Рішення № 85352279, 28.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2019 року № 640/2945/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні), адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи Ринкового Василя ОСОБА_2 приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018, неправомірними та протиправними;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1

Станом на момент винесення рішення відповідачем не було надано суду копії витребуваних документів.

При цьому, у поданому до суду відзиві на позов відповідач наголошує на відсутності протиправності дій ГУ ПФУ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.08.2018.

Згідно розпорядження ГУ ПФУ від 30.08.2018 № 871106 та повідомлення від 17.08.2018 № 62977/03, розмір пенсії позивача становив 4 755,77 грн. на місяць.

Також з вказаних документів позивач дізнався, що до його страхового стажу не було включено період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 по 16.05.1994, та період роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998.

31.08.2018 позивачем було подано до відповідача заяву, в якій позивач просив включити до його страхового стажу періоди роботи з 02.01.1992 по 16.05.1994 та з 29.02.1996 по 01.03.1998, а також про збільшення суми заробітної плати, для нарахування пенсії.

Листами від 05.11.2018 № 105056/03 та від 06.11.2018 № 105910/02/Р-5637/2 відповідач відмовив позивачу у задоволені його заяви.

16.11.2018 позивач оскаржив відмову ГУ ПФУ до Пенсійного фонду України (надалі - ПФУ).

Листами від 22.11.2018 № 23067/Р-111, від 28.12.2018 № 26845/Р-11 ПФУ повідомив позивача про включення до його страхового стажу період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 по 16.05.1994; у включені періоду роботи позивача приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998 було відмовлено, і рекомендовано звернутися до ГУ ПФУ з оригіналами платіжних документів про сплату страхових внесків.

Листами від 03.12.2018 № 123971/02/Р-5637/3 та від 05.12.2018 № 126556/03 відповідач повідомив позивача про включення до його страхового стажу період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 по 16.05.1994 та про встановлення нового розміру пенсії в сумі 5 311,85 грн.

09.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про донарахування пенсії та включення до страхового стажу періоду роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998, а також позивачем було додано до заяви оригінали платіжних документів про сплату страхових внесків за 1996-1998 роки.

Листом від 07.02.2019 № 24645/03 відповідач повідомив позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії через ненадання позивачем довідки про заробітну плату.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України

Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід зазначити, що до 01.01.2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Частиною 1 статті 62 Закону 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. "а" абзацу 3 частини 1 ст. 56 Закону 1788-XII до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до пункту 3 статті 11 Закону № 1058 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, діяльність та отримують дохід від цієї діяльності підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. При цьому страхувальниками відповідно до пункту 5 статті 14 Закону № 1058 є самі застраховані особи, зазначені у пункті 3 статті 11 № 1058 цього Закону.

Відповідач у відзиві наголошує, що відсутня будь-яка сплата страхових внесків позивачем до Пенсійного фонду України за період з 29.02.1996 по 01.03.1998, і тому вказаний період діяльності позивача до страхового стажу не зараховано.

Дохід позивача за період діяльності приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998 підтверджується Книгою обліку доходів та витрат позивача, а також Актом від 07.12.1999 про результати документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування громадянина, яким встановлено суму валового доходу за даними декларацій за період з 29.02.1996 по 30.09.1999 у розмірі 50 583,49 грн.

Також, позивачем до позовної заяви додані наступні платіжні доручення про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України:

- № 27 від 09.12.1997 на суму 1 553,76 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України за 1996 р. згідно розрахунку. Реєстраційний № 26.12.11 - 8800";

- № 28 від 09.12.1997 на суму 1 600 00 грн. з призначенням платежу "Перерахування авансу по страхових внесках до Пенсійного фонду України за 1997 р. Реєстраційний № 26.12.11 - 8800";

- № 30 від 30.12.1997 на суму 1 700,00 грн. з призначенням платежу "Перерахування авансу по страхових внесках до Пенсійного фонду України за 1997 р. Реєстраційний № 26.12.11 - 8800";

- № 05 від 16.02.1998 на суму 1 594,18 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України за 1997 р. Реєстраційний № 26.12.11 - 8800";

- № 2 від 29.01.1998 на суму 2 752,84 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхового збору до Пенсійного фонду України за 1998 р. згідно розрахунку. Реєстраційний № 8800".

Водночас, відмовляючи позивачу у включені оспорюваного періоду до страхового стажу позивача, відповідач вказує на ненадання останнім довідки про заробітну плату.

Суд наголошує, що у період з 29.02.1996 по 01.03.1998 позивач провадив адвокатську діяльність, дохід від якої підтверджується первинними документами, а сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України відповідними платіжними дорученнями, що не спростовано відповідачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про визнання дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи Ринкового Василя ОСОБА_2 приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018, неправомірними та протиправними та зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998.

Разом з тим позовні вимоги про зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн. задоволенню не підлягають, оскільки вказані дії відповідача віднесено до його дискреційних повноважень, а суд не може в них втручатися.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказу понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_3 Василя ОСОБА_2 приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018.

3. Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) включити до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко