Рішення № 85360774, 23.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2019 року м. Ужгород№ 260/1300/18

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Луцович М.М.

суддів: Рейті С.І., Скраль Т.В.,

при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника відповідача - Жупан Ж.В.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 16.09.19 р. (а.с. 217-221) первісного відповідача Хустську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Закарпатській області було замінено на правонаступника Головне управління ДФС у Закарпатській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно наказу Хустської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області від 26.09.2017 р. №86-О, позивача було звільнено з роботи з 29.09.2017 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року у справі №807/1370/17, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 року, позов позивача задоволено частково та поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді в Хустській ОДПІ або на рівнозначній посаді з 29.09.2017 року. Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2018 року №К/9901/58134/18 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Хустської ОДПІ відмовлено. 16.08.2018 року позивач отримав лист-виклик Хустської ОДПІ від 13.08.2018 р., що для виконання рішення суду, в частині поновлення на роботі, позивачеві необхідно з`явитися за місцем роботи. Позивач зазначає, що він зв`язувався по телефону із працівником відділу кадрів Хустської ОДПІ, яка повідомила, що відсутня можливість поновлення позивача на роботі, а тому йому не потрібно з`являтися до Хустської ОДПІ. В подальшому позивач надіслав до Хустської ОДПІ заяву від 27.08.2018 року у якій просив повідомити його у письмовій формі, що Хустська ОДПІ готова винести наказ про поновлення позивача на роботі. 27.08.2018 р. до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява Хустської ОДПІ про роз`яснення рішення від 30.03.2018 р. у справі №807/1370/17. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 року №807/1370/17 у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення відмовлено. Позивач зазначає, що з 21.03.2018 р. він був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, однак після надходження до позивача листа-виклику Хустської ОДПІ від 13.08.2018 р. він припинив свою підприємницьку діяльність та подав до Хустської ОДПІ ліквідаційну податкову декларацію від 20.08.2018 р. Таким чином, позивач наголошує, що з 20.08.2018 р. у Хустської ОДПІ були відсутні підстави вважати, що позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець. Приблизно 09.11.2018 р. позивач отримав лист-виклик Хустської ОДПІ від 31.10.2018 р. згідно якого зазначено, що для належного виконання рішення суду від 30.03.2018 р. по справі №807/1370/17 в частині поновлення на роботі позивачеві слід з`явитися до Хустської ОДПІ. Так, 15.11.2018 р. позивача було ознайомлено з наказом Хустської ОДПІ від 15.11.2018 р. №75-О "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", а через декілька хвилин позивача було ознайомлено з наказом від 15.11.2018 р. №76-О "Про звільнення ОСОБА_1 ". Згідно п.1 наказу від 15.11.2018 р. №76-О "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з роботи з 30.03.2018 р., у зв`язку з встановленням заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу". Позивач вважає наказ від 15.11.2018 р. №76-О "Про звільнення ОСОБА_1 " протиправним та таким, що порушує його конституційні права, оскільки станом на 30.03.2018 р. позивач не був державним службовцем, а тому на нього не поширювалися обмеження, передбачені законодавством.

26.12.2018 року до суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, згідно якої ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати наказ Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області №76-О від 15.11.2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити позивача на попередній роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок звільнення без законної підстави та стягнути на користь позивача моральну шкоду у сумі 40000 грн. (а.с. 44-45). Згідно заяви про зміну позовних вимог позивач вказує, що внаслідок незаконного звільнення йому було завдано моральну шкоду, оскільки він перебуває у пригніченому та зіпсованому настрої, його переслідують думки, що перспектива його подальшої роботи на державній службі зруйнована, що звільнення його з державної служби за вказаною статтею підриває його політичну репутацію, погіршився його стан здоров`я, що проявляється головними болями та порушенням в роботі серця. Також позивач просив, при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відредагувати таку суму на коефіцієнт підвищення.

