Рішення № 85351521, 01.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2972/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Бойко О.Я.

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Урсу І.М. за ордером,

представника відповідача Мельніченко Л.Б. за довіреністю,

представник третьої особи не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу від 06.05.2019 р. №670-к про звільнення, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

І. Суть спору:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, в якій просив:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 06.05.2019 року №670-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

3.Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2019 року по день винесення судового рішення.

4. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 07 травня 2019 р. по 09 травня 2019 року.

ІІ. Аргументи сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області.

02.01.2019 р. позивач отримав попередження про звільнення за підписом Голови Укртрасбезпеки Ноняка М., відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням.

В якості підстави для звільнення в попередженні було вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річного транспорту України» №1095 від 06.09.2017 р. було створено Державну службу морського та річного транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річному транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрасбезпеки на 226 осіб.

Позивач зазначив, що незважаючи на наявність вакансій для його переведення на іншу посаду йому не було запропоновано іншу рівнозначну посаду, іншу роботу, не зясовувалося первинне право залишення на роботі. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №670-к від 06.05.2019 р. позивач був звільнений з займаної посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області з 07.05.2019 р. у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Крім того, позивач зазначив, що профспілка прийняла рішення про звільнення за відсутності та без повідомлення самого позивача.

Позивач вважає своє звільнення з посади заступника начальника відділу державного контролю за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області незаконним, необґрунтованим; наказ про звільнення таким, що належить визнанню протиправним та скасуванню.

20.05.2019 р. ухвалою, Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.

11.07.2019 р. ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання продовжено підготовче провадження до 90 днів.

03.10.2019 р. ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 22.10.2019 року.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначила, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р., введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті за 2018 р» №805 від 05.10.2018 р. було виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

Представник відповідача зазначила, що відповідно до зазначеної структури та штатного розпису, в структурі Укртрансбезпеки взагалі відсутній відділ державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

Представник відповідача вважає, що наказ №670-к від 06.05.2019 р. винесено правомірно, а отже зазначений наказ жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів позивача.

Крім того, представник відповідача у відзиві зазначила, що відповідач під час звільнення позивача з займаної посади здійснив детальний аналіз професійно-трудової діяльності позивача, щодо відповідності згідно з критеріями визначених у ст..42 КЗпП України та дійшов висновку, що позивач не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.

Також представник відповідача зазначила, що в період з 02.01.2019 р. по 07.05.2019 р вакантною була посада начальнику відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, яка не є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач.

Представник позивача надав відповідь на відзив в якій зазначив, що трудове законодавство зобов`язує роботодавця здійснити пропозицію щодо зайняття іншої рівнозначної посади на підприємстві відповідно до кваліфікації, а разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи на цьому підприємстві - абсолютно усім працівникам і тільки в подальшому при наявності працівників з переважним правом на залишення на роботі - надати перевагу останнім.

Посилання відповідача у відзиві на залишення на роботі інших працівників додатково підтверджує порушення при звільненні ОСОБА_1 вимог чинного законодавства України.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встановив, що позивач працював на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області.

02.01.2019 р. позивач отримав попередження про звільнення за підписом Голови Укртрасбезпеки Ноняка М., відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням.

В якості підстави для звільнення в попередженні було вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річного транспорту України» №1095 від 06.09.2017 р. було створено Державну службу морського та річного транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річному транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрасбезпеки на 226 осіб.

Також в попередженні вказано, що відповідно до структури та штатного розпису відповідача на 2018 р., введених в дію наказом Укртрасбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р.» №805 від 05.10.2018 р. було виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області.

06.05.2019 р. відповідач прийняв наказ №670-к, яким позивач був звільнений з займаної посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області з 07.05.2019 р. у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

ІV Джерела права та висновки суду.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу".

Згідно з ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про державну службу", державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.

Переведення не повинно бути прихованим покаранням.

Згідно з ст.43 Закону України "Про державну службу", підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків.

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу", процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну службу", рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Згідно з ч.1 ст.51 Закону України "Про державну службу", посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці, зокрема, до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Суд встановив, що під час звільнення позивача з займаної посади у звязку з скороченням чисельності та штату працівників відповідачем в порушення ст.42 ч.2 ст.49-2 КЗпП України не з`ясовувалося, чи мав позивач переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством не перевірялася кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан позивача, тощо.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що під час звільнення позивача був здійснений детальний аналіз професійно - трудової діяльності позивача з урахуванням ст.42 КЗпП України. На підтвердження даної обставини він не наддав жодного доказу.

Крім того, в оскаржуваному наказі про звільнення позивача з займаної посади у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників зазначено, що підставою для звільнення послугував, зокрема лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті №12 від 13.02.2019 р.

Однак, суд встановив, що позивач жодних запрошень на засідання Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, на якій розглядалося питання про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Уроавління Укртрасбезпеки в Одеській області, останній не отримував на засіданні Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті присутній не був , жодних заяв щодо розгляду питання про звільнення за своєї відсутності позивач до Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на траспорті не подавав.

Відтак прийняття Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті відповідного рішення про звільнення позивача з займаної посади без його присутності чи участі в засіданні представника позивача та за відсутності письмової згоди позивача на розгляд данного питання без нього, був порушений не тільки Закон на підставі якого діє орган первинної профспілкової організації, а й чіткі та обов`язкові вимоги ч.ч.1-3 ст.43 КЗпП України, що фактично спричиняє втрату юридичного значення самого рішення Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, як такого, що прийняте в порядку та у спосіб не передбачений законодавством України.

Крім того, суд зазначає, що при попередженні позивача про наступне вивільнення йому не було запропоновано жодної посади в Управлінні Укртрасбезпеки в Одеській області, не з`ясовувалися питання щодо переважного права позивача на залишення на роботі, у зв`язку з прийняттям Первинною профспілкою оргпнізацією працівників Державної служби України з безпеки на траспорті відповідного рішення про звільнення позивача без його присутності чи участі в засіданні його представника та за відсутності письмової згоди позивача на розгляд данного питання без нього.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області та посада заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області не є рівнозначними. Вказаний довод спростовується наведеними вище положеннями п.6 ч.1 ст.2 та ч.1 ст.51 Закону України "Про державну службу", з яких випливає, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (керівник підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу) та посада, яку обіймав позивач (заступник керівника підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу) - належать до однієї групи оплат праці (група 6), а тому вони є рівнозначними.

За таких обставин, непропонування цієї рівнозначної посади, яка була вакантною на момент вручення позивачу попередження про звільнення, як зазначив про це відповідач є грубим порушенням відповідачем (Укртрансбезпекою) приписів п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" та ч.2 ст.40 КЗпП України.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що відповідач протиправно прийняв наказ №670-к від 06.05.2019 року про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрасбезпеки в Одеській області.

Таким чином позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 06.05.2019 року №670-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області та поновлення позивача на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення. Поновити позивача належить з дати, з якої його було звільнено.

Поновлюючи позивача на посаді, суд також задовольняє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В п.6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки фінансово-економічного управління Державної служби України з безпеки на транспорті (а.с. 60), вбачається, що за два місяці, що передували звільненню, заробітна плата позивача складає: за лютий 2019 року - 7472,00 грн., за березень 2019 року - 996,20 грн.

Тобто, за 17 робочих дні протягом лютого-березня 2019 року позивачу була нарахована заробітна плата в загальній сумі 8468,20 грн.

Тому середньоденний заробіток позивача складає 498,13 грн. (8468,20 грн. / 17 робочих дні).

Оскільки день звільнення позивача (06.05.2019 року) є останнім днем його роботи, період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті - це період з 07.05.2019 року по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача.

Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягненню за період з 07.05.2019 року по 22.10.2019 року (117 робочих днів) складає 58281,21 грн. (498,13 грн. x 117 робочих днів).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробітиок за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 07.05.2019 р. по 09.05.2019 р. суд робить висновок, що вона не належить до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України визначає, що власник або уповноваюений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивач не надав суду відповідних відповідних доказів затримки видачі трудової книжки відповідачем.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд робить висновок про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з п. 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області та стягнення заробітної плати за один місяць.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 244-246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 06.05.2019 року №670-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

4.Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2019 року по день винесення судового рішення у розмірі 58 281(п`ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят одна),21 грн.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області та стягнення заробітної плати за один місяць.

6. У решті позовних вимог відмовити.

7.Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

8. Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач- Державна служба України з безпеки на транспорті, адреса: 01135, м. Київ, просп. Перемоги,14 код ЄДРПОУ: 39816845.

Третя особа - Управління Укртрасбезпеки в Одеській області адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська,4.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 01 листопада 2019 року.

Суддя О.Я. Бойко

.