Рішення № 85350558, 01.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року Справа № 160/8496/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (Першотравенського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) щодо невиплати пенсії з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року незаконною.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, виплатити пенсію за минулий час з урахуванням (доплат, надбавок, перерахунків) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1 , виданий Стаханівським МВУМВС України в Луганській області 03 листопада 1998р.реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 з моменту припинення 01 квітня 2018 року.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком. Проте, з 01.04.2018 року пенсійні виплати були призупинені. В подальшому пенсійні виплати були поновлені. Проте, внаслідок протиправного припинення виплати пенсії відповідачем за період з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року утворилась заборгованість, яка на цей час їй не виплачена. Вважає, що припинення виплати пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що виплату йому пенсії припинено з підстав, що не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексу Закон №1058-IV). Право на отримання пенсії є абсолютним та не може бути обмежено в силу вимог ч. 2 ст. 46 Закону України №1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер. Зазначає, що відповідач безпідставно не виплачує їй суму несплаченої пенсії за період з 01.04.2018 року по 31.12.2019 року, у зв`язку з чим просила здійснити виплату заборгованості за вказаний період. З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

30.09.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1248000367 від 11.11.2014 року. На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивач перебуває з 01.08.2014 року на підставі заяви від 18.11.2014 року про витребування та взяття на облік пенсійної справи та отримує пенсію за віком. Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Першотравенської міської ради (витяг з рішення від 21.03.2018 року) ОСОБА_1 було відмовлено у призначені соціальних виплат, оскільки за наслідкам перевірки не підтверджено її місце фактичного перебування, дія довідки припинена. ОСОБА_1 не оскаржувала рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, проте, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії (дата отримання 19.10.2018 року) та надала нову довідку №0000552638 від 06.06.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Першотравенської міської ради в результаті проведеної перевірки достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце перебування, ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії. На підставі вищезазначеного рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Першотравенської міської ради нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 було поновлено з дати припинення. Відповідно до витягу з програмного комплексу ІКІС ПФУ відбулась зміна статусу переселенця на переселенець зареєстрований з 01.04.2018 року. Відповідно до протоколу за період з 01.04.2018 року по 31.01.2019 року ОСОБА_1 були нараховані пенсійні виплати на загальну суму 26 155,16 грн. Пенсійні виплати за вказаний період будуть виплачені на умовах окремого порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». З огляду на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.08.2014 року на підставі заяви від 18.11.2014 року про витребування та взяття на облік пенсійної справи, отримує пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1248000367 від 11.11.2014 року.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Першотравенської міської ради (витяг з рішення від 21.03.2018 року) ОСОБА_1 було відмовлено у призначені соціальних виплат, оскільки за наслідкам перевірки не підтверджено її місце фактичного перебування, дія довідки припинена.

Отже, з 01.04.2018 року позивачу було припинено виплату пенсії.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії та надала довідку №0000552638 від 06.06.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Першотравенської міської ради в результаті проведеної перевірки достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце перебування, ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії з дати припинення.

За період з 01.04.2018 року по 31.01.2019 року позивачу були нараховані пенсійні виплати на загальну суму 26 155,16 грн., проте вказані суми фактично їй не виплачені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 N 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно зі ст. 1 Закону №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

При цьому, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби.

Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом було встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

Суд вважає безпідставним припинення виплати пенсії позивачу внаслідок отримання інформації про припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття органом Пенсійного фонду відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Проте, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, визначених законом, для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Згідно з ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №335, в якості обґрунтування підстав припинення виплати пенсії, не враховуються судом, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Окрім того, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула до Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13.06.2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

З огляду на вищевикладене, постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 року, обґрунтоване отриманням інформації про припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, порушує право позивача на отримання пенсії на загальних підставах.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 року було здійснено відповідачем не у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом № 1058-IV, без законних на те підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що припиняючи виплату пенсії ОСОБА_1 відповідач діяв протиправно.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 року.

Право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі.

Встановлення судом незаконності втручання, тобто допущення бездіяльності, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Частинами першою та третьою ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено, що виплату пенсії було припинено з вини відповідача, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачу виплату заборгованості по виплаті пенсії за минулий час, а саме з 01.04.2018 року по 31.01.2019 року в розмірі 26 155 грн. 16 коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії з 01.04.2018 року по 31.01.2019 року незаконною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за період з 01.04.2018 року по 31.01.2019 року з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна