Рішення № 85356608, 31.07.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 214/1277/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Шевченко Т.В.,

справа № 214/1277/18-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

третя особа: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними,

представник позивача ОСОБА_3

представник відповідача Петренко Г.В .

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.09.2008 року між позивачем та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір № 0307/0908/71-213 з метою придбання житла. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ними цього ж дня укладено іпотечний договір № 0307/0908/71-213-Z-1, відповідно до якого банку передано в іпотеку квартиру 59, загальною площею 57,3 АДРЕСА_2 . У забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 02.09.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк» укладено договір поруки № 0307/0908/71-213-Р-1, яким ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед банком за виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань. Позивач вважає, що укладений кредитний договір за своїм змістом та текстом не відповідає діючому законодавству України, оскільки зобов`язання виражене в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці України відповідно до ст. 99 Конституції України та ч. 1 ст. 524 ЦК України. Крім того, в порушення ч. 1 ст. 1054 ЦК України договір укладений в іноземній валюті, що за своєю юридичною природою не є кредитним договором, а є договором позики. Також зазначив, що кредитний договір взагалі не містить відповідальності з боку відповідача за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору. Умови договору передбачають відповідальність лише з боку позичальника. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачу необхідно сплачувати, у зв`язку з чим значно погіршився її фінансовий стан, що позивач вважає порушенням принципу справедливості. Крім того, позивач зазначає, що банк не мав права укладати договір в іноземній валюті, оскільки була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу та самої іноземної валюти. Оскільки його умови не відповідають вимогам справедливості та суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України та у зв`язку із недійсністю кредитного договору, підлягає визнанню недійсним і договір іпотеки, як похідні від кредитного.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.03.2018 року цивільну справу передано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (а.с. 33).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.04.2018 року цивільну справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 43).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2018 вказана справа розподілена для розгляду судді Батрин О.В. (а.с. 47).

Ухвалою суду від 15.05.2018 року відкрито провадження у справі за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче засідання на 10.07.2018 року (а.с. 49).

20.08.2018 року представником відповідача ПАТ «Дельта Банк» - Чубко Я.С. надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банку на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України. Крім того, зазначала, що як на час укладання кредитного договору, так і на час дії цього договору протягом десяти років позивач була згодна з умовами договору, при цьому позивач мала вільний вибір фінансових установ для отримання кредиту та форми кредитування. Також зауважила, що кредитний договір укладено 02.09.2008 року та на час укладення договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті (а.с. 61-64).

Ухвалою суду від 28.08.2018 року витребувано докази у Національного банку України, а саме Дозвіл та Додаток до нього № 38-2 від 07.12.2007 року, відповідно до яких ВАТ «Сведбанк» надано дозвіл на здійснення валютних операцій (а.с. 76).

12.10.2018 року позивачем надано відповідь на відзив представника відповідача, відповідно до якої зазначила, що відповідно до Постанови Верховного Суду України від 18.10.2017 року у справі № 127/22797/15-ц, яка прийнята на підставі рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року щодо офіційного тлумачення положень статей Закону України «Про захист прав споживачів», зазначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником, що виникають під час укладення і виконання такого договору. Крім того, є висновок у вказаній постанові, що надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Ухвалою суду від 23.11.2018 року проведено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2019 року, надано строк відповідачу для подання відзиву, одночасно ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, до справи долучено письмові докази, витребувані судом, також заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності (а.с. 92).

02.01.2019 року третя особа ОСОБА_2 направив письмові пояснення, відповідно яких зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві (а.с. 100-101).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 02.09.2008 року між позивачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 після укладення шлюбу (а.с. 8), та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 20-22), укладено кредитний договір № 0307/0908/71-213, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 32 000 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, строком до 01.09.2038 року. Цільове призначення кредиту придбання майна, а саме: трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 9-14).

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки № 0307/0908/71-213-Z-1 від 02.09.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І.А. за № в реєстрі 6113, за умовами якого виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечується передачею в іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 23-26).

02.09.2008 року між позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» укладено договір поруки № 0307/0908/71-213-Р-1, відповідно до якого ОСОБА_2 виступив поручителем за виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором № 0307/0908/71-213, а саме щодо повернення кредиту в розмір 32 000 доларів США, сплати процентів за його користуванням, комісії та іншими платежами, передбаченими основним зобов`язанням (а.с. 27-28).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого з урахуванням додатку № 1 до договору, ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором № 0307/0908/71-213 від 02.09.2008 та іпотечним договором № 0307/0908/71-213-Z-1 від 02.09.2008 року, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Сведбанк», як кредитора у зазначених зобов`язаннях та отримало право вимоги до боржника за кредитним та забезпечувальним договорами, набувши статус нового кредитора (а.с. 21-22).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частини перша і третя ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (Аналогічні положення містяться в пункті п`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, чинний на час виникнення спірних правовідносин, на генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 8 вказаного Декрету валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 496, котрою передбачено, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Під час укладення кредитного договору в іноземній валюті у сторін кредитного договору не було будь-яких підстав вважати, що зміна встановленого на день підписання договору валютного курсу не настане.

Положеннями ст. 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов`язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов`язань у іноземній валюті у випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є операції, вказані, зокрема, в п. 3 ч. 1 ст. 47 цього Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії.

Згідно з абз. 8 ч. 1 ст. 2 Закону банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» операції, визначені п. 1-3 ч. 1 цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Пунктом 1.5 Положення Національного банку України № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду Україну у п.13 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судаки законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв`язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особні (ч. 2 ст. 5 ЦК України).

Тому, оскільки кредитний договір № 0307/0908/71-213 укладено сторонами 02.09.2008 року, тобто до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ, тому дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини.

Таким чином, доводи позивача щодо порушення банком нормативів по видачі кредитних коштів в іноземній валюті є безпідставними, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання кредитного договору, який виданий в іноземній валюті, недійсним.

Крім того, з наданих відповідачем документів вбачається, що 07.12.2007 року ВАТ «Сведбанк» отримав Дозвіл № 38-2 на право здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з Додатком до вказаного Дозволу, зокрема операції з валютними коштами.

Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним з підстав порушення положень Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.96 року Закон України «Про захист прав споживачів» поширює свою дію на кредитні правовідносини.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Разом з тим, з умов кредитного договору не вбачається, що він містить несправедливі умови на шкоду позивача, що тягне за собою істотний дисбаланс сторін кредитного договору.

Крім того, суд враховує положення ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, в силу ст. 638 ЦК України вважаєтеся укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, якими є предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірний кредитний договір № 0307/0908/71-213 від 02.09.2008 року підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. У кредитному договорі, зокрема, зазначена сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, щомісячна сума необхідного платежу по кредиту, строк внесення платежів, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов`язань за договором та його умови.

Своїм підписом на кредитному договорі сторони підтвердили свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, позичальник та кредитор повністю розуміє значення своїх дій і керує ними, розуміє всі умови цього кредитного договору, свої права та обов`язки за ним і погоджується з ними. Тобто, оспорюваний договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в ньому. Будь-яких нез`ясованих питань та зауважень позичальник при укладанні кредитного договору не мав.

Крім того, суд бере до уваги, що лише по спливу тривалого часу від дати укладення кредитного договору (більше 10 років) позивач звернулась з вказаним позовом до суду, що свідчить про ухилення позивача від виконання зобов`язань за кредитним договором.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеку № 0307/0908/71-213-Z-1 є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору, а відтак задоволенню не підлягають. Інших підстав для визнання недійсним договору іпотеки, відмінних від підстав для визнання недійсним кредитного договору, позивач не вказала.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі 6-75цс15 перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Положення ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов`язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі 6-152цс14 для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Враховуючи, що кредитний договір був підписаний сторонами 02.09.2008 року, тобто з вказаного строку позивач довідалася про порушення свого права в частині оспорюваного кредитного договору, то саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності тривалістю у 3 роки та закінчується відповідно у вересні 2011 року. І лише у вказаний строк позивач мала право на пред`явлення вказаного позову, оскільки ОСОБА_1 безпосередньо була обізнана про порушення, на її думку, її прав, що стверджується укладеним кредитним договором, та в неї була об`єктивна можливість знати про обставини порушення прав.

Проте, позов був поданий до суду лише у лютому 2018 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх не доведеністю позивачем по суті, то підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності немає, оскільки це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. 202, 203, 215, 216, 627, 629, 638, 1054, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 512, 13, 81, 141-142, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020.

Третя особа: ОСОБА_2 : АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя О.В.Батрин