Рішення № 85392660, 22.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2019Справа № 910/8625/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Шнайдер К.Б., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця"

про стягнення 185 000,68 грн.

за участю представників:

від позивача: Зуєв Р.С.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 179 839,68 грн., з яких: 59701,37 грн. - пені, 27417,29 грн. - 3% річні та 92721,02 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані існуванням рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі №910/16253/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 936576,00 грн. боргу, яке не виконане, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача нараховані, згідно існуючої заборгованості, інфляційні, річні та пеню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі №910/8625/18, позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані" пеню у розмірі 59 594,46 грн., 3% річних у розмірі 27 019,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 92 715,43 грн. та судовий збір в розмірі 2 689,94 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 по справі №910/8625/18 касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 зі справи № 910/8625/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

20.08.2019 матеріали справи №910/8625/18 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 суддею Гулевець О.В. прийнято справу № 910/8625/18 до свого провадження, призначено підготовче засідання на 17.09.2019.

16.09.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 15.08.2019 та заява про збільшення позовних вимог, у якій позивачем заявлені вимоги про стягнення 185 000,68 грн, з яких: 61878,60 грн - пеня, 30406,65 грн - 3% річних та 92715,43 грн - інфляційні втрати.

17.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн.

У судовому засіданні 17.09.2019 судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 01.10.2019.

17.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення до яких відповідачем додані розрахунки пені, 3% річних та інфляційних нарахувань з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та постанови Верховного Суду від 15.08.2019.

У судовому засіданні 01.10.2019 суд розглянувши заяву позивач про збільшення позовних вимог, зазначає наступне.

У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 185 000,68 грн, з яких: 61878,60 грн - пеня, 30406,65 грн - 3% річних та 92715,43 грн - інфляційні втрати.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки заява позивача про збільшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв вказану заяву до розгляду, у зв`язку із чим, розгляд справи здійснюється у редакції вимог заяви вих. 45 від 11.09.2019 про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 01.10.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/8625/18 до судового розгляду по суті на 22.10.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

22.10.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 22.10.2019 представник відповідача не з`явився, проте подав до суду клопотання, у якому позивач просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частина 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, з підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин.

Разом з тим, неможливість представника відповідача, у зв`язку із необхідністю бути присутнім у судовому засіданні з розгляду іншої справи, не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника та у розумінні норм процесуального законодавства, не вважається поважною причиною неявки в судове засідання учасника справи (його представника).

За таких обставин, оскільки обставини наведені відповідачем у клопотанні не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи по суті, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 22.10.2019 судом встановлено, що згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відбулась зміна найменування відповідача, а саме: з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для заміни найменування відповідача у справі на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2019 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні 22.10.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.12.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця"в особі підрозділу моторвагонне депо Фастів-1 регіональної філії "Південно-західна залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експотрейд компані" (виконавець) було укладено договір з надання капітального ремонту лінійного обладнання №ПЗ/НРП-161449/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги з ремонту тягових двигунів та допоміжних електричних машин (послуги з капітального ремонту лінійного обладнання) (далі - послуги), у відповідності до додатку №1 "Обсяги та вартість послуг", який є невід`ємною частиною договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі №910/16253/17, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд компані" задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість з оплати вартості виконаних позивачем робіт за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016 у розмірі 936576,00 грн.

Під час розгляду справи №910/16253/17, судами встановлено наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016, по сплаті позивачу вартості виконаних робіт з капітального ремонту лінійного обладнання у розмірі 936 576,00 грн.

Станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду (02.07.2018) відповідачем зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт виконано не було, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 59701,37 грн. за період з 01.07.2017 по 01.01.2018, а саме за актом наданих послуг №11 від 20.04.2017 з 01.07.2017 по 27.12.2017, за актом наданих послуг №14 від 20.04.2017 з 01.07.2017 по 27.12.2017 та за актом наданих послуг №12 від 25.04.2017 з 06.07.2017 по 01.01.2018, інфляційних витрат у розмірі 92721,02 грн. за період з 01.07.2017 по 31.05.2018 та 3% річних у розмірі 27 417,29 грн. за період з 01.07.2017 по 22.06.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі №910/8625/18, позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь "Експотрейд компані" пеню у розмірі 59 594, 46 грн., 3% річних у розмірі 27 019, 58 грн., інфляційні втрати у розмірі 92 715, 43 грн. та судовий збір в розмірі 2 689, 94 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 по справі №910/8625/18 рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 зі справи № 910/8625/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд погоджується з висновками судів, що відлік строку оплати слід здійснювати саме з 28.04.2017 (підписаний сторонами акт повернення двигунів), при цьому вважає слушними аргументи відповідача стосовно того, що при здійсненні власного розрахунку розміру штрафних санкцій суди попередніх інстанцій помилково встановили дату настання строку оплати за договором 12.06.2017, не врахувавши, що згідно з пунктом 4.1 договору, оплата здійснюється протягом 45 банківських днів з дня підписання акту приймання-здачі наданих послуг. Верховний Суд зазначив, що необхідність повного перерахування розмірів штрафних санкцій, з урахуванням пункту 4.1, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №850-р "Про перенесення робочих днів у 2017 році" та рішення Правління Національного банку України від 07.04.2017 "Про регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та банківської системи України у зв`язку з перенесенням робочих днів у 2017 році".

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду. У редакції заяви про збільшення позовних вимог, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у сумі 61878,60 грн, 3% річних у сумі 30406,65 грн та 92715,43 грн - інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 15.08.2019, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Як встановлено судом, у зв`язку зі неналежним виконанням замовником (відповідачем) грошового зобов`язання по оплаті виконаних позивачем робіт по договору з надання капітального ремонту лінійного обладнання №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд компані" заборгованості у сумі 936 576, 91 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі №910/16253/17, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд компані" задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість з оплати вартості виконаних позивачем робіт за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016 у розмірі 936576,00 грн.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи №910/16253/17, судом було встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт неналежного виконання позивачем свого обов`язку за договором щодо ремонту всіх 13 двигунів до 31.03.2017, в той же час, відсутні обставини, які б свідчили про відмову відповідача, як кредитора від прийняття виконання. За висновком суду, такі дії відповідача як прийняття відремонтованих шести двигунів та прийняття металобрухту, що утворився внаслідок ремонту двигунів, свідчать про схвалення результату виконаних позивачем робіт, у зв`язку із чим у ПАТ "Українська залізниця" наявний обов`язок оплатити прийняті роботи. При цьому, суд зауважив, що не забезпечення позивачем своєчасного виконання зобов`язання не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов`язку щодо оплати вартості наданих послуг.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України").

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/16253/17 (між тими ж сторонами) щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016 по сплаті позивачу вартості виконаних робіт з капітального ремонту лінійного обладнання у розмірі 936 576,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, повторного доведення при розгляді справи №910/8625/18 не потребують.

Як підтверджено матеріалами справи, судове рішення суду у справі №910/16253/17 станом на 02.07.2018 (момент звернення позивача з цим позовом до суду) відповідач обов`язок зі сплати 936 576,00 грн основного боргу не виконав, що дає підстави для висновку про прострочення ним виконання свого зобов`язання зі сплати заборгованості за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016.

Згідно з матеріалів справи, 18.07.2018 заступником начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Заєць Тетяною Ігорівною було відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/16253/17 від 25.06.2018.

08.08.2018, у зв`язку із фактичним виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі №910/16253/17, заступником начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Заєць Тетяною Ігорівною винесено постанову ВП №56790421 про закінчення виконавчого провадження.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, до повного виконання грошового зобов`язання, оскільки у такому випадку зобов`язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17.

