Рішення № 85360248, 25.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Справа № 160/9173/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Захарчук - Борисенко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №047350000699 від 07.11.2018 в частині невключення та неприйняття до уваги періоду навчання у навчальному закладі вищої освіти у розрахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зробити перерахунок пенсії за віком, включивши до розрахунку пенсії період навчання у навчальному закладі вищої освіти та відшкодувати шкоду у вигляді недоотриманих коштів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.06.2019 він отримав відповідь від Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №15 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №567/03.23-12 від 06.06.2019 згідно якої вбачалось, що при розрахунку пенсії за віком, яка нараховується ОСОБА_1 , не було враховано період навчання у навчальному закладі освіти з 1985 року по 1992 рік, оскільки в дипломі відсутні відомості про періоди навчання. Крім того було запропоновано надати довідку про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки, тобто з 01.09.1985 року по 30.06.1992 роки.

Позивач не погоджується з таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду України та вважає незаконним та протиправним невключення та неприйняття до уваги періоду навчання у розрахунок пенсії за віком виходячи з того, що позивачем було надано усі необхідні документи на підтвердження даного періоду для включення у розрахунок.

Ухвалою суду від 25.09.2019 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

15.10.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що при попередній перевірці наданих позивачем документів, було виявлено розбіжність: одночасне навчання на денній формі в університеті та проходження військової строкової служби. Період навчання в Донецькому національному технічному університеті з 1985 по 1992 роки до розрахунку стажу не враховано, оскільки диплом ФВ №782326 не містить відомостей про періоди безпосереднього навчання. На підтвердження періодів навчання ОСОБА_1 надав архівну довідку від 28.05.2018 № 144/19-15 видану Донецьким національним технічним університетом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 з 01.12.14 року на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади не функціонують. Враховуючи наведене, будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані підприємствами з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню.

Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 №875/2014 "Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях", розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" (зі змінами) визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі повноваження. До переліку цих населених пунктів відноситься м. Донецьк.

Отже, державні органи України не мають права приймати документи (рішення, акти), видані органами або посадовими чи службовими особами на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою.

Відповідно до вищезазначеного, архівна довідка, що була видана Донецьким національним технічним університетом від 28.05.2018 № 144/19-15 про періоди навчання є недійсною та не створює правових наслідків.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 19.04.2018 та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 1058-ІV від 09.07.2003.

11.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області № 047350000699 від 07.11.2018 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому, період навчання позивача у Донецькому політехнічному інституті не було зараховано до стажу роботи, оскільки при попередній перевірці наданих позивачем документів було виявлено розбіжність: одночасне навчання на денній формі в інституті та проходження військової строкової служби. Уточнююча довідка, що була видана Донецьким політехнічним інститутом про періоди навчання є недійсною відповідно до п.2, п.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Листом Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області від 19.07.2018 № К11052-18 позивачу було повідомлено про можливість у тримісячний строк з дня прийняття заяви подати уточнюючу довідку про періоди навчання, яка відповідає законодавству України.

З тексту позовної заяви вбачається, та відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, що для нарахування пенсії за віком ОСОБА_1 подав до органу пенсійного фонду повний пакет документів для підтвердження усіх періодів і, зокрема, для встановлення періоду навчання було подано Архівну довідку №144/19-15 від 28.05.2018 та Довідку №28 від 26.07.2019, копію Диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1992 реєстраційний №138.

На адвокатський запит ОСОБА_2 від 30.05.2019 №031 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділ з питань призначення та перерахунку пенсій №15 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Листом від 06.06.2019 №567/03.23-12 повідомило про те, що при призначенні позивачу пенсії було враховано до розрахунку пенсії проходження військової служби за період з 02.07.1986 по 03.06.1988 роки. Період навчання у навчальному закладі вищої освіти за період з 1985 - 1992 роки до розрахунку пенсії враховано не було, оскільки в дипломі відсутні відомості про періоди навчання. Тому для підтвердження часу навчання, необхідно надати довідку про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки, тобто з 01.09.1985 по 30.06.1992 роки.

Окрім того, із відзиву на позовну заяву вбачається, що архівну довідку, видану Донецьким національним технічним університетом від 28.05.2018 №144/19-15 про періоди навчання, відповідач вважає недійною та такою, що не створює правових наслідків.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше до 01.01.2004 року, зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю та статті 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З наведеного вбачається, що головним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка, з якої можливо встановити, що позивач має необхідний стаж.

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників 29 липня 1993 року № 58 передбачено, що для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв`язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.

До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо); про час навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у пункті 2.16. цієї Інструкції.

Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.

Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Відповідно до архівної довідки від 28.05.2018 №144/19-15, виданої Донецьким національним технічним університетом, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 30.06.1992 навчався в Донецькому національному технічному університеті.

З приводу посилання відповідача на недійсність архівної довідки від 28.05.2018 №144/19-15, виданої Донецьким національним технічним університетом, оскільки м. Донецьк відноситься до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі повноваження, суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Позивач навчався у Донецькому національному технічному університеті у період, коли м.Донецьк перебувало під контролем української влади, і зазначений вищий навчальний заклад також був утворений відповідно до законодавства України.

Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув стаж за період навчання у закладі освіти з 1985 по 1992 роки.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності інформації, у зв`язку з наданням зазначеної довідки вищого навчального закладу, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.

Окрім іншого, суд зазначає, що відмова відповідача прийняти до розгляду архівну довідку, видану Донецьким національним технічним університетом від 28.05.2018 №144/19-15 про періоди навчання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 30.06.1992 включно з тих підстав, що Донецький національний технічний університет знаходиться на території не контрольованій українською владою, не ґрунтується на діючому законодавстві. Неможливість відповідача здійснити перевірки відомостей в них, законодавством не визначена як підстава для того, щоб вважати їх нікчемними.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що довідка, видана Донецьким національним технічним університетом від 28.05.2018 №144/19-15 про періоди навчання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 30.06.1992 є недійсною відповідно до п.2, п.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасового окупованій території України» не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №047350000699 від 07.11.2018 в частині невключення та неприйняття до уваги періоду навчання у навчальному закладі вищої освіти у розрахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зробити перерахунок пенсії за віком, включивши до розрахунку пенсії період навчання у навчальному закладі вищої освіти та відшкодувати шкоду у вигляді недоотриманих коштів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко