 року у розмірі 82% середньомісячного заробітку судді 50 715, 20 грн, розмір довічного грошового утримання судді у відставці склав 41 586, 46 грн.

Проте, з копії протоколу ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що відсоток щомісячного грошового утримання позивача складає 86%.

Не поголившись з проведеним перерахунком, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.3, п.1 ч.4 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. №192-VIII, було визначено, що посадовий оклад судді апеляційного суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.

04.12.2018р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №11-р/2018, яким вирішено:

1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат»;

2) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Так, приймаючи вищенаведене рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Згідно ч.3 резолютивної частини вказаного рішення встановлено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 4 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1402), встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Також, п.1, п.3 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008р. (у редакції чинній на момент виникнення права у позивача на перерахунок) (далі - Порядок №3-1) передбачено, що заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідка про розмір суддівської винагороди подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, п.4 Розділу ІІ Порядку №3-1 (в редакції Постанови Пенсійного фонду №6-1 від 07.06.2019) встановлено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Згідно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1762 гривні.

Також, і Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1921 гривня.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому, в даному випадку, право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виникло у позивача з 04.12.2018р. (з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №11-р/2018 від 04.12.2018р.), та з 01.01.2019р. (збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 1921 грн.).

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», Апеляційним судом Дніпропетровської області ОСОБА_1 були видані наступні довідки, а саме: №7-363-С від 20.12.2018 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання станом на 04.12.2018р., згідно якої суддівська винагорода судді, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 46 516, 80 грн, у тому числі, зокрема, посадовий оклад – 29 073,00 грн; №4.2/43/19-С від 05.02.2019р. про розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання станом на 01.01.2019р., згідно якої суддівська винагорода судді, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 50 715, 20 грн, у тому числі, зокрема, посадовий оклад – 31 697,00 грн., що підтверджується копіями відповідних довідок, наявними у справі.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позивач, як суддя у відставці, має право на проведення перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання згідно довідок Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-363-С від 20.12.2018р. та №4.2/43/19-С від 05.02.2019р. саме з 04.12.2018р. та з 01.01.2019р. відповідно, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», а тому, бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. та за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. на підставі вищезазначених довідок Апеляційного суду Дніпропетровської області є протиправною.

Додатково слід зазначити, що ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Також, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема, відповідно до п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № З-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з п.3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Зазначене, також, відповідає положенням Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Відповідно до КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В порушення вищенаведеної норми, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його бездіяльності щодо не здійснення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. на підставі довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-363-С від 20.12.2018р. про розмір суддівської винагороди працюючого судді та за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. на підставі довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/43/19-С від 05.02.2019p. про розмір суддівської винагороди працюючого судді, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на те, що, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача проведено з урахуванням положень п.4 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1, оскільки, в даному випадку, пріоритетними до застосування є положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (як в редакції від 07.07.2010р., так і від 02.06.2016р.), якими не передбачено проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в інші терміни ніж проведення перерахунку грошового утримання працюючого судді.

Також, судом враховується і те, що п.4 Розділу ІІ Порядку №3-1 (в редакції Постанови Пенсійного фонду №6-1 від 07.06.2019) встановлено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

З огляду на викладене вище, суд приходить до вловних висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.1 ч.1 ст.371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Виходячи з наведеного, слід допустити негайне виконання цього рішення в частині виплати позивачеві перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць (грудень 2018 року) у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції від 28.08.2019 року №1699-3121-1871-6285.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в не проведенні ОСОБА_1 перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018 року по 31.12.2018 року, згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 року №7-363-С та з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року, згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 року №04.2/43/19-С за заявами позивача;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді за заявами позивача та довідками апеляційною суду Дніпропетровської області: від 20.12.2018 року №7-363-С за період з 04.12.2018 року по 31.12.2018 року, та від 05.02.2019 року №04.2/43/19-С за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року, без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат.

Допустити негайне виконання зазначеного рішення в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць (грудень 2018 року) згідно з вимогами ст.. 371 КАС України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768, 40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський