Рішення № 85394189, 23.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 рокуСправа № 160/5224/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1314, Військової частини А3750 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

06.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1314 (вул. Надії Алексєєнко, 42, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08314614), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ №237 від 12.03.2019 року командира Військової частини А1314 “Про результати проведення службового розслідування” в частині п. 10 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас”;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прапорщика, командира 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750;

- стягнути з належного відповідача на користь позивача виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розпочинаючи з 02.04.2019 року та до часу прийняття рішення;

- стягнути з належного відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачений посадовий оклад, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, надбавку за особливість проходження служби у розмірі 65% посадового окладу (грошового забезпечення) з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, оскільки станом на час звільнення та на даний час відповідач не виплатив належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України;

- стягнути на користь позивача з належного відповідача моральну шкоду у розмірі суми 5000 грн.;

- стягнути на користь позивача з належного відповідача понесені судові витрати у зв`язку з розглядом справи на оплату гонорару адвоката (витрати на професійну правничу допомогу) на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , старший прапорщик, проходив військову службу за контрактом “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” від 03.06.2016 року (Далі - Контракт) старшим прапорщиком, командиром 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750. Відповідно до п. 3 Контракту цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством на 3 (три) роки. Наказом №237 від 12.03.2019 року командира військової частини А1314 “Про результати проведення службового розслідування” (Далі наказ №237) п. 10 ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас” та наказом командира військової частини А3750 №68 від 02.04.2019 року “по стройовій частині” визначено, що він здав справи та посаду 02.04.2019 року (Далі наказ №68). З наказом №237 ОСОБА_1 був письмово ознайомлений 15.03.2019 року, що підтверджується аркушем доведення наказу командира військової частини А1314 від 12.03.2019 року №237 “Про результати проведення службового розслідування”. З наказом №68 ОСОБА_1 був письмово ознайомлений 02.04.2019 року, тобто фактично був звільнений 02.04.2019 року. ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: статті 6, що вимагає від кожного військовослужбовця знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, статті 16, що вимагає від кожного військовослужбовця виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, абзацу 2 статті 11, що зобов`язує свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, абзацу 7 статті 120, що зобов`язує командира взводу з повагою ставитися до підлеглих, дбати про виховання особового складу і згуртування військового колективу, та за що мене командира 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750 старшого прапорщика ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас”. ОСОБА_1 вважає наказ №237 від 12.03.2019 року незаконним і таким, що винесений з особистих мотивів командира військової частини А1314, оскільки він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: статті 6, що вимагає від кожного військовослужбовця знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, статті 16, що вимагає від кожного військовослужбовця виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, абзацу 2 статті 11, що зобов`язує свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, абзацу 7 статті 120, що зобов`язує командира взводу з повагою ставитися до підлеглих, дбати про виховання особового складу і згуртування військового колективу. Притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас” не має законного підґрунтя і є наслідком неприязних стосунків, що склалися між ним та безпосереднім його керівництвом, а також є спробою укриття факту вживання та розповсюдження наркотичних речовин (препаратів) на території військовій частині А3750 військовослужбовцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки в акті проведення службового розслідування за фактом отримання травми військовослужбовцем військової частини А3750 від березня 2019 року (Далі - Акт) з затверджувальним підписом командира військової частини А1314 генерала-лейтенанта ОСОБА_6 зазначено, що в ході проведення службового розслідування не встановлено та не підтверджено факти вживання та розповсюдження наркотичних речовин (препаратів). Свідків вживання та розповсюдження наркотичних речовин не встановлено. Позивачем зазначено, що у матеріалах службового розслідування є пояснення від військовослужбовців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що вони вживали та розповсюджували наркотичні засоби на території військової частині тобто саме цей факт ОСОБА_1 та військовослужбовцем ОСОБА_7 було виявлено та зафіксовано, але їх керівництво скрило даний факт та не вжило відповідних заходів, а натомість незаконно притягнули його до дисциплінарної відповідальності із звільненням ОСОБА_1 та військовослужбовця ОСОБА_7 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі і призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

12.08.2019 року від відповідача - Військової частини А1314 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що службовим розслідуванням встановлено наступне. 02.03.2019 року стало відомо, що о 13:30 год. 01.03.2019 року кулеметник 2-го взводу, 2-ї роти військової частини А3750 старший солдат ОСОБА_2 був доставлений до військового шпиталю №385 м. Дніпро з травмами, де було встановлено діагноз: “закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, лівобічна параорбітнальна гематома”. Також 02.03.2019 року о 14:40 год., внаслідок погіршення стану здоров`я, ще двох військовослужбовців було доставлено до військового шпиталю №385 м. Дніпро, де встановлені діагнози: - старшому солдату ОСОБА_3 : “закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку”; - старшому солдату ОСОБА_4 : “закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку”. У ході службового розслідування встановлено, що 26.02.2019 року о 21:30 год. після проведення тілесного огляду особового складу військової частини А3750, днювальний роти викликав військовослужбовців строкової служби, а саме старших солдатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в канцелярію другої роти. З їх пояснень стало відомо, що в канцелярії, до якої вони прибули о 21:35 год. 26.02.2019 року знаходились старший сержант ОСОБА_7 , старшина ОСОБА_8 , молодший сержант ОСОБА_9 та старший солдат строкової служби ОСОБА_5 . Після прибуття військовослужбовці строкової служби ОСОБА_7 почав звинувачувати їх у вживанні та розповсюджені наркотичних засобів на території військової частини, але даний факт жодним чином не був підтвердженим. Після відмови старших солдатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 надавати письмові пояснення зі своїми зізнаннями у вживанні наркотиків їх було направлено до розташування третього поверху. Потім старший сержант ОСОБА_7 наказав старшим солдатам ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та солдатам ОСОБА_12 і ОСОБА_13 охороняти старших солдатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та не дозволяти їм виходити з розташування без нагляду. Після чого ОСОБА_7 , старшина ОСОБА_8 , молодший сержант ОСОБА_9 убули з розташування. З пояснень ОСОБА_14 стало відомо, що він помітив неадекватну поведінку старшого солдата ОСОБА_5 та вирішив провести з ним бесіду з метою з`ясування причин його неадекватності стану та підозрою у вживанні та розповсюдженні наркотичних речовин. В ході бесіди старший солдат ОСОБА_5 зізнався в придбанні наркотичних засобів і їх вживання разом з старшими солдатами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , після чого останні також були викликанні на бесіду. Після бесіди проведеною ОСОБА_14 строковики були відпущені на відпочинок, а вночі старший солдат ОСОБА_2 ідучи в туалет упав та вдарився об ліжко, в наслідок чого отримав травму лівого ока. О 21:45 год. 26.02.2019 року ОСОБА_7 повернувся до канцелярії так, як з 26.02. на 27.02.2019 року виконував обов`язки по контролю за розпорядком дня та особовим складом. Ще через 15 хвилин о 22:00 год. прибув старший прапорщик ОСОБА_1 , що підтверджується поясненням старшого солдата ОСОБА_15 . З пояснень солдата ОСОБА_13 стало відомо, що він перебуваючи в складі добового наряду на вимогу старшого прапорщика ОСОБА_1 та ОСОБА_14 в порушення розпорядку дня військової частини А3750 о 22:10 год. 26.02.2019 року знову викликав до канцелярії старших солдатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 В. Солдат ОСОБА_13 стверджує, що до входу в канцелярію у вищезазначених військовослужбовців синців та будь-яких слідів травмувань не було. Даний факт підтверджується поясненням санітарного інструктора сержанта ОСОБА_17 , яка 26.02.2019 року після вечірньої перевірки проводила тілесний огляд особового складу строкової служби, про що здійснено відповідний запис у книзі тілесних оглядів особового складу військової частини А3750. У своїх поясненнях старші солдати ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та солдати ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , підтверджують, що вони охороняли старших солдатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_18 на третьому поверсі та повідомляють, що після повторного їх прибуття до канцелярії чули як за дверима лунали крики та вигуки. Також, старший солдат ОСОБА_11 , солдат ОСОБА_12 та ОСОБА_15 стверджують, що 00.30. 27.02.2019 року старші солдати ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , вийшли з канцелярії та у ОСОБА_2 під лівим оком був синець. У своїх поясненнях старші солдати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 пояснюють, що після повторного прибуття до канцелярії, де знаходились старший прапорщик ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , вони продовжували звинувачувати їх у вживанні й розповсюдженні наркотичних засобів та вимагали письмові пояснення. Також повідомили, що після їх відмови надавати письмові пояснення за безпідставне обвинувачення, під час того як ОСОБА_7 спостерігав, старший прапорщик ОСОБА_1 почав наносити удари в тулуб та обличчя спочатку старшому солдату ОСОБА_4 , потім старшому солдату ОСОБА_2 . Після цього ОСОБА_7 викуривши цигарку почав бити старшого солдата ОСОБА_20 Д.О ОСОБА_21 та старшого солдата ОСОБА_2 та потім наніс декілька ударів в голову та тулуб старшому солдату ОСОБА_3 солдати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в своїх поясненнях стверджують, що старший прапорщик ОСОБА_1 та ОСОБА_7 були в стані алкогольного сп`яніння, так як мали різкий запах алкоголю. Проте, посадовими особами військової частини А3750 їх на обстеження щодо виявлення алкоголю в крові не направлялись. Факти вживання та розповсюдження наркотичних речовин (препаратів) старшими солдатами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_18 в ході проведення службового розслідування не встановлено та не підтверджено. Свідків вживання та розповсюдження наркотичних речовин не встановлено. Після ретельного вивчення всіх матеріалів службового розслідування прийшли до висновку, що Позивач своїми діями порушив вимоги Статуту внутрішньої служби ЗС України. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

27.08.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій вказано, що у відзиві відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.

У судове засідання з`явились позивач і його представник. Проти подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечували.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка будь-якого учасника справи в судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

17.09.2019 року судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до вимог ст.ст.205, 243 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , старший прапорщик, проходив військову службу за контрактом “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” від 03.06.2016 року (далі - Контракт) старшим прапорщиком, командиром 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750.

Службу проходив на підставі контракту, який укладений строком на три роки.

Наказом №237 від 12.03.2019 року командира військової частини А1314 “Про результати проведення службового розслідування” (далі - наказ №237) п. 10 ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та на нього накладено дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас”. Наказом командира військової частини А3750 №68 від 02.04.2019 року “по стройовій частині” визначено, що він здав справи та посаду 02.04.2019 року (далі - наказ №68).

З наказом №237 ОСОБА_1 письмово ознайомлений 15.03.2019 року, що підтверджується аркушем доведення наказу командира військової частини А1314 від 12.03.2019 року №237 “Про результати проведення службового розслідування”.

З наказом №68 ОСОБА_1 письмово ознайомлений 02.04.2019 року тобто фактично звільнений 02.04.2019 року.

ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: статті 6, що вимагає від кожного військовослужбовця знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, статті 16, що вимагає від кожного військовослужбовця виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, абзацу 2 статті 11, що зобов`язує свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, абзацу 7 статті 120, що зобов`язує командира взводу з повагою ставитися до підлеглих, дбати про виховання особового складу і згуртування військового колективу, та за що мене командира 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750 старшого прапорщика ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас”.

Оскільки ОСОБА_1 вважає наказ №237 від 12.03.2019 року незаконним і таким, що винесений з особистих мотивів командира військової частини А1314, він звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 38, частин 1-2 статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

За змістом статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом статті 2 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон №2232-XII) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом.

Як передбачено п. п. "є" п.1 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний час у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, п. 228 розділу Х Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби через службову невідповідність здійснюється в разі застосування до військовослужбовця відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначені у Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24.03.1999 р. № 551-XIV.

Частиною 1 статті 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 62 Дисциплінарного статуту на прапорщиків (мічманів) можуть бути накладені такі стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження старших прапорщиків (старших мічманів) у військовому званні на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання прапорщик (мічман), старший прапорщик (старший мічман) із звільненням з військової служби у запас.

Як видно з матеріалів справи, в акті проведення службового розслідування за фактом отримання травми військовослужбовцем військової частини А3750 від 07 березня 2019 року (Далі - Акт) з затверджувальним підписом командира військової частини А1314 генерала-лейтенанта ОСОБА_6 зазначено, що у ході проведення службового розслідування не встановлено та не підтверджено факти вживання та розповсюдження наркотичних речовин (препаратів). Свідків вживання та розповсюдження наркотичних речовин не встановлено.

Проте, позивачем долучено до матеріалів справи пояснення від військовослужбовців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (з матеріалів службового розслідування), що вони вживали та розповсюджували наркотичні засоби на території військової частині, тобто саме цей факт ОСОБА_1 та військовослужбовець ОСОБА_7 виявили та зафіксували.

Надані позивачем пояснення місять інформацію, що військовослужбовці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вживали та розповсюджували наркотичні засоби на території військової частині.

Надані ж відповідачем (ВЧ А1314) пояснення вищезазначених військовослужбовців не містять такої інформації, хоча за почерком написання схожі.

Військовослужбовці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у наданих відповідачем поясненнях зазначають що їм наносили тілесні ушкодження ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , але такі пояснення не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів того, що наступного дня, а саме 27.02.2019 року, у вказаних військовослужбовців медичною установою - військовим шпиталем №385 (або іншою медичною установою, або санітарним інструктором сержантом ОСОБА_17 , яка 27.02.2019 року повинна була проводити вечірню перевірку на предмет тілесного огляду особового складу строкової служби, та виявити якщо такі були б, а також здійснити відповідний запис у книзі тілесних оглядів особового складу військової частини А3750) не були зафіксовані тілесні ушкодження, на які посилається відповідач у відзиві на позов.

Також суд бере до уваги надані позивачем медичні довідки та виписні епікризи, у яких зазначено, що ОСОБА_1 проходив лікування у КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) з 15.09.2014 року по 01.10.2014 рік, з 09.10.2014 року по 24.11.2014 року, з 19.01.2015 року по 22.01.2015 року, 23.01.2015 року по 31.03.2015 року, 27.11.2018 року по 30.11.2018 року з приводу отриманої у зоні АТО травми правої руки.

Вказане підтверджується такими документами: довідкою №430, виданою КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 15.09.2014 року по 01.10.2014 року з приводу “ушиба правого кисневого сустава Тотальный хронический надозный теносиновиит разгибателей 1-5 п правой кисти”; виписним епікризом, виданим КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 15.09.2014 року по 01.10.2014 року з приводу “ушиба правого кисневого сустава Тотальный хронический надозный теносиновиит разгибателей 1-5 п правой кисти”. Вид травмы: последствие травмы в зоне боевых действий АТО; виписним епікризом, виданим КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 09.10.2014 року по 24.11.2014 року з приводу “ушиба правого кисневого сустава Артротенодесмогеная сгибательно-разгибательная контрактура 1-5п и правой кисти после синовэктомии сухожильних влагалищ разгибателей 1-5п”. Вид травмы: последствие травмы в зоне боевых действий АТО; довідкою №29, виданою КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 19.01.2015 року по 22.01.2015 року з приводу “Застаріле пошкодження сухожилків розгиначів 2п правої кисті”; виписним епікризом, виданим КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 19.01.2015 року по 22.01.2015 року з приводу “Застаріле пошкодження сухожилків розгиначів 2п правої кисті”. Вид травми: Наслідки травми п-ч викон-я службових обов`язків АТО. Проведена операція 20.01.2015 року; довідкою, виданою КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 23.01.2015 року по 31.03.2015 року з приводу “ушиба правого кисневого сустава Артротенодесмогеная сгибательно-разгибательная контрактура 1-5п и правой кисти после синовэктомии сухожильних влагалищ разгибателей 1-5п”; виписним епікризом, виданим КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 про те, що він дійсно знаходився на лікуванні у міжобласному центрі хірургії кістки міської клінічної лікарні №16 м. Дніпропетровська з 27.11.2018 року по 30.11.2018 року з приводу “Хроничний п/травматичний теносиновіт розгиначів 2-5 пп правого кистевого суглоба (рецидив). Вид травми: Захворювання. Проведена операція 28.11.2018 року; довідкою №664 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу від 30.11.2018 року, видану КЗ “Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 ДОР (Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 19) ОСОБА_1 , про те, що він звільнений від службових обов`язків з 27.11.2018 року по 30.11.2018 року.

Вказані докази спростовують твердження відповідача - ВЧ А1314, зазначені у відзиві на позовну заяву, щодо нанесення тілесних ушкоджень старшим прапорщиком Пономаренко С.М. старшому солдату Капінусу Д.О ОСОБА_21 та старшому солдату ОСОБА_2 , оскільки свідчать про те, що у ОСОБА_1 станом на 01.03.2019 року права рука травмована у результаті виконання службових обов`язків в зоні АТО, отже, фізична можливість нанесення таких тілесних ушкоджень вказаним військовослужбовцям у нього відсутня.

Крім того, суд бере до уваги той факт, що військовослужбовці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були доставлені до військового шпиталю №385 м. Дніпро з травмами головного мозку “Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку” лише 02.03.2019 року, тоді як нібито побиття таких осіб сталося 27.02.2019 року.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту медичного огляду вказаних військовослужбовців та фіксування нанесених їм тілесних ушкоджень станом на 27.02.2019 року, а не станом на 02.03.2019 року.

Також суд вказує на те, що як на момент проведення службового розслідування, так і на час звільнення позивача, а також і на час розгляду справи у суді, відповідачем не надано жодного доказу про притягнення позивача ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності (як то витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню, підозри, обвинувального акту або вироку суду за вчинення вказаного кримінального правопорушення).

З огляду на наведене, суд робить висновок про те, що наказ №237 від 12.03.2019 року командира Військової частини А1314 “Про результати проведення службового розслідування” в частині п. 10 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика ОСОБА_1 із звільненням з військової служби у запас” не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.

З огляду на обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд також робить висновок про задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прапорщика, командира 3-го взводу 2-ї роти охорони військової частини А3750, як похідної від вимоги про скасування спірного наказу.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3, 4 п. 7, п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. …Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

З аналізу зазначених норм видно, що стягнення невиплаченого середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу має здійснювати військова частина, в якій позивач проходив військову службу, тобто Військова частина А 3750.

Щодо суми стягнення з Військової частини А 3750 на користь ОСОБА_1 невиплаченого середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 9 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні. До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду. Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

Відповідно до ч. 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується, зокрема, при обрахуванні вимушеного прогулу (п. п. "з" п.1 розділу 1 Порядку).

Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, згідно з пунктом 2 Порядку № 100, період, за який обчислюється середня заробітна плата позивача – лютий-березень 2019 року (два повні місяці проходження служби до місяця, в якому відбулося звільнення); згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260, до виплат, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати позивача, включаються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були йому визначені на день звільнення; згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку № 100, сума, що підлягає виплаті позивачеві, є добутком середньоденного заробітку та кількості робочих днів за період вимушеного прогулу (лютий-березень 2019 року: 12511,25 грн.+12573,69 грн. = 25084 грн. 94 коп. Середньоденне грошове забезпечення - 25084 грн. 94 коп. : 40 = 627 грн. 12 коп.)

Судом, відповідно до приписів вказаної постанови Кабінету Міністрів України, встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становило 627 грн. 12 коп.

Також встановлено, що період вимушеного прогулу починається з дня виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 02.04.2019 року та закінчується днем ухвалення судового рішення - 23.10.2019 року (квітень 2019 р. – 20 робочих днів, травень 2019 р. – 22 робочі дні, червень 2019 р. – 18 робочих днів, липень 2019 р. – 23 робочі дні, серпень 2019 р. – 21 робочий день, вересень 2019 р. – 21 робочий день, жовтень 2019 р. – 16 робочих днів), що у сукупності становить - 141 робочий день.

Виходячи з середньоденного грошового забезпечення позивача, яке зазначено у вищевказаній довідці, помноженого на кількість днів вимушеного прогулу, суд зазначає, що належна сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача, Військової частини А 3750, на користь позивача, складає (141 день*627 грн.12 коп.) 88423 грн. 92 коп., з урахуванням податків та зборів.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь невиплаченого посадового окладу, щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби, надбавки за особливість проходження служби у розмірі 65% посадового окладу (грошового забезпечення) з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, оскільки станом на час звільнення та на даний час відповідач не виплатив належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскільки судом поновлено позивача на посаді та задоволено його вимогу про стягнення грошового забезпечення тобто він продовжуватиме проходження служби, вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, з аналізу викладеного, суд доходить висновку, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами обставин, викладені у позовній заяві та інших заявах по суті спору про неправомірність звільнення, про визнання протиправним та скасування наказу №237 від 12.03.2019 року командира військової частини А1314 “Про результати проведення службового розслідування” в частині п. 10 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас”, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у той час як відповідач не підтвердив жодним належним доказом правомірність наказу про звільнення №237 від 12.03.2019 року.

Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди у сумі 5000 грн., суд виходить з наступного.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, відповідно до яких заподіяно шкоду. Так, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідачів призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Вимога про стягнення моральної шкоди не обґрунтована належним чином, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідачів. Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди у сумі 5000 грн.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідачів та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Виходячи з викладеного, вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1314, Військової частини А3750 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №237 від 12.03.2019 року командира Військової частини А1314 «Про результати проведення службового розслідування» в частині п. 10 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення «позбавлення військового звання старшого прапорщика із звільненням з військової служби у запас».

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прапорщика, командира 3-го взводу 2-ї роти охорони Військової частини А3750.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини А3750 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 02.04.2019 року до 23.10.2019 року, у розмірі 88423 (вісімдесят вісім тисяч чотириста двадцять три) грн. 92 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський