Рішення № 85360769, 24.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2019 рокум. Ужгород№ 807/2322/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді - Калинич Я. М.

суддів - Іванчулинець Д.В., Маєцька Н.Д.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

за участі сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача 1 - не з`явився,

представники відповідача 2 - Фалес Р.С., Турянський Я.І. ,

представник відповідача 3 - не з`явився,

представник відповідача 4 - Гончарук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, визнання протиправними дій та бездіяльності,-

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області (далі - відповідач 1, ТДІзПП у Закарпатській області), Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач 2), Державної інспекції України з питань праці (далі - відповідач 3), Державної служби України з питань праці (далі - відповідач 4), в якому просив:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року №262-К "Про звільнення ОСОБА_1 ".

2. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню.

3. Стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці або їх правонаступників на користь ОСОБА_1 середній заробіток з врахуванням індексації нарахованої суми за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом Державної інспекції України з питань праці від 22 листопада 2011 року № 29/1-К позивач призначений на посаду начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, що засвідчує про укладення ним безстрокового договору з указаною установою. Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області утворена постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 року № 879 та є територіальним органом Державної інспекції України з питань праці. Наказом Держпраці від 28 жовтня 2015 року № 262-К за підписом заступника голови комісії з реорганізації цієї установи ОСОБА_3 позивача звільнено з посади начальника ТДІзПП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з 30 жовтня 2015 року з внесенням відповідного запису до його трудової книжки. Позивач вважає, що наказ про його звільнення прийнятий не на підставі та не у межах повноважень, не у спосіб, що передбачені законодавством України, та без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а відтак є незаконним та належить до скасування. Позивач зазначає, що перебуваючи на посаді начальника ТДІзПП належним чином виконував покладені на нього обов`язки, що стало наслідком ефективної роботи очолюваної ним установи. Зазначає, що план заходів з реорганізації ТДІзПП вказує на те, що окремі заходи характерні виключно для потреб припинення юридичної особи шляхом ліквідації. Вказує, що 24 березня 2015 року профспілковий комітет ТДІзПП розглянув подання комісії з реорганізації однойменної установи про надання згоди на звільнення працівників установи відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. За наслідками розгляду зазначеного подання профспілковий комітет дійшов висновку, що реорганізація ТДІзПП не супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, а тому своїм рішенням відмовив комісії у наданні згоди на звільнення позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач переконаний, що попередження про можливе вивільнення було винесено з рядом порушень законодавства України. Також позивач наголошує на тому, що особи, які пропонували йому наявні вакантні посади, не мали на те будь-яких правових прав та не всі вакантні посади пропонувались позивачу. Також позивач вважає, що мав переважне право на залишення на роботі та претендувати на посаду начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, оскільки така є рівнозначною його посаді в ТДІзПП. Переконаний, що у зв`язку з відсутністю скорочення чисельності або штату ТДІзПП й відсутні правові підстави для його звільнення. Зауважує, що наказ про звільнення підписаний не уповноваженою на те особою.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі (суддею Гебеш С.А.).

05 листопада 2015 року ухвалою суду було закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

20 листопада 2015 року до суду надійшли заперечення на позовну заяву від управління Держпраці у Закарпатській області (а.с.123-130, Т.І). Відповідно до поданих заперечень, відповідач 2 вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Так, відповідач 2 зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про не суттєву роль позивача у високих здобутках та якісній організації роботи ТДІзПП. Вказує, що новоутворена установа уповноважена самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис, а не керуватись штатними розписами органів, що реорганізуються. Також, відповідач 2 зазначає, що рішення профспілкового комітету ТДІзПП про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не має юридичного значення. Відповідач 2 вказує, що чинним законодавством не визначено і не затверджено типової форми бланку попередження про наступне вивільнення найманих працівників, а тому твердження щодо такого вважає безпідставним. Також пояснює, що одночасно з попередженням про можливе майбутнє вивільнення позивачу не могли бути запропоновані інші посади, оскільки станом на 30 березня 2015 року ще не було утворено Управління Держпраці у Закарпатській області. Відповідач 2 також вказує, що позивачу пропонувались вакантні посади, однак останній власноручно зазначив, що може погодитись тільки на посаду начальника управління Держпраці у Закарпатській області, чим, на переконання відповідача 2, відмовився від усіх інших вакантних посад. Також вказує, що посада начальника ТДІзПП та посада начальника управління Держпраці у Закарпатській області не є рівнозначними, оскільки відбулось суттєве розширення завдань та повноважень новоутвореного управління а відповідно і повноважень керівника. У зв`язку з викладеним відповідач 2 переконаний, що звільнення позивача проведено у законний спосіб та уповноваженою на те особою.

22 грудня 2015 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення управління Держпраці у Закарпатській області (а.с.147-154, Т.І). В таких зазначає, що станом на 02 жовтня 2015 року, тобто на день призначення на вакантну посаду начальника управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_4 у позивача не було дисциплінарного стягнення і не мав покарань, оскільки сплив встановлений законом річний термін. Також позивач зазначає, що твердження відповідача 2 щодо того, що ОСОБА_3 уповноважена особа підписувати накази Державної інспекції України з питань праці не варті уваги, оскільки не підтверджені доказом (наказом) на призначення такого тимчасово виконуючого обов`язків за цією посадою. Також позивач зазначає, що відповідач 2 у запереченнях посилається на норми Господарського кодексу, який немає ніякого відношення до трудових відносин. Позивач констатує, що Державна інспекція України з питань праці як його безпосередній роботодавець, мала можливість працевлаштувати його на іншу посаду в ТДІзПП, однак не виконала обов`язку, покладеного на неї ч.2 ст.40 КЗпП. Позивач вважає, що доводи відповідача 2, наведені ним у запереченні, є необґрунтованими, а тому позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

29 грудня 2015 року до суду надійшли письмові заперечення Державної служби з питань праці проти адміністративного позову (а.с.164-171, Т.І). У таких зазначає, що висновки, викладені в рішенні профспілкового комітету відповідача 1 від 24 березня 2015 року щодо звільнення позивача, зроблені з перевищенням повноважень. Згідно з листом Закарпатської обласної державної адміністрації від 21 липня 2015 року №4138/06-12 було отримано погодження щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, що відповідає нормам ч.5 ст.21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади". Також, листом Міністерства соціальної політики України від 21 липня 2015 року №10916/0/14-15/09 було отримано погодження щодо звільнення позивача із займаної посади. Звертає увагу суду на те, що у зв`язку з утворенням відповідача 2 шляхом реорганізації відповідача 1 та Територіального управління Державної служби гірничного нагляду та промислової безпеки України у Закарпатській області зменшилась кількість посад начальників, перших заступників та заступників територіальних органів. Щодо посилання позивача про те, що йому не було запропоновано іншу роботу повідомляє, що новий штатний розпис відповідача 2 був затверджений 14 травня 2015 року, після чого позивачу було запропоновану інші посади, на які він не погодився. Зазначає, що позивач ніколи не працював в Управлінні Державної служби України з питань праці у Закарпатській області, а тому не може бути поновлений на посаді такого управління. Просить відмовити у задоволенні позовну повністю.

02 лютого 2016 року позивачем подано до суду пояснення на заперечення Державної служби з питань праці (а.с.198-204, Т.І). У таких пояснює, що жодний з пунктів Плану реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області не встановлював фактичного скорочення чисельності або штату працівників ТДІзПП, як це передбаченоч.4 ст.36 КЗпП, а тому правових підстав для звільнення усіх працівників не було, а відтак п.18 Плану не обґрунтований. Позивач зазначає, що штатний розпис відповідача 2, затверджений 14 травня 2015 року, є нелегітимним, оскільки управління Держпраці у Закарпатській області як юридична особа було зареєстрована 19 травня 2015 року, тобто після затвердження штатного розпису. Також вказує, що новий штатний розпис відповідача 2, затверджений 28 серпня 2015 року відповідачем 4 не передбачав скорочення чисельності або штату працівників, а тільки був прийнятий на заміну нелегітимного штатного розпису від 14 травня 2015 року з метою коригування розміру посадових окладів у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати. Щодо тверджень відповідача 1 про те, що позивача неможливо поновити на роботу в управління Держпраці у Закарпатській області, оскільки такий ніколи там не працював, позивач зазначає, що управління Держпраці у Закарпатській області утворено шляхом злиття Держгірпромнагляду і ТДІзПП, тобто з двох юридичних осіб утворено одну юридичну особу, при цьому така реорганізація не супроводжувалась скороченням чисельності або штату працівників. Інші пояснення позивача аналогічні змісту пояснень, поданих ним на заперечення відповідача 2.

14 червня 2016 року в судовому засіданні позивачем подано письмове клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у Державної інспекції України з питань праці оригінал або належну копію "Плану заходів з реорганізації Державної інспекції України з питань праці" (а.с.241-242, Т.І).

10 травня 2016 року розпорядженням керівника апарату №112 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з припиненням повноважень судді Гебеш С.А. (а.с.8, Т.ІІ) за результатами якого головуючий по справі став суддя Рейті С.І.

13 травня 2016 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду Рейті С.І. прийнято до провадження адміністративну справу (члени колегії - судді Луцович М.М., Скраль Т.В.).

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року адміністративну справу призначено до судового розгляду.

