Рішення № 85361662, 29.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3441/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Олефіра А.О. ,

представника відповідача - Бурби К . В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області/ про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-3484-50 від 06 червня 2019 року, якою визначено платнику борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 21030,90 грн /а.с. 5-7/.

Позов обґрунтований тим, що при нарахуванні позивачу єдиного внеску відповідач не врахував ту обставину, що з листопада 2017 року по теперішній час позивач отримує заробітну плату в ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006» та з його заробітної плати підприємство утримує та сплачує єдиний внесок. За відсутності акта документальної перевірки та звітів про нарахування єдиного внеску відповідач не вправі був формувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Позивач жодного разу не повідомлявся про наявність у нього боргу зі сплати єдиного внеску. З огляду на практику ЄСПЛ оскаржувана вимога не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

08 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 34-36/, який обґрунтований тим, що платником єдиного внеску є фізична особа-підприємець, яка у разі неотримання доходу від підприємницької діяльності у звітному періоді зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок за звітний період у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок.

У відповіді на відзив /а.с. 52-54/ позивач додатково вказав, що відповідачем порушено положення пункту 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953, оскільки оскаржувана вимога не була надіслана позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску. Жодна норма законодавства не дозволяє відповідачу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному порядку за допомогою засобів програмного забезпечення ДФС України, а тому інтегрована картка платника не є достатнім доказом виникнення у позивача боргу з єдиного внеску.

Додаткові письмові пояснення позивача /а.с. 67-70/, серед раніше зазначеного, обґрунтовані ще й тим, що позивач станом на 2017 рік вважав, що відповідачем вжиті заходи щодо припинення його підприємницької діяльності та фактично припинена його державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Єдиний внесок нараховується виключно на самостійно визначену суму доходу і обмежений максимумом та мінімумом.

В судовому засіданні позивач та його представник просили позов задовольнити, а представник відповідача - відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 12 квітня 2002 року та взятий на облік як платник податків в ДПІ у м. Полтаві, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 42 - 44/ та внесені відповідні дані до інформаційної системи ДПС України /а.с. 38/.

06 червня 2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки № Ф-3484-50 за платежем з єдиного внеску на суму 21030,90 грн, яка направлена ФОП ОСОБА_1 26 червня 2019 року та отримана ним 11 липня 2019 року /а.с. 12, 37/.

Єдиний внесок нарахований ФОП ОСОБА_1 за період 1 квартал 2017 року - І квартал 2019 року, що підтверджується даними інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 /а.с. 39-40/.

У вказаний період ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, що не спростовано ФОП ОСОБА_1 Подану позивачем до суду заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 13 грудня 2005 року суд вважає неспроможною довести, що у 2017-2019 роках він перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, адже у вказаній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначено, що він обирає спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на 2006 рік відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва». Згідно з діючим на той момент законодавством, а саме: з Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного внеску, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України 29 жовтня 1999 року № 599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 752/4045, Свідоцтво про сплату єдиного внеску видається на зазначений в заяві термін, але в межах календарного року (пункт 2 Порядку). У подальшому заяв про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на відповідний календарний рік та будь-якої податкової звітності впродовж 15 років позивач не подавав, про що зазначає у позовній заяві.

Отже, у спірний період (1 квартал 2017 року - І квартал 2019 року) ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності та єдиний внесок як фізична особа-підприємець не нараховував та не сплачував.

15 липня 2019 року ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення реєстрації підприємницької діяльності та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 25880060003031853 від 15 липня 2019 року про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням /а.с. 42-44/.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464- VІ /далі - Закон №2464/.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема запроваджено обов`язковість визначення фізичними особами -підприємцями (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій до 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У подальшому Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, що діють з 01 січня 2018 року.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій з 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2019 - 4173 грн.

Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн (3200 грн х 22%), у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн х 22%), а у 2019 році - 918,06 грн (4173 грн х 22%).

Таким чином, у разі якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) в окремому місяці звітного року (з 01 січня 2018 року - звітного кварталу), такий платник зобов`язаний визначити суму єдиного внеску за цей місяць на рівні розміру мінімального страхового внеску.

Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції Закону, діючій до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції закону, діючій з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи, що позивач самостійно не обчислив та не сплатив суму єдиного внеску за І-ІV квартали 2017 року, І-ІV квартали 2018 року та І квартал 2019 року, органом доходів і зборів визначено суму недоїмки з єдиного внеску на загальну суму 21 030,90 грн (за І-ІV квартали 2017 року у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х12 міс), за І-ІV квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 міс.) та І квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн (918,06 грн х 3 міс) та сформовано вимогу про її сплату № Ф-3484-50.

