Рішення № 85392568, 05.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/10295/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом комунального підприємства "Київський метрополітен"

до фізичної особи-підприємця Онищенка Богдана Григоровича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про стягнення 129 354,70 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця Онищенка Богдана Григоровича про стягнення 129 354,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 27.12.2017 № 2590 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в частині своєчасної сплати авансового платежу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2019 позовну заяву залишено без розгляду та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2019, за результатами розгляду документів, поданих позивачем разом із супровідним листом від 16.08.2019 № 12/04-419/1, позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10295/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено р,огляд справи № 910/10295/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім цього, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України ухвалою господарського суду від 21.08.2019 за власною ініціативою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10, код ЄДРПОУ 19020407).

Так, через відділ діловодства суду 30.08.2019 позивачем подано клопотання від 29.08.2019 № 12/04-501 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме письмових доказів відправлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Окрім цього, через відділ діловодства суду 12.09.2019 третьою особою подано письмові пояснення б/н, б/д до позову, в яких останній підтримує позовні вимоги вцілому та просив суд задовольнити позов.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру від позивача та третьої особи на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 21.08.2019 про відкриття провадження у справі № 910/10295/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим ухвала господарського суду від 21.08.2019, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд наголошує, що відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що сторони не повідомили суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/10295/19.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/10295/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 21.08.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки фізична особа - підприємець Онищенко Богдан Григорович не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 27.12.2017 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа у справі, орендодавець за Договором), фізичною особою - підприємцем Онищенко Б.Г. (відповідач у справі, орендар за Договором) та комунальним підприємством "Київський метрополітен" (позивач у справі, підприємство-балансоотримувач за Договором) укладено Договір № 2590 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 11.07.2017 № 57 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, станція метро "Харківська" (далі - об`єкт оренди), для розміщення на території метрополітену торговельних об`єктів змішаної торгівлі.

Так, об`єктом оренди є приміщення № 10 в переході вестибюлю № 1 станції метро "Харківська" загальною площею 26,9 кв.м згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору (пункт 2.1 Договору).

Окрім цього розділами 3 - 8 Договору сторони узгодили розмір орендної плати, права, обов`язки та відповідальність сторін тощо.

Вказаний договір підписаний представниками орендодавця, орендаря і підприємства-балансоотримувача та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Договором також визначено, що об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства "Київський метрополітен".

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальними громадами сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

На підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 23.04.2003 № 98 за комунальним підприємством "Київський метрополітен" на праві повного господарського відання закріплено, в тому числі, підземний перехід станції метро "Харківська".

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен» підприємство належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 № 2155 "Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва" та підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з пунктом 3.2. Статуту комунального підприємства "Київський метрополітен" предметом діяльності комунального підприємства "Київський метрополітен" є, в тому числі, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам.

Пунктом 5.2. Статуту комунального підприємства "Київський метрополітен" також визначено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином позивач володіє правом щодо захисту свого права як підприємства, за яким закріплений об`єкт оренди на праві господарського відання чи оперативного управління.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, відповідно відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Договором визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди у термін, вказаний у цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди (пункт 2.4 Договору).

Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об`єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об`єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди (ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

При цьому підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору визначено, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних після виконання орендарем проектних, будівельно-монтажних робіт та підписання акта введення в експлуатацію передати по акту приймання-передачі об`єкт оренди.

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2. Договору орендар зобов`язаний забезпечити розробку проектної документації на об`єкт оренди у відповідності до технічних вимог, наданих підприємством - балансоотримувачем на замовлення орендаря, погодити її з підприємством - балансоотримувачем та виконати будівельно-монтажні роботи.

У відповідності до умов Договору орендар зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання акта введення в експлуатацію прийняти по акту приймання-передачі об`єкт оренди (підпункт 4.2.2 пункту 4.2 Договору).

Так, позивач вказує на те, що 21.08.2017 комунальним підприємством "Київський метрополітен" були видані відповідачу Технічні умови № 177-НГ на проектування капітального ремонту з перепрофілюванням приміщення ПТЗ № 10 в рівні підземного переходу вестибюлю № 1 станції "Харківська", копія яких наявні в матеріалах справи.

Разом з тим суду не надано та матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо розроблення відповідачем проектної документації на об`єкт оренди у відповідності до технічних вимог та, відповідно, належним чином складеного акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Суд зазначає, що згідно пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Тобто зміст спірного Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 27.12.2017 року до 25.12.2020 року (пункт 9.1 Договору).

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Матеріали справи не містять доказів фактичного укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору або про припинення Договору. Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень суду не надано. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід`ємною частиною цього Договору, становить 2 003,64 грн. за 1 кв.м. орендованої площі (без ПДВ), що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 53 897,79 грн. (пункт 3.1. Договору).

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоотримувача, а саме комунального підприємства "Київський метрополітен", яке знаходиться за адресою: 03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 5; п/р НОМЕР_1 в ПАТ "УкрСибБанк", МФО 351005, ЄДРПОУ 03328913, свідоцтво ПДВ № 20013265, ІПН 033289126588, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі (пункт 3.6. Договору).

При цьому пунктами 3.7., 3.8. Договору сторони додатково погодили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. У разі якщо орендар не може використовувати орендоване майно у зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, за його клопотанням рішенням орендодавця на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності на період виконання ремонтних робіт орендна плата може бути зменшена. Інформація щодо неможливості використовування орендованого майна підтверджується відповідним актом, складеним орендарем та підприємством-балансоотримувачем.

Згідно з пунктом 3.10. Договору зобов`язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Підприємство - балансоотримувач зараховує авансовий платіж як орендну плату за останні два місяці строку дії Договору оренди. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

За умовами Договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі (пункт 4.2.4. Договору).

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, за висновками суду саме обов`язок забезпечення оплати орендної плати у вигляді авансової орендної плати, передбачений п. 3.10 Договору, що по своїй суті є забезпеченням виконання зобов`язань, не ставиться в залежність від наявності або відсутності факту підписання акта приймання-передачі нерухомого майна та виникає з дати укладення Договору.

Таким чином, строк внесення відповідачем авансового платежу настав 06.01.2018.

Згідно розрахунку орендної плати (Додаток №1 до Договору) розмір місячної орендної плати становить 53 897,79 грн. без ПДВ.

З урахуванням положень пункту 3.10. Договору та Додатку №1 до Договору (розрахунок орендної плати) розмір авансового платежу становить 129 354,70 грн. (53 897,79 грн. (місячна орендна плата)х2)+21 559,12 грн.(20%ПДВ).

Проте, як вказує позивач, відповідач авансовий платіж на суму 129 354,70 грн. не сплатив.

Договір оренди є оплатним, відтак одним із основних обов`язків орендаря є оплата передбачена умовами Договору. Ціна - грошове відображення вартості оренди, в даному випадку авансового платежу.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання щодо сплати авансового платежу за Договором не виконав, у зв`язку із чим за даними бухгалтерського обліку комунального підприємства "Київський метрополітен" за відповідачем - фізичною особою-підприємцем Онищенко Б.Г. обліковується заборгованість в сумі 129 354,70 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами-повідомленнями від 27.02.2019 № 152-НЗ та від 23.04.2019 № 289-НЗ про погашення суми заборгованості по авансовим платежам, що підтверджується відповідними реєстрами про відправлення рекомендованих листів з повідомленням про вручення та фіскальними чеками відділення поштового зв`язку від 28.02.2019 та від 23.04.2019 відповідно, копії яких наявні в матеріалах справи. Разом з тим відповідач на зазначені претензії відповіді не надав та вимоги не задовольнив.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо перерахування підприємству-балансоотримувачу авансових платежів на суму 129 354,70 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості по авансовим платежам відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 129 354,70 грн. авансового платежу за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Онищенка Богдана Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь комунального підприємства "Київський метрополітен" (03055, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 35, код ЄДРПОУ 03328913) 129 354,70 грн. (сто двадцять дев`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні сімдесят копійок) заборгованості та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2019 року.

Суддя А.М. Селівон