У судовому засіданні позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з мотивів викладених у відзиві на позов, вказавши на те, що на виконання рішення суду, враховуючи звернення позивача, головою комісії з реорганізації Хустської ОДПІ, першим заступником начальника Хустської ОДПІ Пасічником В. було видано наказ від 15.11.2018 року №75-о про поновлення позивача на посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області з 29.09.2017 року, таким чином даним наказом позивача було поновлено у статусі державного службовця з 29.09.2017 року. Однак, відповідачем було встановлено згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що 21.03.2018 року було проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Представник відповідача зазначав, що при винесенні рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року у справі №807/1370/17 було зобов`язано поновити позивача на займаній на час звільнення посаді з 29.09.2017 року, однак суду на час винесення вказаного рішення не було відомо про наявність у позивача обмеження у державній службі, яке виникло з 21.03.2018 року, у зв`язку набуттям позивачем статусу фізичної особи-підприємця. Таким чином, представник відповідача наголошував, що позивач з 30.03.2018 року, перебуваючи у статусі суб`єкта господарювання не мав права одночасно обіймати посаду державної служби, у зв`язку з чим Хустською ОДПІ було винесено наказ від 15.11.2018 р. №76-О "Про звільнення ОСОБА_1 " з 30.03.2018 р., у зв`язку з встановленням заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року у справі №807/1370/17 (а.с. 8-13), яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 року (а.с. 14-18), позов ОСОБА_1 до Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області №86-О від 26.09.2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 29.09.2017 року, стягнено з Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 37142,50 грн., з відрахуванням податків та зборів, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 6388, 51 грн. підлягало до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовлено.

Згідно Платіжного доручення від 24.07.2018 р. №272 Хустською ОДПІ було сплачено позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 01.10.2017 року по 30.03.2018 року у сумі 29899,72 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2018 року №К/9901/58134/18 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Хустської ОДПІ було відмовлено (а.с. 19).

Хустська ОДПІ надіслала позивачеві лист від 13.08.2018 р., згідно якого повідомила, що для виконання рішення суду, в частині поновлення на роботі, позивачеві необхідно з`явитися до Хустської ОДПІ (а.с. 21).

Позивач надіслав до Хустської ОДПІ заяву від 27.08.2018 року, згідно якої вказував, що він кілька разів зв`язувався телефонним зв`язком з працівником відділу кадрів Хустської ОДПІ - Вовчок В.М. , яка повідомила його, що поки що йому не потрібно з`являтися до Хустської ОДПІ, оскільки відсутня можливість поновлення його на роботі. Згідно заяви від 27.08.2018 року позивач просив повідомити його у письмовій формі, що Хустська ОДПІ готова винести наказ про поновлення позивача на роботі, а позивач повинен ознайомитися із цим наказом (а.с. 22).

27.08.2018 р. до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява Хустської ОДПІ про роз`яснення рішення від 30.03.2018 р. у справі №807/1370/17, аргументоване тим, що п. 2 рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді або на рівнозначній посаді є незрозумілим з огляду на те, що позивач з 21.03.2018 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак відповідно до Закону України "Про державну службу" та "Про запобігання корупції", державні службовці не можуть одночасно перебувати на посадах державної служби та бути суб`єктом господарювання (а.с. 29-30).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 року №807/1370/17 у задоволенні заяви Хустської ОДПІ про роз`яснення рішення від 30.03.2018 р. у справі №807/1370/17 було відмовлено.

Як встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 21.03.2018 р. був зареєстрований, як фізична особа-підприємець (а.с. 23).

В подальшому, а саме: 20.08.2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 25).

Також, 20.08.2018 р. позивач подав до Міжгірського відділення Хустської ОДПІ ліквідаційну податкову декларацію (а.с. 26) та заяву начальнику ГУ ДФС у Закарпатській області від 20.08.2018 р. щодо проведення перевірки фінансової діяльності позивача, у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності (а.с. 27).

