Рішення № 85382977, 04.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2019 року № 640/22273/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд»доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 листопада 2018 року №0056161404 та від 05 листопада 2018 року №0056181404, видані Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача стверджує, що про проведення перевірки позивач не був повідомлений у законодавчо передбачені строки та спосіб.

Крім того, висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

На думку представника позивача, посилання контролюючого органу на показники звітності по ланцюгу контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп», як на підставу не підтвердження реальності господарських правовідносин, є безпідставними, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Також, відповідачем не було наведено в акті перевірки доказів наявності вироку суду відносно позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а договір, укладений позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп» у судовому порядку не визнано недійсним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що позивачем як платником податків не виконано покладений на нього вимогами пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України обов`язку, у зв`язку з чим контролюючим органом складено акт про ненадання документів до перевірки від 02 жовтня 2018 року №1505/26-15-14-04-03, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05 листопада 2018 року №0056181404 є правомірним.

Крім того, перевіркою не підтверджено факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп» на адресу позивача робіт, а зазначені господарські операції фактично не відбувались, у зв`язку з чим податкові накладні, виписані контрагентом позивача на адресу останнього не мають юридичної сили первинних документів та, як наслідок, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» неправомірно формувало податкову звітність на підставі таких первинних документів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 26 вересня 2018 року по 02 жовтня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі наказу від 20 вересня 2018 року №14238, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп» за лютий 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 09 жовтня 2018 року №986/26-15-14-04-03/39903623.

Перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» встановлено порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 109 801,00 грн.;

- пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України - не надано документи до перевірки.

На підставі вказаного акта перевірки 02 листопада 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняло податкове повідомлення-рішення №0056161404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2018 року у розмірі 109 801,00 грн.

Також, 05 листопада 2018 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0056181404, на підставі якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно вимог пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому, згідно пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що 25 квітня 2018 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» надіслано письмовий запит №18063/10/26-15-14-04-03-12 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень), зокрема, документів, які безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків із Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп» у період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, а також щодо використання у власній господарській діяльності послуг, придбання яких документально оформлено у відносинах із вказаним платником податків.

Вимогами статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин. При цьому, запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, тобто надісланий за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Представником податкового органу не надано суду ні доказів надіслання вказаного запиту на адресу позивача, ні доказів його вручення представнику позивача, ні доказів повернення вказаного запиту на адресу контролюючого органу. Крім того, матеріали справи не містять відомостей про отримання такого запиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд». При цьому, обізнаність щодо підстав, строку та факту проведення позапланової документальної невиїзної перевірки відносно позивача останній заперечує.

Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України визначено, що платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

Оскільки матеріали справи не містять доказів надіслання та отримання вказаного запиту, у суду, виходячи з наявних матеріалів справи, відсутні підстави вважати, що у позивача виник обов`язок щодо надання інформації, визначеної у такому запиті.

У матеріалах справи міститься копія листа Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21 вересня 2018 року №67869/10/26-15-14-04-03-12, зі змісту якого вбачається повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та необхідність з`явитись для ознайомлення з результатами перевірки до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. В додатку до вказаного листа значиться копія наказу про перевірку.

Водночас, матеріали справи не містять доказів надіслання даного листа на адресу позивача, як і не містять доказів отримання такого листа Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд». При цьому, суд звертає увагу, що даний лист не містить запиту щодо надання позивачем необхідних первинних документів, що свідчить про недоведення контролюючим органом факту порушення позивачем вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та, як наслідок, необґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05 листопада 2018 року №0056181404.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України).

Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та його оплати, а також наявність ділової мети отримання товару, пов`язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В акті перевірки зазначено, що на формування суми податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» з податку на додану вартість мали вплив взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп».

Так, в матеріалах справи міститься копія договору №01/02 про надання послуг будівельних машин та механізмів від 02 лютого 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватрін Груп» (виконавець), пунктом 1 якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги будівельних машин та механізмів для виконання земляних та будівельно-монтажних робіт на будівельних об`єктах замовника, а замовник приймає виконані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано до суду копії актів надання послуг №1 від 16 лютого 2018 року та №2 від 28 лютого 2018 року.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів судом встановлено, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності в податковій накладній обов`язкових реквізитів.

Разом з тим, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента позивача.

В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідачем зазначено, що перевіркою не підтверджено факт продажу товарів/послуг, зазначені господарські операції фактично не відбувались, а формально складені первинні документи не мають юридичної сили. При цьому, контролюючий орган посилається на отримані судові рішення в межах кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента.

Водночас, виходячи з вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено, що податкові накладні, на виконання господарських операцій позивачем із вказаними контрагентом, складені з порушенням вимог чинного законодавства та не зареєстровані у встановленому податковим законодавством порядку. Навпаки, в акті перевірки відповідач підтверджує наявність виписаних податкових накладних, контрагентом та їх реєстрацію в ЄРПН.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію та інформацію із загальнодоступних джерел, а саме Єдиного державного реєстру судових рішень, відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Відповідач вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентами, посилаючись на інформацію в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а саме витяги з ухвал по матеріалам кримінальних проваджень, в яких зазначено про відібрання пояснень у директора контрагента, які вказують на нібито непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.

Однак, суд зазначає, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства не може бути свідченням безтоварності спірних операцій за умови, що інформація про таку особу як керівника підприємства міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань.

При цьому, посилаючись на інформацію, отриману в межах кримінального провадження, належним доказом в даному випадку могли би бути вирок суду щодо посадових осіб позивача, чи контрагента, що набрали законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов`язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

Проте, всупереч вимогам частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів не надано.

Сам по собі факт того, що контрагент позивача фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 809/1139/17 та від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17.

Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

До того ж, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, за результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість безтоварністю господарських операцій та не довів суду шляхом надання відповідних доказів.

Отже, зменшення відповідачем сум від`ємного значення з податку на додану вартість є безпідставним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 02 листопада 2018 року №0056161404 винесене відповідачем всупереч вимогам податкового законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 02 листопада 2018 року №0056161404 та від 05 листопада 2018 року №0056181404, видані Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 12, офіс 194, код ЄДРПОУ 39903623) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко