Рішення № 85358368, 30.10.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.10.2019р. Справа №905/1698/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталмаш», м.Запоріжжя,

Запорізька область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика», м.Дружківка,

Донецька область

про стягнення заборгованості в сумі 17453,76 грн.

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталмаш», м.Запоріжжя, Запорізька область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика», м.Дружківка, Донецька область, про стягнення заборгованості в сумі 17453,76 грн., у тому числі інфляція в сумі 2172,58 грн., три проценти річних в сумі 1205,13 грн., пеня в сумі 14076,05 грн., яка виникла внаслідок невиконання умов договору №50/08 від 14.08.2018р. в частині своєчасної оплати вартості отриманого товару, що встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. по справі №905/252/19.

2. Стислий зміст заперечень відповідача:

Відповідач 08.10.2019р. надав відзив на позовну заяву від 30.09.2019р. №586, в якому позовні вимоги визнав частково, посилаючись на ті обставини, що:

- позивачем при здійсненні нарахування пені за період з 18.03.2019р. по 01.07.2019р. не враховано приписи п.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. по справі №905/252/19 пеню нараховано та стягнуто по 18.03.2019р. включно, а тому нарахування пені повинно бути проведено з 19.03.2019р. по 03.05.2019р.;

- позивачем у позові нараховуючи відповідачу витрати від інфляції не враховано, що у червні 2019р. була дефляція, а відповідно до п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» при розрахунку розміру боргу з урахуванням індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в якій індекс інфляції становить менше одиниці.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач також просить суд зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає, що вказана справа відноситься до категорій справ незначної складності, що складання позову не потребувало затрат значного часу та підготовка цієї позовної заяви не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

3. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.09.2019р. відкрите провадження у справі №905/1698/19, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.10.2019 року об 11:50 год.

03.10.2019р. до суду від позивача надійшов лист про долучення документів на виконання ухвали суду від 16.09.2019р. по справі №905/1698/19.

В судове засідання 07.10.2019р. представник позивача не з`явився, відповідач усно заперечував проти частини позовних вимог, повідомив суд про направлення відзиву на позов.

Ухвалою суду від 07.10.2019р. оголошено перерву в судовому засіданні до 30.10.2019 року об 11:50 год.

В судове засідання 30.10.2019р. представники сторін не з`явились.

4. Встановлені судом та неоспорені сторонами обставини справи:

14.08.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Капіталмаш” (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “НПП “Метрика” (відповідач, покупець) підписано договір №50/08.

Згідно п.1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, іменоване в подальшому “товар”, на умовах і в порядку погодженими сторонами у даному договорі. Номенклатуру, кількість, ціну, строк виготовлення і/або поставки, гарантійний строк, а також вимоги до маркування й упаковки товару сторонами погоджено в специфікаціях (додаток №1), які є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п.3.1 договору орієнтовна загальна вартість (ціна) даного договору, на дату його підписання складає 1000000,00 грн., в тому числі ПДВ – 166666,67 грн. Фактична загальна вартість (ціна) даного договору визначається виходячи із загальної суми товару, вказаного в специфікаціях в договору, поставленого продавцем і прийнятим покупцем згідно видаткових (товарно-транспортних) накладних, в період дії даного договору.

Вартість зазначеної партії товару погоджується сторонами в специфікаціях до договору (п.3.3 договору).

Згідно з п.7.1 договору поставка товару проводиться у відповідності до специфікацій, підписаних сторонами.

За умовами п.7.2 договору продавець зобов`язаний здійснити поставку партії товару в строк, зазначений у відповідній специфікації, який обраховується в календарних днях від дати отримання замовлення на поставку партії товару у формі проекту специфікації підписаної зі сторони покупця наплавленого покупцем з електронного адресу покупця зазначеного в п.12.9 на адресу продавця, зазначеного в п.12.9 даного договору. При цьому, покупець зобов`язаний направити на адресу продавця оригінал специфікації на поставку партії товару по пошті або кур`єром не пізніше ніж на 3-й день від дати направлення такої специфікації в електронному вигляді. Замовлення вважається прийнятим продавцем до виконання датою отримання листа з проектом специфікації. Продавець зобов`язаний направити покупцю повідомлення про прочитання не пізніше 3-х годин робочого часу з моменту отримання листа в електронний ящик. Продавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня за днем отримання оригіналів специфікації покупця (датою специфікації зазначається дата отримання листа по електронній пошті, не залежно від дати отримання оригіналу підписати її, скріпити печаткою та повернути (направити) один екземпляр специфікації покупцю. Специфікації містять в собі інформацію про найменування, кількість товару, який підлягає поставці продавцем, вартість товару, строк поставки товару, строк оплати за товар.

Відповідно до п.7.3 договору поставка товару проводиться покупцем у відповідності з правилами “ІНКОТЕРМС -2010р.”. Базові умови поставки погодженої партії товару – DDP, якщо інше не передбачено у відповідній специфікації до договору. Місце поставки зазначається у відповідній специфікації на поставку партії товару.

Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами договору, діючого до 31.12.2019р. але в будь-якому, до виконання сторонами зобов`язань по договору в повному обсязі (п.12.3 договору).

На виконання умов договору №50/08 від 14.08.2018р. сторонами було підписано специфікацію №5, в якій узгоджено найменування продукції, що має бути поставлена позивачем відповідачу, її кількість, ціну, строки поставки, умови поставки, порядок оплати, вимоги.

Як встановлено, згідно видаткової накладної №РН-0000052 від 02.11.2018р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар – електроди графітовані d 350 мм на загальну суму 242715,00 грн.

Відповідач частково сплатив кошти за поставлений товар в сумі 45000,00 грн. (18.01.2019р. на суму 25000,00 грн., 06.02.2019р. на суму 10000,00 грн., 06.02.2019р. на суму 10000,00 грн.).

Згідно п.4.2 договору визначено порядок оплати: згідно кожної конкретної партії товару вказується у відповідній специфікації до договору і отриманням належним чином оформленого рахунку від продавця в залежності від того, яка з подій проведена пізніше.

Пунктом 4 специфікації №5 від 02.11.2018р. до договору сторонами визначено наступний порядок оплати: 50% попередньої оплати (121375,50 грн.) і 50% (121375,50 грн.) після проведення випробувань протягом 7 (семи) календарних днів.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості товару, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про стягнення основного боргу в сумі 197715,00 грн., пені за період з 09.11.2018р. по 18.03.2019р. в сумі 28173,51 грн., трьох процентів річних в сумі 2347,79 грн. за період з 09.11.2018р. по 18.03.2019р. та інфляційних втрат в сумі 11971,18 грн. за період з 09.11.2018р. по 18.03.2019р. (з урахуванням позовна заяви (уточнена) від 18.03.2019р.)

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. у справі №905/252/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталмаш», м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика», м.Дружківка задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 197715,00 грн., три проценти річних в сумі 2347,79 грн., інфляцію в сумі 5107,44 грн. та пеню в сумі 28173,51 грн., всього заборгованість 233343,74 грн., судовий збір в сумі 3500,15 грн., витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн.

При цьому, під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що сторонами у п.4.2 договору не визначено строку або терміну проведення відповідачем оплат за придбаний товар. Одночасно, специфікація №5 містить у собі посилання на певний строк виконання зобов`язання зі сплати вартості товару – 7 календарних днів після проведення випробувань. Проте, виходячи з того, що умовами договору не передбачено порядку та строків проведення відповідних випробувань, документів, які мають бути складені за результатами випробувань, за висновками суду, кінцевий строк сплати відповідачем вартості отриманого товару не визначений.

Отже, наявність у відповідача зобов`язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами у договорі та в специфікації не погоджено будь-яких умов щодо порядку проведення випробування товару, а тому обов`язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за видатковою накладною №РН-0000052 від 02.11.2018р. виник з дати отримання товару.

Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

20.05.2019р. на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 10.05.2019р., видано наказ у справі №905/252/19.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, відповідачем було повністю погашено заборгованість стягнуту за рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. згідно долучених позивачем до матеріалів позовної заяви банківських виписок по особистому рахунку від 03.05.2019р. на суму 100000,00 грн., від 02.07.2019р. на суму 145889,43 грн.

5. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Як було зазначено вище, рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. у справі №905/252/19 встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 197715,00 грн. за договором №50/08 від 14.08.2018р.

В силу положень ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором №50/08 від 14.08.2018р. має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, де зазначено, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як вбачається з виписок АТ «Райффайзен банк Аваль» по рахунку ТОВ «Капіталмаш» грошові кошти в сумі 100000,00 грн. надійшли на рахунок позивача від ТОВ «НПП «Метрика» 03.05.2019р. та 02.07.2019р. в сумі 145889,43 грн. із зазначенням призначення платежу: «оплата згідно рішення від 16.04.2019 по справі №905/252/19 договір №50/08 від 14.08.2018 специфікація №5».

Відповідно до п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-ІІІ від 05.04.2001р. переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Таким чином, рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. у справі №905/252/19 було фактично виконано відповідачем 02.07.2019р.

При цьому, у даному випадку у відповідача існувало грошове господарське зобов`язання, яке було встановлене судовим рішенням та яке боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика» виконано з простроченням.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Системний аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 12.04.2017 у справі №913/869/14 та від 26.04.2017 у справі №918/329/16.

Разом з тим, відповідно до п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов`язання (судового рішення).

Отже, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на встановлені обставини та вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та трьох процентів річних, нарахованих на суму основного боргу, заявлені правомірно.

Як вбачається із змісту позовної заяви та долученого до нього розрахунку, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача три проценти річних за період з 18.03.2019р. по 01.07.2019р. в сумі 1205,13 грн. та інфляцію в сумі 2172,58 грн. за період з 18.03.2019р. по 01.07.2019р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд визнає невірним визначення позивачем початку нарахування трьох процентів річних з 18.03.2019р., оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. по справі №905/254/19 було стягнуто три проценти річних за період з 09.11.2018р. по 18.03.2019р. (включно). Водночас, суд здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних позивача встановив, що фактично 18.03.2019р. останнім не включено до кількості днів прострочення та фактично розмір трьох процентів річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Матеріали справи не містять відповідної заяви про збільшення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення трьох процентів річних в сумі 1205,12 грн. підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.

Одночасно, щодо вимог про стягнення інфляції, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до вищенаведеного, розрахунок інфляційних витрат розраховується починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач у позові нараховуючи витрати від інфляції не врахував у своєму розрахунку, що у червні 2019р. була дефляція, а відповідно до п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» при розрахунку розміру боргу з урахуванням індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становить менше одиниці.

При цьому, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку інфляції, судом встановлено, що позивачем враховано індекс інфляції за червень 2019р. - 99,5%, у зв`язку з чим твердження відповідача є не вірним.

Однак, при перевірці розрахунку суд дійшов висновку, що розрахунок інфляції є невірним, оскільки позивачем не правомірно при визначені середнього індексу інфляції (сукупного індексу інфляції) здійснено їх закруглення до сотих за період з 03.05.2019р. по 01.07.2019р.

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку інфляції стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція в сумі 2169,16 грн., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 3,42 грн. є неправомірною.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено рішенням суду, сторонами у п.10.1 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати вартості товару, передбачених даним договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору позивачем за період з 18.03.2019р. по 01.07.2017р. заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 14076,05 грн.

Як зазначено вище, обов`язок відповідача з оплати поставленого товару за видатковою накладною №РН-0000052 від 02.11.2018р. виник з дати отримання товару, тобто з 02.11.2018р., та, відповідно, прострочення з оплати відповідачем вартості отриманого товару розпочалось з 03.11.2018р.