Згідно листа Хустської ОДПІ від 31.10.2018 р. позивача було повідомлено, що для належного виконання рішення суду від 30.03.2018 р. по справі №807/1370/17 в частині поновлення на роботі позивачеві слід з`явитися до Хустської ОДПІ.

Так, 15.11.2018 р. позивача було ознайомлено з наказом Хустської ОДПІ від 15.11.2018 р. №75-О "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", згідно якого на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року у справі №807/1370/17 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 року було скасовано наказ Хустської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області від 26.09.2017 року №86-О та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області з 29.09.2017 року (а.с. 33).

Цього ж дня, 15.11.2018 р. позивача було ознайомлено з наказом Хустської ОДПІ від 15.11.2018 р. №76-О «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого зазначено, що у зв`язку із встановленням заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 5 ст. 32 Закону України «Про державну службу», а саме: станом на 30.03.2018 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця від 21.03.2018 року №23140000000003197 - було звільнено позивача, головного державного інспектора юридичного сектору Хустської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області з 30.03.2018 року, у зв`язку із встановленням заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» (а.с. 34).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 6 ст. 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави,

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, відповідно до статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником або уповноваженим органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

З огляду на системний аналіз вище вказаних правових норм, після поновлення працівника на роботі згідно рішення суду, особа не може приступити до виконання службових обов`язків до дати видання власником або уповноваженим органом про це наказу, відтак і трудові права та обов`язки виникають з моменту видання відповідного наказу.

Таким чином, до дати видання наказу про поновлення на роботі працівник не має можливості виконувати свої посадові обов`язки, користуватися відповідними трудовим правами та гарантіями, відтак і встановлені законодавством обмеження, пов`язані з перебуванням на відповідній посаді на таку особу не поширюються.

Як встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується наявними матеріалами, позивача було звільнено із займаної посади наказом Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 29.09.2017 року за №86-О, а поновлено на раніше займаній посаді наказом Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 15.11.2018 року №75-о.

Таким чином, рішення суду від 30.03.2018 року про поновлення позивача на роботі було виконано тільки після видання Хустською ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області наказу від 15.11.2018 року №75-о. «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та з дати видання наказу, а саме: з 15.11.2018 року позивач приступив до виконання своїх посадових обов`язків.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у період з 29.09.2017 року по 15.11.2018 року, з огляду на відсутність наказу Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області про поновлення позивача на роботі, ОСОБА_1 не був державним службовцем, оскільки не обіймав посаду державної, не одержував заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, не здійснював встановлені для цієї посади повноваження, які безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу.

Так, в тексті наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 15.11.2018 року № 76-О позивач посилається та те, що згідно запису Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований 21.03.2018 року, як фізична особа-підприємець.

Однак, суд констатує, що відповідач під час винесення наказу від 15.11.2018 року №76-О «Про звільнення ОСОБА_1 » не надав оцінки тому факту, що на дату винесення відповідного наказу, на підставі якого позивач приступив до виконання своїх попередніх обов`язків - ОСОБА_1 з 20.08.2018 року припинив підприємницьку діяльність, про що було внесено відповідний запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, 15.11.2018 року, коли ОСОБА_1 приступив до виконання посадових обов`язків державного службовця він не був зареєстрований, як фізична особа підприємець.

Відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про державну службу» на державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про запобігання корупції".

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Відповідно до п. 4 ч. 1.ст. 84 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави.

Таким чином, суд констатує, що обмеження, передбачені Законом України "Про запобігання корупції" поширюються на державних службовців.

Позивач був зареєстрований, як фізична особа підприємець саме у період з 21.03.2018 року по 20.08.2018 року.

Оскільки позивач у період з 29.09.2017 року (звільнений згідно наказу від 26.09.2017 року за №86-О) до 15.11.2018 року (поновлення на роботі згідно наказу від 15.11.2018 року №75-о) - не був державним службовцем, відтак обмеження передбачені Законом України "Про запобігання корупції" на позивача в цей період не поширювалися.

З огляду на вище викладене суд приходить висновку, що у Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області були відсутні законодавчі підстави звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу», згідно наказу від 15.11.2018 року №76-о, відтак вказаний наказ підлягає скасуванню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Оскільки, звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому трудові права позивача підлягають захисту шляхом поновлення його на роботі на займаній посаді головного державного інспектора юридичного сектору та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

15.11.2018 року, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року по справі №807/1370/17, залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду - позивача було поновлено на займаній посаді наказом від 15.11.2018 року №75-о.

В день виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а саме: 15.11.2018 року, відповідач згідно оскаржуваного наказу від 15.11.2018 року №76-о звільнив позивача із займаної посади.

Щодо зазначення в наказі від 15.11.2018 року №76-о дати звільнення позивача з 30.03.2018 року суд констатує наступне.

Оскільки рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано 15.11.2018 року, після винесення наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » за №75-о, відтак, як було зазначено судом вище, позивач в період з 29.09.2017 року по 15.11.2018 року не перебував на державній службі, відтак фактичною датою звільнення позивача на займаній посаді є саме 15.11.2018 року.

З огляду на вище викладене, часом вимушеного прогулу позивача є період з 15.11.2018 року (дата фактичного звільнення позивача) по 23.10.2019 року (дата поновлення на займаній посаді).

Відповідно до довідки Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 11.10.2019 року №171/07-16-05-02-09 про середню заробітну плату за останні два робочі місяці, а саме: за липень - серпень 2017 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила - 6388,51 грн.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у липні 2017 року становила 21, а у серпні - 22. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за липень - серпень 2017 року становила 148,57 грн. (6388,55 грн./43 дні).

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті на користь позивача за період з 15.11.2018 року по 23.10.2019 року (з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу за вказаний період) - становить 34765,38 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов`язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв`язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 3194,28 грн. підлягає до негайного виконання.

В частині посилання позивача щодо врахування при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіціетів підвищення суд констатує наступне.

Відповідно до абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» у разі, коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Однак, відповідно до п. 1, абзаців 1-4 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки), в тому числі за час вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, відповідно до змісту наведених норм єдиною базою для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є лише виплата за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, у даному випадку - це два останні місяці фактичної роботи позивача, тобто липень - серпень 2017 року, а нові оклади за посадою, яку обіймав позивач до звільнення, почали діяти лише після звільнення позивача.

Таким чином, абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» на спірні правовідносини не поширюється, оскільки не регулює питання обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 40000 грн., суд вважає, що така не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається саме на позивача.

Позивач зазначає, що моральну шкоду йому було заподіяно незаконним звільненням, однак ним не надано суду доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою.

Щодо посилання позивача на ехокардіограму від 15.12.2018 р., як на факт порушення роботи серця, суд констатує наступне. Так, надана ехокардіограми від 15.12.2018 р. не може слугувати належним та допустимим доказом погіршення стану здоров`я позивача внаслідок звільнення, оскільки відсутні докази про стан здоров`я позивача до звільнення та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та результатами зазначеної ехокардіограми.

Таким чином, суд приходить висновку, що позов в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

Окрім того, поновлення порушених прав позивача шляхом скасування наказу про його звільнення з роботи, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку колегії суддів, є достатньою моральною сатисфакцією для позивача.

За наведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії»).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області №76-О від 15.11.2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору або на рівнозначній займаній на час звільнення посаді в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області з 15.11.2018 року.

4. Зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2018 року по 23.10.2019 року в сумі 34765,38 (тридцять чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень тридцять вісім копійок) грн.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору або на рівнозначній займаній на час звільнення посаді в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області з 15.11.2018 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 3194,28 (три тисячі сто дев`яносто чотири гривні двадцять вісім копійок) грн. підлягає до негайного виконання.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

Головуючий суддяМ.М. Луцович

Суддя С.І. Рейті

Суддя Т.В. Скраль

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 04.11.2019 року.