07 червня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення (розширення) позовних вимог (а.с.26-29, Т.ІІ). Відповідно до такої, позивач прохальну частину позовної заяви від 03 листопада 2015 року доповнив пунктами 5 та 6, а саме:

5. Визнати протиправними дії ОСОБА_5 , голови Державної служби України з питань праці, та ОСОБА_4 , виконувача обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, щодо застосування до ОСОБА_1 . положень ст. 49-2 КЗпП, тобто пропонування йому "іншої роботи" в розумінні вищевказаної правової норми у формі доведення до його відома (під розпис) 12 червня 2015 року та 03 липня 2015 року нижче вказаних документів та передача їх Державній інспекції України з питань праці, які були використані останньою для його звільнення з посади начальника Територіальної державної інспекції в Закарпатській області, зокрема:

- "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області";

- "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області".

6. Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці в частині невиконання нею обов`язку правонаступника (після передачі останній функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці), щодо продовження дії трудового договору начальника Територіальної Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Левкулича І.В. в новоутвореному Управлінні Держпраці у Закарпатській області Державної служби України з питань праці відповідно з приписами ч. 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

10 жовтня 2016 року позивачем, у судовому засіданні, подано 2 письмових клопотання про витребування доказів, а саме: про витребування у Державної служби України з питань праці інформацію про дату затвердження Передавального акту Державної інспекції України з питань праці та дані про орган (посадову особу), яка затвердила вказаний документ (а.с.82-83, Т.ІІ) та про зобов`язання Державної служби України з питань праці провести обчислення належної позивачу середньої заробітної плати станом на день звільнення - 30 жовтня 2015 року згідно фактично здійснених йому виплат, в тому числі з врахуванням встановленої йому трудовим договором надбавки за виконання особливо важливої роботи в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з врахуванням за ранг та вислугу років та зобов`язання Державної служби України з питань праці провести корегування середньої заробітної плати (обчисленої відповідно до п.1 цього клопотання) у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" на підставі положень п.10 "Порядку присвоєння рангів державних службовці", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 306 з врахуванням (коефіцієнту підвищення) підвищеного посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг, надбавки за виконання особливо важливої роботи та премії (а.с.98-92, Т.ІІ).

Протокольною ухвалою суду від 10 жовтня 2016 року було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог. Протокольною ухвалою суду від 10 жовтня 2016 року були вирішені клопотання позивача про витребування доказів, за результатами розгляду яких, клопотання про витребування від Державної служби України з питань праці інформацію про дату затвердження Передавального акту Державної інспекції України з питань праці та дані про орган (посадову особу), яка затвердила вказаний документ було задоволено, а в задоволенні другого клопотання про витребування доказів - відмовлено.

21 жовтня 2016 року до суду надійшла заява від позивача про уточнення позовних вимог (а.с.127-128, Т.ІІ), відповідно до якої уточнив зміст прохальної частини позовної заяви з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та просить розглядати позовні вимоги у такій редакції:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 за № 262-К "Про звільнення ОСОБА_1 ".

2. Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Державної служби України з питань праці та зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню.

3. Стягнути з Державної служби України з питань праці - правонаступника Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 р. № 292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" та індексації до законодавства.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі й стягнення середнього заробітку.

5. Визнати протиправними дії ОСОБА_5 , голови Державної служби України з питань праці, та ОСОБА_4 , виконувача обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, щодо застосування до ОСОБА_1 . положень ст. 49-2 КЗпП, тобто пропонування йому "іншої роботи" в розумінні вищевказаної правової норми у формі доведення до його відома (під розпис) 12 червня 2015 року та 03 липня 2015 року нижче вказаних документів та передача їх Державній інспекції України з питань праці, які були використані останньою для його звільнення з посади начальника Територіальної державної інспекції в Закарпатській області, зокрема:

- "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області";

- "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області".

6. Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці в частині невиконання нею обов`язку правонаступника (після передачі останній функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці), щодо продовження дії трудового договору начальника Територіальної Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Левкулича І.В. в новоутвореному Управлінні Держпраці у Закарпатській області Державної служби України з питань праці відповідно з приписами ч. 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Розпорядженням керівника апарату Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року за №14 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з закінченням терміну повноважень судді Скраль Т.В. (а.с.148, Т.ІІ). Члена колегії Скраль Т.В. замінено на суддю Гаврилка С.Є .

01 червня 2017 року до суду надійшли додаткові заперечення проти адміністративного позову від Державної служби України з питань праці (а.с.172-180, Т.ІІ). Відповідач 4 зазначає, що пропозиція іншої роботи проведена з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки зроблена після затвердження штатного розпису від 14.05.2015 року. Вказує, що позивач не відноситься до категорій осіб, до яких існує заборона звільнення за ініціативою власника.

24 липня 2017 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеною в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, було закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та Державної інспекції України з питань праці.

Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року скасовано ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

11 грудня 2018 року адміністративна справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду з Верховного Суду.

12 грудня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв до провадження адміністративну справу ухвалою суду.

26 грудня 2018 року до суду від Державної служби України з питань праці надійшов відзив на позовну заяву (а.с.62-70, Т.ІІІ). Відповідач 4 зазначає, що відповідачами дотримано порядок вивільнення позивача у зв`язку з припиненням шляхом реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці, що супроводжувалося скороченням посади начальника цієї служби. Щодо позовної вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що така є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення позивача, а тому не може бути задоволена також. Переконаний, що відповідно до ст.. 235 КЗпП України поновлення можливе лише на попередній посаді, а не будь-якій іншій (аналогічній, рівнозначній, підходящій, тотожній, тощо) роботі.

02 січня 2019 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача 4 (а.с.81-90, Т.ІІІ). У відповіді вказує, що не погоджується з твердження відповідача 4 щодо дотримання відповідачами порядку його вивільнення, зокрема вказує, що відповідачами було порушено: п.1 постанови "Про утворення територіальних органів Державної служби України з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України"; ч.3 ст.49-2 КЗпП; ст.19 Конституції України; ст.10 Закону України "Про державну службу"; ст.43 КЗпП; ч.4 ст. 36 КЗпП; п.12 Порядку заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; п.1 ч.1 ст.40 КЗпП; ч.2 ст.40 КЗпП, п.п.10 п.11 Положення про Державну інспекцію України з питань праці; п.10 Порядку погодження з головами державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств; ч.1 ст.40 КЗпП; п.101 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади; п.п.1.4 п.1 наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489; ч.1 ст.42 КЗпП.

Також 02 січня 2019 року позивачем подано клопотання про витребування доказів, яким просив повторно витребувати у Державної служби України з питань праці План заходів з реорганізації Державної інспекції України з питань праці; витяг/інформацію з Передавального акту Державної інспекції України з питань праці, де містяться дані про дату затвердження вказаного документа; інформацію/дані (довідку) про розміри відкоригованої на коефіцієнт підвищення (згідно з пунктом 10 Порядку) середньомісячної та середньоденної заробітної плати у зв`язку з підвищенням посадових окладів, надбавок і доплат встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році", від 18 січня 2017 року №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", від 25 січня 2018 року №24 "Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році" та відповідних постанов ухвалених Кабміном з цього питання у 2019 році (а.с.116-117, Т.ІІІ).

Ухвалою суду від 11 січня 2019 року заяву суддів Гаврилко С.Є., Луцович М.М. та Рейті С.І. про самовідвід задоволено, на підставі чого було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Калинич Я.М., судді - Маєцька Н.Д., Іванчулинець Д.В.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до підготовчого розгляду справи.

21 січня 2019 року до суду від Державної служби України з питань праці надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.142-146, Т.ІІІ). Відповідно, відповідач 4 зазначає, що безпідставними є посилання позивача на порушення процедури реорганізації Територіального управління Державної служби гірничного нагляду та промислової безпеки України у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, порушення вимог Кодексу законів про працю України, Конституції України та інших нормативно-правових актів, що свідчить про необґрунтованість позовної заяви та намагання трактувати законодавство на власний розсуд. Висновки позивача за результатами проведеного ним юридичного аналізу законодавства, стосовно відсутності правових підстав розірвання трудового договору з ним не відповідають обставинам справи.

07 лютого 2019 року від управління Держпраці у Закарпатській області до суду надійшов відзивна позовну заяву (а.с.165-175, Т.ІІІ). У відзиві відповідач 2 зазначає, що управління Держпраці у Закарпатській області заперечує проти адміністративного позову ОСОБА_1 надаючи ідентичні пояснення, зазначені у поданих раніше запереченнях проти позову.

14 лютого 2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2 (а.с.194-200, Т.ІІІ). Позивач вказує, що доводи відповідача 2, вказані ним у відзиві на позов є необґрунтованими, а тому позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі. В обґрунтування відповіді на відзив зазначив ідентичні пояснення, викладені у поданих раніше поясненнях на заперечення.

18 лютого 2019 року судом було задоволено клопотання позивача від 02 січня 2019 року та постановлено ухвалу про витребування доказів, зокрема: витребувано від Державної служби України з питань праці належним чином завірені копії: Плану заходів з реорганізації Державної інспекції України з питань праці; витягу/інформації з Передавального акту Державної інспекції України з питань праці, де містяться дані про дату затвердження вказаного документа; Інформації/даних (довідки) про розміри відкорегованої на коефіцієнт підвищення (згідно з пунктом 10 Порядку) середньомісячної та середньоденної заробітної плати у зв`язку з підвищенням посадових окладів, надбавок і доплат встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році", від 18 січня 2017 року №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", від 25 січня 2018 року №24 "Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році" та відповідних постанов ухвалених Кабінетом Міністрів України з цього питання у 2019 році.

27 лютого 2019 року до суду від Державної служби України з питань праці, на виконання ухвали суду від 18 лютого 2019 року, надійшли витребовувані документи (а.с.227-236, Т.ІІІ).

04 березня 2019 року до суду від представника відповідача 4 надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.1-9, Т.ІV). Зокрема, зазначає, що позивач безпідставно стверджує, що зміни в організації виробництва і праці не відбулось; наказ про звільнення позивача є законним та таким, що виданий у межах і спосіб передбачений законом; законність підстави звільнення повністю доведена, не спростована та сумнівів не викликає; стосовно позивача не вчинялось незаконних дій (бездіяльності) та не приймалось незаконних рішень, а відповідачі діяли у межах повноважень та на підставі, у порядку та спосіб, передбачені діючим законодавством України. Зауважує, що на момент звільнення позивача діяла редакція Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року, а не зазначена ним редакція від 01.05.2016 року.

В підготовчому засіданні 18 квітня 2019 року позивач подав клопотання про призначення економічної (бухгалтерської) експертизи (а.с.90-95, Т.ІV), у задоволенні якого судом було відмовлено позивачу ухвалою суду від 18 квітня 2019 року.

Одночасно, 18 квітня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

26 квітня 2018 року позивачем було подано до суду заяву про відвід судді Калинич Я.М.

10 липня 2019 року ухвалою суду було зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у задоволенні заяви позивача про відвід судді Калинич Я.М. було відмовлено та ухвалою суду від 23 липня 2019 року поновлено провадження у адміністративній справі.

15 жовтня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, однак, в судовому засіданні 22 жовтня 2019 року, позивач просив суд не розглядати таку.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити такі з мотивів, викладених у позовній заяві. Надав аналогічні пояснення, викладені у позовній заяві та поясненнях на заперечення відповідачів та відповідях на відзиви.

Відповідачі 1 та 3 явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, однак належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення такого.

Представники відповідача 2 та відповідача 4 у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог та просили суд відмовити в його задоволені з підстав, наведених у поданих запереченнях та відзивах на позов.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позову у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що наказом Державної інспекції України з питань праці від 22 листопада 2011 року №29/1-К ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області (а.с.11, Т.І).

З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 і 91 статті 116 Конституції України, Постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2014 р. N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Наказом Державної інспекції України з питань праці від 31 жовтня 2014 року за №142 затверджено персональний склад комісії з реорганізації Державної інспекції України з питань праці (а.с.81-83, Т.І).

Наказом Державної інспекції України з питань праці від 18 березня 2015 року за №15 Про організацію територіальних органів Державної інспекції України з питань праці було наказано призначити Голів комісій з реорганізації територіальних органів Державної інспекції України з питань праці, згідно зі списком та головам комісій наказано затвердити наказами плани заходів з реорганізації територіального органу, у відповідності до примірного плану (а.с.28, Т.І).

Наказом Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 19 березня 2015 року за №06-В Про проведення заходів щодо реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області наказано, зокрема: утворити комісію з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області у складі: Голови комісії з реорганізації Грицика Василя Івановича та членів комісії: Престаї Любов Іванівни , Турянського Ярослава Івановича та Хланти Івана Юрійовича ; затвердити план заходів з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області; голові комісії з реорганізації Грицику В.І. розпочати процедуру реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області згідно чинного законодавства зі складанням відповідних документів (а.с.32, Т.І).

На виконання наказу від 19.03.2015 року за №06-В було затверджено План заходів з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області (а.с.33-34, Т.І).

19 березня 2015 року Державна інспекція України з питань праці видала доручення за №20, якою доручила головам комісій з реорганізації ТДІзПП, зокрема: забезпечити ознайомлення керівників ТДІзПП під особистий підпис з попередженням про можливе майбутнє вивільнення (а.с.38, Т.І). Додатком до такого доручення приєднано попередження про можливе подальше вивільнення керівників від 19.03.2015 року (а.с.39-41, Т.І).

Того ж дня, Територіальної державною інспекцією з питань праці у Закарпатській області було видано наказ №07-В Про попередження працівників про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією ТДІзПП, яким наказано попередити всіх працівників ТДІзПП про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією ТДІзПП; заступнику начальника ТДІзПП Турянському Я.І. ознайомити з цим наказом всіх працівників ТДІзПП та відповідно до ч. 1 ст.49-2 КЗпП України письмово попередити їх до 20.03.2015 року (а.с.43, Т.І).

30 березня 2015 року позивача було ознайомлено під особистий підпис з попередженням про можливе майбутнє вивільнення у зв`язку з проведенням реорганізації територіальних органів Державної інспекції України з питань праці (а.с.42, Т.І).

Так, позивачу було запропоновано Пропозицією №1 посаду Головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області (а.с.64, Т.І) та Пропозицією №2 ОСОБА_1 було запропоновано посаду Начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області (а.с.69, Т.І). Обидві пропозиції були підписані в.о. начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_4 та Голови Державної служби України з питань праці ОСОБА_5 .

28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 наказом Державної інспекції України з питань праці №262-К було звільнено з посади начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с.12, Т.І). Підставою такого наказу зазначено: лист-погодження Міністерства соціальної політики України від 21.07.2015 року №10916/0/14-15/09 та лист-погодження Голови Закарпатської ОДА від 21.07.2015 року №4138/06-12.

Вважаючи, що вказаний наказ прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з`ясування цих обставин та правомірності дій відповідачів і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку, визначеному ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною другою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто, відповідно до ст.49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації лише у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто позивачу в обов`язковому порядку повинна запропонуватися робота в новоствореній юридичній особі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 100 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України утворені як юридичні особи публічного права Територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Урядовим актом установлено, що територіальні органи, що утворюються згідно з п. 1 цієї постанови, є правонаступниками прав і обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.

18.01.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 13241120006005288 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТДІзПП у Закарпатській області, ідентифікаційний код органу 38015579 (а.с.196-198, Т.ІІ).

20.10.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 10701120006042771 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Державної інспекції України з питань праці, ідентифікаційний код органу 37567798 (а.с.199-201, Т.ІІ).

19.05.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 13241340000009144 про проведення державної реєстрації юридичної особи Управління Держпраці у Закарпатській області, ідентифікаційний код юридичної особи 39795035 (а.с.71-73, Т.І).

В матеріалах справи міститься копія письмового попередження, відповідно до якого 30.03.2015 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Закарпатської області попереджено ОСОБА_1 про вивільнення у зв`язку з реорганізацією територіальних органів Державної інспекції України з питань праці (а.с.42, Т.І).

Однак, суд констатує, що відповідачем 1 порушено процедуру попередження позивача про можливе майбутнє вивільнення, а саме порушено ст.49-2 КЗпП України, яка передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідачем 1 , в порушення вищевказаних норм, не було запропоновану ОСОБА_1 інші роботу 30 березня 2015 року.

Отже, відповідачем 1 не доведено правомірність таких дій, які передували звільненню позивача.

Згідно з наявною копією Плану Заходів з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, затвердженого наказом Територіальної державної інспекції з питань праці №06-В від 19.03.2015 року, вбачається, що п.17 такого зазначено "отримання попередньої згоди профспілкового органу на розірвання з працівниками Держпраці трудових договорів за пунктом 1 статті 40 КЗпП" (а.с.43, Т.І).

Відповідно до Рішення профспілкового комітету Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 24 березня 2015 року, профспілковий комітет розглянувши подання уповноваженої особи за довіреністю, члена комісії з реорганізації ТДІзПП Турянського Я.І. , щодо надання згоди на звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП, зокрема ОСОБА_1 , встановив, що новоутворене Управління Держпраці у Закарпатській області є правонаступником ТДІзПП, відповідно до приписів ч.4 ст.36 КЗпП повинно забезпечити продовження дії трудових договорів укладених ТДІзПП з працівниками та постановив відмовити в наданні згоди на звільнення працівників, зокрема ОСОБА_1 (а.с.35-37, Т.І).

Водночас, частина перша статті 43 КЗпП України вимагає, щоб розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП, могло бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

З аналізу наведених норм видно, що законодавець врегульовуючи питання щодо звільнення особи з ініціативи власника та з підстав реорганізації підприємства, вимагає про таке звільнення попереджати працівника за два місяці, одночасно пропонуючи йому іншу роботу та врегульовуючи питання звільнення з профспілковим органом.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачами протиправно проігноровано рішення профспілкового комітету.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року N 1074 (далі - Порядок № 1074).

Відповідно до п.15 Порядку № 1074, у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

При цьому, п.21 Порядку № 1074 визначено, що Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Наказом Державної інспекції України з питань праці № 15 від 18.03.2015 року "Про реорганізацію територіальних органів Державної інспекції України з питань праці" призначено Голів комісій з реорганізації територіальних органів Державної інспекції України з питань праці (а.с.28, Т.І) та наказом ТДІзПП від 19.03.2015 року за №06-В "Про проведення заходів щодо реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області" затверджено комісію з реорганізації ТДІзПП (а.с.32, Т.І).

