Рішення № 85362410, 01.11.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/2616/19

РІШЕННЯ

іменем України

01 листопада 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просить скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області №Ф-15835-17 від 21.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску у сумі 12343,55 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ним було отримано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15835-17 від 21.05.2019, відповідно до якої він мав сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 12343,55 грн. Однак із зазначеною вимогою позивач не погоджується та вважає її такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» пенсіонери, які пішли на пенсію за віком та займаються підприємницькою діяльністю, звільняються від сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою суду від 02 вересня 2018 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

17.09.2019 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти позовних вимог позивача, просить відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) перебував на обліку в ДПІ у м. Хмельницькому, як фізична особа-підприємець з 04.03.2003 року по 05.06.2019, загальна система оподаткування, стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку. Фізичні особи - підприємці, які отримують пенсію за вислугу років, та досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, з 01.01.2018 звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Водночас право щодо визначення фізичних осіб - підприємців, які відповідають всім вимогам, зазначеним в частині четвертій ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", та які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", належить виключно Пенсійному фонду України. До 01.10.2013 функції адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виконували органи Пенсійного фонду України. З 01.10.2013 дані функції були передані Державній фіскальній службі України. При передачі особових рахунків платників єдиного внеску, по ФОП ОСОБА_1 був переданий залишок несплачених сум єдиного внеску в розмірі 3076,49 грн. 09.02.2018 в картці особового рахунку (71040000) була нарахована сума ЄСВ в розмірі 8448 грн. за 2017 рік. 19.04.2018 в ІККП 71040000 помилково нараховано ЄВ в розмірі 819,06 грн., 01.06.2019 дане нарахування знято. Станом на 20.06.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 11524,49 грн.

Від позивача 24.09.2019 надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що до моменту прийняття Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і на дату набрання чинності вказаним Законом, позивач досяг пенсійного віку, встановленого ст. 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в період, у якому була нарахована йому недоїмка. В цей період він не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом вибору виду отримуваної пенсії, тому не повинен сплачувати єдиний внесок. А тому, враховуючи викладене, відповідач безпідставно нарахував позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску, тому вимога №Ф-15835-17 від 21.05.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

З 03.08.1992 ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років та одночасно був фізичною особою-підприємцем, що перебував на спрощеній системі оподаткування.

Головним управлінням ДФС України у Хмельницькій області 21.05.2019 виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-15835-17 на загальну суму 12343,55 грн.

Не погодившись з правомірністю вказаної вимоги позивач оскаржив її в адміністративному порядку подавши скаргу до ГУ ДФС у Хмельницькій області, однак листом від 20.06.2019 за №23997/фоп/22-01-58-06 ГУ ДФС у Хмельницькій області надало відповідь в якій зазначено, що скарга на вимогу про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску розглядається ДФС України. Таким чином, в ГУ ДФС у Хмельницькій області відсутні підстави для розгляду скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки) 21.05.2019 №Ф-15835-17.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

За змістом ч. 1 ст. 25 Закону №2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дана норма кореспондує з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Порядок №435), згідно з яким фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а (№К/9901/3362/17), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Водночас, зі змісту пенсійного посвідчення від 07.03.2019 серії НОМЕР_2 , встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, пенсію якому призначено на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначено, що пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом (абз.24).

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абз.22).

Непрацездатними особами визнаються особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону (абз.17).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Аналіз вказаних правових норм Закону №1058-IV у системному взаємозв`язку із положеннями частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI дає підстави для висновку про те, що досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з чим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Cьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого, другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах.

Частина перша статті 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Відповідно до статті 7 Закону №2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону таЗакону України"Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.

Відтак, отримуючи пенсію за вислугу років, позивач не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом вибору виду пенсії, передбаченим статтею 7 Закону №2262-ХІІ.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абз.7 п.4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні», пряма дискримінація ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»

В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, якщо фізична особа підприємець має право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугою років, то така фізична особа підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Отже, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула такого статусу, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17 (№11-1379апп18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як встановлено з матеріалів справи, станом на момент формування оскаржуваної вимоги ОСОБА_1 виповнилося 79 років. Тобто позивач досяг пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, що вказує на втрату ним працездатності та передбачає право на пільги, визначені ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, - звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Докази існування договору на добровільну участь ФОП ОСОБА_1 у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у матеріалах справи відсутні. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, відповідач не довів правомірності свого рішення, в той час як позовні вимоги ґрунтуються на матеріальному закону, підтверджені належними та допустимими доказами.

З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області №Ф-15835-17 від 21.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький