Рішення № 85392682, 05.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/10862/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Прокуратури Київської області

про стягнення 1950,04 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Прокуратури Київської області про стягнення 1950,04 грн боргу, з яких: 1593,26 грн основний борг; 283,76 грн пеня; 23,93 грн річні відсотки та 49,09 грн втрати від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 02.2.1-14/1-42 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 11.12.2013 в частині своєчасної оплати витрат балансоутримувача та спожитих комунальних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась вищезазначена заборгованість, у зв`язку з чим позивачем нарахована пеня, річні відсотки та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 27.08.2019 від позивача надійшла заява № 35-22/2-143 від 23.08.2019 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10862/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10862/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.08.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Так, через відділ діловодства суду 23.10.2019 від відповідача надійшов відзив від 19.09.2019 № 05/0912-80вн19 на позовну заяву, в якому Прокуратура Київської області визнає позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, у відзиві відповідач просить суд ухвалити рішення у справі з урахуванням клопотання про визнання позовних вимог, одночасно вирішивши питання про повернення судового збору на користь позивача, керуючись ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Відзив разом з доданими до нього доказами надсилання на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11.12.2013 між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - балансоутримувач) та Прокуратурою Київської області (надалі - орендар) був укладений договір № 02.2.1-14/1-42 про відшкодування витрат балансотуримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (надалі - Договір), відповідно до умов якого, у зв`язку із наданням орендарю нежитлових приміщень № № 169, 170 на другому поверсі терміналу «В», площею 15,0 кв.м. в оренду для розміщення офісу, балансоутримувач надає, а орендар отримує наступні послуги: забезпечення тепловою енергією, санітарно-гігієнічними умовами праці, водою для прибирання орендованого приміщення самостійно орендарем, а також забезпечення прибирання (сміттєзбірника та вивезення твердих побутових відходів) за тарифами, передбаченими цим договором (п.п. 1.1 Договору).

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, строк чинності та умови припинення дії Договору тощо.

Сторонами обумовлено, що Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2013. Датою підписання Договору вважається пізніша дата, якщо Договір підписувався сторонами окремо. (п. 6.1 Договору).

За умовами п. 6.3 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору протягом одного місяця д закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на кожний наступний рік.

Вищезазначений Договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

При цьому судом встановлено, що відповідно до змісту Договору сторони домовились, що положення цього Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення з дати підписання сторонами акту передачі-приймання державного майна від 25.10.2012 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.10.2012 № 1338, а саме з 25.10.2012 (п. 6.2 Договору).

Так, згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до наказу Фонду Державного майна України від 22.08.2000 № 1765 «Щодо роз`яснень і рекомендацій до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна» витрати на утримання орендованого майна компенсуються орендарем балансоутримувачу, а плата за послуги, які надає балансоутримувач орендареві, сплачується балансоутримувачу за окремою угодою, яку укладають орендар з балансоутримувачем орендованого майна.

Згідно з п. 1.1.2 Договору балансотуримувач забезпечує технічну можливість для під`єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача з метою передачі орендарю електричної енергії, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувачу за тарифами електропостачальної організації.

Фінансування орендаря здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Загальна вартість договору визначається в сумі 3 895,00 грн з урахуванням ПДВ.

Ціни на послуги можуть змінюватись у разі зміни витрат балансоутримувача, пов`язаних з наданням цих послуг та у інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 1.8 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору орендар зобов`язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором. Щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі послуг орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу, він вважається підписаним сторонами.

Додатковою угодою № 2 від 20.04.2015, листами № 01-22/8-764 від 13.11.2017 та № 19-22/1-305 від 30.11.2018 було внесено зміни до тарифів на комунальні послуги, передбачені Договором.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з актом передачі-приймання державного майна від 25.10.2012 відповідачем було прийнято в користування об`єкт оренди - нежитлові приміщення № № 169, 170 на другому поверсі терміналу «В», площею 15,0 кв.м., що розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

В подальшому, у відповідності до акту передачі-приймання державного майна від 02.01.2019 вищезазначене приміщення було повернуто орендарем балансоутримувачу.

Так, за твердженням позивача на підставі договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.2.1-14/1-42 від 11.12.2013 у відповідача виник обов`язок компенсувати позивачу витрати на утримання орендованого нерухомого майна за спірний період, а саме з листопада 2018 по січень 2019.

