Рішення № 85392545, 04.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2019Справа № 910/11797/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін господарську справу

За позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А3306) (вул.Культури, 5, м.Харків, 61058, код ЄДРПОУ 07931813)

до Військової частини 3066 (вул.Євгена Коновальця, буд.38, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08803508)

про стягнення фактично понесених витрат на лікування 20729,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини 3066 про стягнення суми 20 729,39 грн основного боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами внутрішнього аудиту позивача було виявлено недоотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військогослужбовцям інших міністерств та відомств, а саме у розмірі 20 729,39 грн вартості наданих медичних послуг військовослужбовцять відповідача у 2015,2016 рр.

Ухвалою від 02.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

24.09.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують надання медичних послуг на суму 20 729,39 грн. Також вказав на пропущення позивачем строку позовної давності визначеною ч.1 ст.257 ЦК України.

21.10.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що відповідач не заперечує факт лікування (отримання медичної допомоги) своїми військовослужбовцями у позивача.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 затверджено Порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями.

Означений порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ.

За твердженням позивача, протягом 2015-2016 років, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей позивач надав військовослужбовцям відповідача медичну допомогу на суму 20 729,39 грн.

Відповідно до пункту 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги. У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

Таким чином, згідно Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 надання медичної допомоги провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення посадової особи.

Дослідивши зміст поданих позивачем документів, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні та суду не надано направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги військовослужбовцям відповідача.

В якості доказів, що підтверджують надання військовослужбовцям відповідача медичної допомоги, позивач до позовної заяви долучив копії медичних карток стаціонарного хворого № 5834, №3820, №5776, №3202, №1557, №619, №5055, копії рахунків на лікування і обстеження, направлення, евакуаційні конверти.

В матеріалах справи відсутні докази, які б містили відомості про те, що зазначені в медичних картках особи є військовослужбовцям відповідача. Крім того, в матеріалах справи відсутні та суду не надано висновків про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

З долучених до матеріалів справи копій медичних карток стаціонарного хворого за відсутності відповідних направлень, не можливо встановити достовірність, що зазначені в картках особи є військовослужбовцям відповідача.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом з`ясовано, що долучені позивачем документи, не відповідають вимогам пункту 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями.

Враховуючи наведене, додані позивачем до позовної заяви копії медичних карток стаціонарного хворого не підтверджують факт надання військовослужбовцям відповідача медичної допомоги згідно вимог, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999.

Згідно пункту 6 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).

Відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Матеріали справи не містять та суду не надано доказів надіслання рахунків у визначені пунктом 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями строки.

У позовній заяві позивач зазначив, що Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина АЗ306) є бюджетною установою, повністю фінансується за рахунок Державного бюджету України. Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту 03.12.2016 проведено перевірку внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності позивача.

За результатами проведеної перевірки складено аудиторський звіт № 234/1/31/18 про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності військової частини А3306 за період з 01.01.2015 по 01.11.2016 та встановлено недоотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Вказаний Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації.

Враховуючи предмет та підстави позову, предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують наявність у позивача доказів надання медичних послуг на суму 20 729,39 грн, у відповідача обов`язку оплатити надані послуги.

Поданий аудиторський звіт відображає результати недоотримання позивачем фінансових ресурсів, жодним чином не підтверджує факт надання відповідачу медичних послуг та ніяким чином не стосується предмету даного спору, тому не приймається судом до уваги.

Будь-яких інших доказів надання медичної допомоги відповідачу на суму 20 729,39 грн матеріали справи не місять та суду не надано.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, саме на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт надання відповідачу медичних послуг на суму 20 729,39 грн.

Встановивши відсутність правових підстав для надання примусового захисту вимогам позивача про стягнення з відповідача 20 729,39 грн, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на пропуск строку позовної давності позивачем при зверненні до суду.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що право позивача не є порушеними, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 04.11.2019.

Суддя Н.І. Ягічева