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність багато років тому назад, а відтак не зобов`язаний сплачувати ЄСВ.

Відхиляючи такий довід позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

З аналізу цієї норми та інших вищезазначених норм Закону № 2464 вбачається, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним підприємницької діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15 травня 2003 року /в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин/ державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною восьмою цієї статті фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить про те, що статус суб`єкта підприємницької діяльності напряму пов`язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.

Довід позивача про те, що він припинив свою підприємницьку діяльність, спростовується залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 15 липня 2019 року державним реєстратором внесено запис №25880050002031853 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с. 42-44).

Таким чином, у період з 1 кварталу 2017 року по І квартал 2019 року (включно) позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, не перебував на спрощеній системі оподаткування та зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримано ним у вказаний період дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, чи ні.

Посилання позивача як на підставу звільнення його від сплати єдиного внеску на те, що з листопада 2017 року він отримував заробітну плату в ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006», з якої роботодавець утримував та сплачував до бюджету єдиний внесок, суд відхиляє з огляду на таке.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску та покладає обов`язок зі сплати єдиного внеску як на роботодавців, так і на фізичних осіб-підприємців.

Визначаючи роботодавців та фізичних осіб-підприємців окремими платниками єдиного внеску та встановлюючи для них у статті 7 Закону № 2464 різні бази нарахування єдиного внеску, нормотворець в основу критерію розмежування поклав вид діяльності та дохід, який отримує фізична особа у роботодавця та від підприємницької діяльності.

На користь цього висновку суду свідчить норма пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464, в якій, серед іншого, зазначено, що єдиний внесок нараховується роботодавцями на суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виконував роботи (надавав послуги) в товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006» за цивільно-правовим договором та що ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006» нараховувало ФОП ОСОБА_1 . єдиний внесок на суму його винагороди за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором.

Навпаки, долучені позивачем до матеріалів справи довідки ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006» від 06 вересня 2019 року № 10/06-09-2019 /а.с. 17/ та № ДОВ00000017 /а.с. 16/ вказують на те, що позивач працював в товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довіра-2006» за трудовим договором (наказ про прийняття № 111-к від 13 листопада 2019 року) та єдиний внесок з листопада 2017 року по серпень 2019 року (включно) роботодавцем не сплачувався (графи «База ЄСВ» та «Утриманий ЄСВ» - порожні).

Також суд відхиляє довід позивача стосовно того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску не може бути сформована на підставі облікових даних інформаційної системи фіскального органу, виходячи з наступного.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року а № 508/26953 /далі - Інструкція № 449/.

Пунктом 2 розділу VІ Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16 (реєстраційний номер в ЄДРСР 76518273).

Аргумент позивача про порушення відповідачем встановленого пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 п`ятнадцятиденного строку надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3484-50 від 06 червня 2019 року суд вважає неспроможним для висновку про протиправність та скасування цієї вимоги, адже в постанові від 14 березня 2019 року у справі № 826/12543/17 ( реєстраційний номер в ЄДРСР 80482867) Верховний Суд зазначив, що незначне порушення строку надіслання вимоги по суті не впливає на правильність її формування, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов`язку його сплати як такого.

Оскільки позивач не виконав свій обов`язок зі сплати єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону №2464, суд дійшов висновку про правомірність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3484-50 від 06 червня 2019 року.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Полтавській області №Ф-3484-50 від 06 червня 2019 року слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Керуючись наведеною нормою кодексу, представник позивача на початку розгляду справи по суті заявив клопотання про винесення судом окремої ухвали та доведення до відома керівника Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про встановлені у цій справі порушення законодавства при здійсненні збору та обліку єдиного внеску для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленим судом порушенням /а.с. 66/.

З огляду на те, що під час встановлення вищезазначених обставин, які належать до предмету доказування у цій справі, судом не виявлено порушень закону з боку відповідача, для усунення яких необхідно постановити окрему ухвалу, та суд дійшов висновку про правомірність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3484-50 від 06 червня 2019 року, підстави для задоволення клопотання представника позивача про винесення окремої ухвали відсутні.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що норма частини першої статті 249 КАС України не носить імперативного характеру та постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, буд 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 червня 2019 року № Ф-3484-50.

У задоволенні клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 листопада 2019 року.

Суддя Н.І. Слободянюк