На виконання умов договору позивачем було складено та направлено відповідачу рахунки-фактури: № 611/324 від 30.11.2018 на суму 240,92 грн, № 611/322 від 30.11.2018 на суму 48,60 грн, № 611/323 від 30.11.2018 на суму 41,40 грн, № 622/143 від 30.11.2018 на суму 399,37 грн, № 611/369 від 31.12.2018 на суму 328,48 грн, № 611/370 від 31.12.2018 на суму 57,00 грн, № 611/371 від 31.12.2018 на суму 54,00 грн, № 622/159 від 31.12.2018 на суму 399,37 грн, № 611/4 від 31.01.2019 на суму 460,26 грн, № 611/5 від 31.01.2019 на суму 57,00 грн, № 611/6 від 31.01.2019 на суму 54,00 грн, № 622/3 від 31.01.2019 на суму 424,27 грн та акти приймання-здачі виконаних послуг за період з листопада 2018 року по січень 2019 року: від 30.11.2018 на суму 240,92 грн, від 30.11.2018 на суму 48,60 грн, від 30.11.2018 на суму 41,40 грн, від 30.11.2018 на суму 399,37 грн, від 31.12.2018 на суму 328,48 грн, від 31.12.2018 на суму 57,00 грн, від 31.12.2018 на суму 54,00 грн, від 31.12.2018 на суму 399,37 грн, від 31.01.2019 на суму 460,26 грн, від 31.01.2019 на суму 57,00 грн, від 31.01.2019 на суму 54,00 грн, від 31.01.2019 на суму 424,27 грн, від 31.05.2019 на суму -50,52 грн, від 31.05.2019 на суму -51,08 грн, від 31.05.2019 на суму -445,54 грн, від 31.05.2019 на суму -424,27 грн. Загальна сума складає 1 593,26 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані рахунки та акти приймання-здачі виконаних послуг були направлені орендарю 31.01.2019 та 19.02.2019 , що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, та отримані Прокуратурою Київської області, про що свідчить підпис уповноваженої особи. При цьому, жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг, після отримання зазначених вище документів, орендар не надав балансоутримувачу, а відтак, з урахуванням умов п. 2.2.2 Договору, дані акти приймання-здачі виконаних послуг вважаються підписаними.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг за Договором, так і факт виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є рахунки-фактури та акти приймання-здачі вказаних послуг, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь-яких зауважень та заперечень.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 1 593,26 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг за Договором в сумі 1 593,26 грн у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за даним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати передбачених умовами Договору послуг, позивачем на підставі п. 4.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 283,76 грн за період з 21.12.2018 по 01.08.2019, а також на підставі ст. 625 ЦК України 23,93 грн трьох процентів річних та 49,09 грн втрат від інфляції за період з 21.12.2018 по 01.08.2019, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним договору № 02.2.1-14/1-42 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 11.12.2013 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, позовні вимоги визнав у повному обсязі, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 593,26 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.9 Договору орендар зобов`язаний в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Пеня нараховується до моменту повного погашення дебіторської заборгованості за цим Договором.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 283,76 грн за період з 21.12.2018 по 01.08.2019, а також на підставі ст. 625 ЦК України 23,93 грн трьох процентів річних та 49,09 грн втрат від інфляції за період з 21.12.2018 по 01.08.2019, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

В свою чергу, відповідач у відзиві від 19.09.2019 № 05/0912-80вн19 на позовну заяву визнав позовні вимоги в повному обсязі.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, трьох відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що нараховані позивачем та заявлені до стягнення 283,76 грн пені, 23,93 грн трьох річних відсотків та 49,09 грн втрат від інфляції за період з 21.12.2018 по 01.08.2019 відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 283,76 грн пені, 23,93 грн трьох річних відсотків та 49,09 грн втрат від інфляції за період з 21.12.2018 по 01.08.2019 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом також встановлено, що заява відповідача у відзиві про визнання позову підписана Прокурором Київської області Киричуком М., не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд ухвалити рішення у справі з урахуванням клопотання про визнання позовних вимог, одночасно вирішивши питання про повернення судового збору на користь позивача, керуючись ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов та враховуючи приписи ст. 129 та ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне клопотання відповідача задовольнити та повернути позивачу з державного бюджету судовий збір в розмірі 960,50 грн (50 %), судовий збір в розмірі 960,50 грн покласти на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 130, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Ураїнки, 27/2; ідентифікаційний код 02909996) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вул. Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069) 1 593 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) грн 26 коп заборгованості; 283 (двісті вісімдесят три) грн 76 коп пені; 23 (двадцять три) грн 93 коп 3 % річних; 49 (сорок дев`ять) грн 09 коп втрат від інфляції та 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп судового збору.

3.Повернути Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вул. Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп, сплачений згідно платіжного доручення № 5593 від 07 серпня 2019.

4.Оригінал платіжного доручення № № 5593 від 07 серпня 2019 залишити в матеріалах справи № 910/10862/19.

5.Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2019.

Суддя А.М. Селівон