Таким чином, у зв`язку з утворенням Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття ТДІзПП та територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки у Закарпатській області зменшилась кількість посад начальників, перших заступників та заступників територіальних органів, що підтверджується копіями штатних розписів на 2015 рік (а.с.179-182, Т.ІІІ).

Зі змісту ст.30 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3723-XII) вбачається, що державна служба припиняється в т.ч. і на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно відповіді Управління Держпраці у Закарпатській області від 06.05.2019 року № 07-11/1840 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року вбачається, що в період з 14 травня 2015 року по 02 червня 2015 року існували вакантні посади начальника управління та заступника начальника управління; станом на 21 червня 2015 року існували вакантні посади начальника управління та заступника начальника управління; станом на 30 вересня 2015 року існували вакантні посади начальника управління та заступника начальника управління; станом на 28 жовтня 2015 року існували вакантні посади першого заступника начальника управління та заступника начальника управління; (а.с.172-175, Т.ІV). Також, зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією штатного розпису Управління Держпраці у Закарпатській області на 2015 рік (а.с.179-180, Т.ІІІ).

Суд зазначає, що 12 червня 2015 року позивач отримав пропозицію №1 зайняти посаду головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області та 03 липня 2015 року пропозицію №2 зайняти посаду начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області, від яких останній відмовився (а.с.64, 69, Т.І).

Судом встановлено, що 02 жовтня 2015 року на посаду начальника Управління Держпраці у Закарпатській області призначено ОСОБА_4 , який до реорганізації займав посаду заступника начальника ТДІзПП.

Згідно із статтею 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:

1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;

2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи.

Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.

Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для правомірного звільнення.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність, в період з 14 травня 2015 року по день звільнення позивача, вакансій, які не було запропоновано позивачу. Крім того, відповідачем не було надано жодних пояснень щодо звільнення саме позивача, або будь - якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018 року.

Судом встановлено, що посада, яку займав позивач ОСОБА_1 до звільнення, а саме - начальника, була вакантною та не виключалась зі штатного розпису Управління Держпраці у Закарпатській області. Однак, як свідчать матеріали справи, позивачу даної посади не було запропоновано.

Представниками відповідачів в ході судового розгляду зазначено, що посада, яку займав позивач (начальник ТДІзПП) не рівнозначна посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, а тому зазначену посаду позивачу не запропоновано.

Однак, такі посилання відповідачів не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, та судом встановлено, що позивачу не пропонувались всі вакантні посади, зокрема заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, яка теж була вакантною.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем 1 порушено норми трудового законодавства, в зв`язку з відсутністю пропозиції позивачу всіх наявних вакантних посад, в тому числі посади начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, яка була вакантною та аналогічною його займаній посаді.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідачів, що позивач відмовився від усіх наявних вакантних посад, оскільки таких доказів суду не надано.

Також суд звертає увагу на п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", згідно якого, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах мала місце саме реорганізація Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, а не її ліквідація.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Таким чином, на Управління Держпраці у Закарпатській області як на правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області покладено обов`язок прийняти на роботу позивача.

Отже, визначаючись щодо посади, на якій підлягає поновленню позивач, суд зазначає, що юридичну особу Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області припинено 18.01.2016 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій (а.с.196-198, Т.ІІ). Як встановлено судом, вказана установа реорганізована шляхом злиття з Територіальним управлінням Державної служби гірничного нагляду та промислової безпеки України у Закарпатській області та утворено нову юридичну особу Управління Держпраці у Закарпатській області. При цьому, в штаті як у ліквідованої так і новоутвореної установи існувала аналогічна посада начальника, яку займав позивач до його звільнення.

Отже, незаконно звільнений із займаної посади ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді аналогічній із посадою з якої його звільнено, яка існує на даний момент, а саме на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року. Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09.2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18.02.2014 року у справі № К/800/40453/13) та постановою Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 820/10744/15 (адміністративне провадження №К/9901/16116/19).

При цьому, неможливість поновлення позивача на посаді начальника ТДІзПП обумовлена тим, що на момент прийняття рішення судом, юридичну особу ТДІзПП припинено. При цьому, позивач продовжував працювати на посаді начальника ТДІзПП. Тому, позивач підлягає поновленню на такі й же посаді в Управлінні Держпраці в Закарпатській області.

Таким чином наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року № 262-К "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправними, вчиненими з порушенням ст. 49-2 КЗпП України, у зв`язку з чим наказ підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015 року, а позовні вимоги в цих частинах підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Умови оплати праці державних службовців визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - постанова № 268, в редакції що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 26 Закону № 3723-XII ранги присвоюються державному службовцю при прийнятті на державну службу в межах відповідної категорії.

Надбавка за ранг установлюється відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Положення про ранги державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1996 року № 658. Розміри надбавок за ранги державних службовців затверджені додатком 57 до постанови № 268.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Згідно довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 05.10.2015 року №01-12/798 та довідки Управління Держпраці у Закарпатській області від 27.04.2016 року №07-13/965 середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню склав 6062,35 грн., а середньоденна заробітна плата становить 288,68 грн. (а.с.105, Т.І; а.с.7, Т.ІІ).

В ході розгляду справи встановлено, що з дня фактичного звільнення 30.10.2015 року по день ухвалення рішення у справі тривалість вимушеного прогулу позивача склала 997 робочих дні (за 2015 рік - 45 робочих днів, відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13; за 2016 рік - 251 робочих днів, відповідно до листа Мінсоцполітики від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13; за 2017 рік - 248 робочих днів, згідно з листом Мінсоцполітики від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13; за 2018 рік - 250 робочих днів, відповідно до листа Мінсоцполітики від 19.10.2017 року № 224/0/103-17/214; за 2019 рік - 203 робочих днів, відповідно до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 року №78/0/206-18).

У довідках від 05.10.2015 року №01-12/798 та від 27.04.2016 року №07-13/965, наданих відповідачами 1 та 2 до суду, зазначено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 288,68 грн., відповідно розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 287813,96 грн. (997 робочих днів х 288,68 грн.).

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу обґрунтованими, задовольняє їх та стягує з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.10.2015 року по 23.10.2019 року (включно) в розмірі 287813 (двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот тринадцять гривень) грн. 96 коп.

Позивач вважає, що вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає індексації.

Відповідно до вимог ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з вимогами п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. за №1078 (далі Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер, тощо.

Відповідно до вимог п. 3 даного Порядку, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

В силу вимог п.2 Положення про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. за №1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Поняття «заробітна плата» та «середній заробіток за час вимушеного прогулу» не є тотожними.

В силу вимог ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена у ст. 2 даного Закону.

З аналізу вищенаведених вимог Закону вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тобто оплатою його праці, та не є виплатою, яка була йому нарахована, але не сплачена, а тому індексації не підлягає.

Виплата позивачу середнього заробітку з урахуванням індексації суперечить чинному порядку проведення вказаних виплат, оскільки така проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об`єкти виплат, що підлягають індексації.

Крім того, виплати, які підлягають індексації, повинні носити, зокрема, постійний характер, що в даному випадку відсутнє.

Виплата середнього заробітку позивачу за рішенням суду є юридичним фактом, що носить разовий характер.

Отже, позовні вимоги про стягнення індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Крім того, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дії ОСОБА_5 , голови Державної служби України з питань праці, та ОСОБА_4 , виконувача обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, щодо застосування до ОСОБА_1 . положень ст. 49-2 КЗпП, тобто пропонування йому "іншої роботи" в розумінні вищевказаної правової норми у формі доведення до його відома (під розпис) 12 червня 2015 року та 03 липня 2015 року нижче вказаних документів та передача їх Державній інспекції України з питань праці, які були використані останньою для його звільнення з посади начальника Територіальної державної інспекції в Закарпатській області, зокрема: - "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області"; - "Пропозиція начальнику Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП, у зв`язку з утворенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" Управління Держпраці у Закарпатській області шляхом злиття Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області та, відповідно, скорочення штату працівників, пропоную Вам посаду Начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області" та визнання протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці в частині невиконання нею обов`язку правонаступника (після передачі останній функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці), щодо продовження дії трудового договору начальника Територіальної Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Левкулича І.В. в новоутвореному Управлінні Держпраці у Закарпатській області Державної служби України з питань праці відповідно з приписами ч. 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України оскільки, на переконання суду, належним захистом прав позивача є саме визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, надаючи оцінку кожному окремому доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилається позивач, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить частково задовольнити.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо сплаченого позивачем судового збору при поданні до суду заяви про збільшення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору, а тому, сплачений ним помилково судовий збір у розмірі 1160,00 грн. підлягає поверненню відповідно до квитанції №0490610144 від 06.06.2016 року, в разі подання позивачем заяви про повернення такого.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підпунктом 15 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, визнання протиправними дій та бездіяльності - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року за № 262-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року.

4. Стягнути з Державної служби України з питань праці (вул. Десятинна, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39472148) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. (двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот тринадцять гривень 96 копійок).

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6062,35 грн. (шість тисяч шістдесят дві гривні 35 копійок).

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 листопада 2019 року.

Головуюча суддя СуддіЯ.М. Калинич Д.В. Іванчулинець Н.Д. Маєцька