Також, відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що замовник у разі порушення строків оплати згідно даного договору сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на період, за кожний день прострочення платежу від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договору визначено, що замовник перераховує кошти виконавцю на підставі акту приймання-здачі наданих послуг протягом 45 банківських днів з дня підписання акту приймання-здачі наданих послуг.

Згідно з матеріалами справи, акт про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Експотрейд компані" шести тягових двигунів моторвагонному депо Фастів-1 було складено 28.04.2017.

Отже, у відповідності до умов договору, відлік строку оплати слід здійснювати саме з 28.04.2017 (підписаний сторонами акт повернення двигунів). Про те, що відлік строку оплати має здійснюватися саме з цієї дати було зазначено і Верховним Судом під час касаційного перегляду цієї справи.

Враховуючи встановлений договором строк оплати (протягом 45 банківських днів з дня підписання акту приймання-здачі наданих послуг), з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №850-р "Про перенесення робочих днів у 2017 році" та рішення Правління Національного банку України від 07.04.2017 "Про регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та банківської системи України у зв`язку з перенесенням робочих днів у 2017 році", датою настання строку оплати за договором є 08.07.2017.

Згідно із розрахунку, наведеного у заяві про збільшення позовних вимог, позивач здійснює нарахування пені на суму заборгованості 936576,00 грн за період 08.07.2017 по 08.01.2018; нарахування 3% річних - за період з 08.07.2017 по 06.08.2018 та інфляційних втрат - з липня 2017 року по червень 2018 року.

За розрахунком позивача сума пені становить 61878,60 грн, 3% річних - 30406,65 грн та 92715,43 грн - інфляційних втрат.

При цьому заперечення відповідача щодо подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог суд вважає необґрунтованими, оскільки норми Господарського процесуального кодексу України, зокрема ст.46 ГПК України, не містять обмежень щодо подання позивачем про збільшення позовних вимог під час нового розгляду справи.

За конррозрахунком відповідача розмір пені становить 61506,11 грн, 3% річних - 30329,67 грн та інфляційних втрат - 85510,38 грн.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних судом встановлено, що сума пені становить 61878,16 грн та 3% річних - 30329,67 грн, а тому вимоги про стягнення пені та 3% річних суд задовольняє частково.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Згідно з розрахунку, доданого до заяви про збільшення позовних вимог позивач здійснює нарахування інфляційних втрат починаючи з липня 2017 року, тобто за місяць, в який мала бути здійснена оплата за виконані роботи, в той час як зазначено судом вище, нарахування інфляційних втрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, тобто з серпня 2017 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат становить 90660,95 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Однак, судом встановлено, що розмір нарахованої пені не є завищеним та відповідає заборгованості за договором. Будь-яких обґрунтованих виняткових обставин, які були б підставою для зменшення суми пені відповідачем суду не наведено.

При цьому, суд не приймає посилання відповідача, як підставу для зменшення розміру пені, те, що позивач допустив порушення умов договору, оскільки як вже встановлено судом вище неналежне виконання саме відповідачем зобов`язання за договором №ПЗ/НРП-161449/НЮ від 23.12.2016 встановлене рішенням суду по справі №910/16253/17, яке вступило в законну силу та не може бути поставлено під сумнів. Окрім того, відповідач у свою чергу не позбавлений права звернутися з окремим позовом до позивача щодо застосування санкцій за порушення господарських зобов`язань.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для зменшення пені, у зв`язку із чим відповідне суд залишає без задоволення клопотання відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 15.08.2019, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" про стягнення 185 000,68 грн частково.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" (01601, м. Київ, Шевченківський район, вулиця ЛИСЕНКА, будинок 6 код ЄДРПОУ ВП: 40081221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані" (61001, м. Харків, пров. Мало-Панасівський, 4/7; ідентифікаційний код 38476377) пеню у розмірі 61878,16 грн, 3% річних у розмірі 30329,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 90660,95 грн та судовий збір в розмірі 2743,03 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 04.11.2019.

Суддя О.В. Гулевець