Ухвала суду № 85365991, 04.11.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/4918/19

Провадження № 1-кп/210/725/19

"04" листопада 2019 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

Головуючого - судді Ступак С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Драгунової Я.М.,

прокурора Кондратенко І.М.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Шуляка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні №12019040710001207 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадження Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що 07.11.2019 року закінчується строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , судом перед учасниками постановлено питання щодо доцільності тримання останнього під вартою.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики які існували на момент обрання та продовження вказаного запобіжного заходу не відпали.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Шуляк В.М. заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили суд змінити запобіжний захід на більш м`який, а саме, змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Під час вирішення питання про продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого , його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою , в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).

Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Волосюк проти України» зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.

Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які посилається прокурор не зменшилась, що дає достатні підстави суду для продовження строку тримання під вартою.

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Судом встановлено, що станом на 04.11.2019 року, наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не зменшилась, що дає достатні підстави для продовження строку тримання під вартою.

Встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за вчинення якого Законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до 6 років.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що останній раніше судимий, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштований, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей чи батьків похилого віку немає, вчинив злочин маючи непогашену в законному порядку судимість знову повторно вчинив новий, умисний, корисливий злочин, зокрема після того як був звільнений з місця позбавлення волі умовно-достроково.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України, останній перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, яких на теперішній час ще не було допитано, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Зокрема, ризик переховування ОСОБА_1 від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що останній не має постійного місця роботи, відтак, усвідомлюючи невідворотність реального покарання, буде намагатись уникнути кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років. (п.1 ч.1 ст.177 КПК України).

Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду із захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиев проти Молдови).

Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо них запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним, а тому клопотання прокурорів про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та такими що підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При цьому суд враховує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує двох місяців, тобто до 31 грудня 2019 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 199, 183, 291, 314, 316, 370, 372 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Кондратенко І.М. про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, а саме, до 31 грудня 2019 року включно.

Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області № 3, для виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по справі.

Суддя: С. В. Ступак