Рішення № 85360915, 01.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2019 року м. Київ № 320/2757/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому, з урахуванням заяви від 17.07.2019 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо несвоєчасного направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 05.02.2019 №Ф-150256-52 в розмірі 18 276, 72 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області зменшити суму боргу (недоїмки) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до 2112 (дві тисячі сто дванадцять) грн. 00 коп. на 31 січня 2019 року;

- скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 05.02.2019 №Ф-150256-52 в розмірі 18 276, 72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю винесення спірної вимоги, якою позивачеві нараховано недоїмку, оскільки позивач лише у січні 2019 року дізнався про нарахування недоїмки під час звернення до Броварської державної податкової інспекції Броварського управління ГУ ДФС у Київській області за отриманням довідки про доходи. На думку позивача, спірна вимога винесена відповідачем поза межами законодавчо визначених строків та не може вважатися правомірною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем позов не визнано, 05.07.2019 представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначено про наявність в інтегрованій картці платника податків заборгованості по єдиному соціальному внеску за період: І квартал 2017 року по IV квартал 2018 року у сумі 18 276, 72 грн. Відтак, у зв`язку з наявністю боргу у позивача з єдиного внеску, Головним управлінням ДФС у Київській області, на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", виставлено та направлено позивачеві вимогу про сплату недоїмки від 05.02.2019 №Ф-150256-52 на суму 18 276,72 грн.

17.07.2019 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність тверджень відповідача та про правомірність оспорюваної вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 за заявою позивача забезпечено позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 замінено відповідача у справі на належного - Головне управління ДПС у Київській області.

На підставі поданих представниками сторін клопотань про закриття підготовчого провадження, судом закінчено підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 07.10.2019 з огляду на надані представниками сторін клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів у передбачені Кодексом адміністративного судочинства України строки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Броварським ГВГУ МВС України у Київській області 17.08.1995 (а.с. 32-33).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.04.2015 за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису НОМЕР_3 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основним видом діяльності за КВЕД визначено оптову торгівлю відходами та брухтом (код 46.77).

17.01.2019 державним реєстратором внесено запис до розділу: Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а саме дата запису: 17.01.2019; номер запису: 23550060002017416 стан суб`єкта: припинено.

Отже, 17.01.2019 відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Головним управлінням ДФС у Київській області виставлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 №Ф-150256-52 на суму 18 276,72 грн., якою органом доходів і зборів повідомлено позивача про наявність заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2019 у розмірі 18 276,72 грн. (а.с. 7).

Позивачем до Головного управління ДФС у Київській області направлено скаргу з проханням зменшити суму боргу (недоїмки) до 2112, 00 грн., яку рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24.04.2019 №10719/Г/10-36-10-01 залишено без розгляду у зв`язку з неналежністю розгляду поданої скарги.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI; в редакції чинній з 01.01.2017).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI).

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст. 8 Закону України №2664-VI).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, суд зазначає про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Втім, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії і умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд зазначає, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також зауважує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А N 98).

Так, в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами, у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є порушеним та має бути відновленим.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо невинесення протягом тривалого часу вимоги про сплату боргу (недоїмки) та направлення її позивачеві. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного винесення та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 №Ф-150256-52 у розмірі 18 276, 26 грн. та визнання протиправною і скасування вказаної вимоги підлягають задоволенню.

Разом із цим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача зменшити суму боргу (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до 2112, 00 грн. оскільки нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449, таких дій не передбачено.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто даний конституційний принцип означає, що суб`єкт владних повноважень може робити тільки те, що йому дозволено Конституцією та законами України, при чому лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, якщо Конституцією та законами України не передбачено право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки в автоматичному режимі за допомогою відповідних програмних комплексів, це означає, що вчинення дій з автоматичного нарахування спірної заборгованості з єдиного соціального внеску виходить за межі повноважень, наданих відповідачу.

У зв`язку з цим відповідачем не доведено суду, що він діяв у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. В даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не доведено правомірності спірної вимоги.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо несвоєчасного винесення та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 05.02.2019 №Ф-150256-52 в розмірі 18 276, 72 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 05.02.2019 №Ф-150256-52 на суму 18 276,72 грн.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 01 листопада 2019 року