Як зазначив відповідач у відзиві та встановлено судом, позивачем при розрахунку суми пені помилково не враховано вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені за період з 04.05.2019р. по 01.07.2019р. є неправомірним, таким, що протирічить вимогам п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Крім того, суд визнає не вірним визначення позивачем початку нарахування пені з 18.03.2019р., оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2019р. по справі №905/252/19 було стягнуто пеню за період з 09.11.2018р. по 18.03.2019р. (включно). Водночас, суд здійснивши перевірку розрахунку пені позивача встановив, що фактично 18.03.2019р. останнім не включено до кількості днів прострочення.

Як наслідок, за результатами проведеного перерахунку судом суми пені, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 8641,49 грн. за період з 19.03.2019р. по 03.05.2019р., а решта вимог щодо стягнення пені в сумі 5434,56 грн. є неправомірною.

За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення інфляції в сумі 3,42 грн., пені в сумі 5434,56 грн. є неправомірним, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 12015,78 грн., у тому числі три проценти річних в сумі 1205,13 грн., інфляція в сумі 2169,16 грн. та пеня в сумі 8641,49 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позивачем у позовній заяві також заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2019р. між позивачем (замовник) та адвокатом Діордієвим Олексієм Сергійовичем був укладений договір про надання правничої допомоги, замовник доручає, а адвокат зобов`язується надати замовнику правничу (правову) допомогу при розгляді в судах загальної юрисдикції всіх інстанцій справ, що стосуються замовника.

Згідно п.2.3 договору про надання правничої допомоги здача-приймання наданих послуг оформляється актом, що підписується обома сторонами цього договору.

Відповідно до п.1 додатку №1 до договору про надання правничої допомоги за договором становить 1000,00 грн. за одну годину роботи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем зазначена прогнозована сума судових витрат, у зв`язку з розглядом цієї позовної заяви в сумі 7921,00 грн., з яких 1921,00 грн. - судовий збір за подання позову., 6000,00 грн. - витрат пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги.

Зокрема, згідно наданих позивачем до матеріалів справи квитанцій до прибуткового касового ордеру №б/н від 31.07.2019р. позивач сплатив 6000,00 грн. на користь адвоката Діордієва О.С. за фактичні витрати адвоката згідно договору від 08.01.2019р.

Як вбачається зі змісту розрахунку позивача від 31.07.2019р. за надані послуги за договором про надання правничої допомоги від 08.01.2019р. винагорода адвоката за 1 годину роботи складає 1000,00 грн., зокрема, за збирання доказів, аналіз наданих документів, консультація замовника - 3000,00 грн. (за 3 години роботи), здійснення розрахунку суми пені, втрат від інфляції та річних відсотків за договором від 14.08.2018р. №50/08 - 1000,00 грн. (за 1 годину роботу) та за складання позовної заяви, формування додатків - 2000,00 грн. (за 2 години роботи).

Враховуючи висновки суду щодо часткової неправомірності позовних вимог, витрати на правничу допомогу також підлягають пропорційному відшкодуванню позивачу в сумі 4128,00 грн.

При цьому, слід зазначити, що вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п.269).

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавенс проти Латвії» від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017р. у справі №914/434/17.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти витрат позивача на професійну правничу у заявленій позивачем сумі та клопотав зменшити її розмір, оскільки вважає, що вказана справа відноситься до категорій справ незначної складності, що складання позову не потребувало затрат значного часу та підготовка цієї позовної заяви не вимагало великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Отже, оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд з урахуванням норм ст. ст.126, 129 Господарського процесуального кодексу України, вважає справедливим призначити до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 126, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталмаш», м.Запоріжжя, Запорізька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика», м.Дружківка, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 17453,76 грн., у тому числі інфляція в сумі 2172,58 грн., три проценти річних в сумі 1205,13 грн., пеня в сумі 14076,05 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Метрика» (84200, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Привокзальна, буд. 8А, р/р НОМЕР_1 в АТ «ПроКредитБанк», МФО 320984, ЄДРПОУ 36569396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталмаш» (69001, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2, р/р НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» в м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ 42098730) три проценти річних в сумі 1205,13 грн., інфляцію в сумі 2169,16 грн. та пеню в сумі 8641,49 грн., судовий збір в сумі 1322,48 грн., витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 30.10.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 04.11.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина