Рішення № 85350400, 03.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року Справа № 160/3245/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОлійника В. М. за участі секретаря судового засіданняМаксімова А.С. за участі: представника позивача представника відповідача Сергєєва П.О. Бохан О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної Кримінально-виконавчої служби України (№75)» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2019 року Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Державної Кримінально-виконавчої служби України (№75) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову №ДН-220/255/АВ/ТД-ФС/268 від 03.05.2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем було проведено позаплановий захід - документальне інспекційне відвідування Державного підприємства «Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№75)» з питань додержання законодавства про працю, а саме: повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вибірковим порядком в період з січня по грудень 2017 року та з січня 2018 року по 01 березня 2018 року, та встановлено порушення податкового та трудового законодавства, а саме: ст. 253 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.2, п.1 ч.1 ст.4., п.1 ч.1 ст.7, ч.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08.07.2010 р. в частині не нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№75)» не погоджується з висновками Акту інспекційного відвідування від 28.03.2018 р., що стало підставою для винесення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області Постанови про накладення штрафу № ДН-220\255\АВ\ТД-ФС\268 від 03 травня 2018 року, та вважає протиправним накладення штрафу з наступних підстав.

З 03.01.2017 року по 31.12.2017 року та з 02.01.2018 по 31.12.2018 року між Державним підприємством «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№75)» та Державною установою «Широківський виправний центр (№75)» були укладені договори «На використання в роботі спецконтингенту», відповідно до яких Державна установа «Широківський виправний центр (№75)» надає Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№75)» робочу силу з числа спецконтингенту (засуджених) в кількості до 100 осіб, в залежності від наповнення, для залучення останніх до суспільно корисної оплачуваної праці на виробничих потужностях Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№75)». Тобто, це є договір про надання персоналу послуг. Трудовим і цивільним законодавством відносини, що виникають при наданні персоналу зазначених послуг на сьогоднішній момент не врегульовані і не регламентовані.

Нова редакція ч. 3 ст. 24 КЗпП не встановлює обов`язковість укладання трудового договору як окремого документа з усіма працівниками. Обов`язок щодо укладення письмових трудових договорів у вигляді окремого документа виникає у роботодавця у випадках, закріплених в ч. 1 ст. 24 КЗпП (при організованому наборі працівників, при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я, при укладенні контракту, у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі, при укладенні трудового договору з неповнолітнім, при укладенні трудового договору з фізичною особою-роботодавцем тощо).

Також позивач посилається на Висновок судового експерта №20\09\2018 від 21.12.2018 року (свідоцтво №1717 від 20.04.2015 року, видане на підставі рішення Центральної експертно - кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), у якому зазначено, що оскільки, для нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, роботодавець зобов`язаний укласти з працівником трудовий договір, а порядок укладення трудових договорів із засудженими особами, залученими до суспільно-корисної праці чинним законодавством не визначено, а також, вимогами чинного законодавства не врегульоване питання щодо визначення чи являється праця засуджених на підприємстві установи основним місцем їх роботи чи ні, то встановити розмір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає нарахуванню на заробітну плату засуджених, залучених до суспільно-корисної праці, не надається можливим.

Таким чином, позивач наголосив на тому, що відповідно до п.1 ст.60 Кримінально- виконавчого кодексу України, засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно- корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Але вимогами чинного законодавства не врегульовані питання щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб, засуджених до обмеження волі та залучених до суспільно-корисної оплачуваної праці.

Ухвалою суду від 10 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 11 годину 00 хвилин 18 липня 2019 року.

08 липня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, зазначивши, що за результатами інспекційного відвідування був складений Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ДН220/255/АВ від 28 березня 2018 року (далі - Акт №ДН220/255/АВ).

На підставі акта № ДН220/255/АВ винесено припис про усунення виявлених порушень від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ/П та оскаржувану Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268.

Згідно з висновками, викладеними в Акті № ДН220/255/АВ, встановлено порушення вимог чинного законодавства про працю.

Частиною першою статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Відповідно до частини першої статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України та частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Однак, відповідно до табелів обліку робочого часу засуджених та розрахунково - платіжних відомостей за період з січня по грудень 2017 року та з січня 2018 по 01 березня 2018 року встановлено, що 91 засуджений був залучений до оплачуваної праці без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто засуджених було позбавлено права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Посилання позивача на неврегульованість питання щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб засуджених, залучених до суспільно корисної оплачуваної праці, з посиланням на статтю 60 Кримінально-виконавчого кодексу України, є необгрунтованими. Адже, дана стаття жодним чином не встановлює виключення саме щодо працівників з числа засуджених, залучених до суспільно корисної оплачуваної праці. Навпаки дана стаття Кримінально-виконавчого кодексу України вказує, що і праця засуджених регулюється законодавством про працю.

На підставі Акту №ДН220/255/АВ та у відповідності до Порядку № 509 Головним управлінням 03 травня 2018 року було винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268. Зазначеною Постановою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на позивача ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" накладено штраф у розмірі 10 163 790,00 грн.

12 вересня 2019 року представник позивача надав у судовому засіданні додаткові пояснення, в яких зазначено про те, що позивач не виступає роботодавцем для осіб, що засуджені до обмеження волі, не укладає з ними ніяких трудових договорів та не здійснює записів у трудових книжках, а виступає особою, що на договірних засадах з Державною установою Широківського виправного центру №75 забезпечує можливість виконання такими особами сільськогосподарських потреб.

Всі грошові кошти для виплати особам, що були засуджені до обмеження волі, він перераховував не на рахунки таких засуджених, а на рахунки Установи і остання, вже як роботодавець, зобов`язується виплачувати таким особам заробітну плату.

Отже, позивач не є роботодавцем для осіб яких було засуджено до обмеження волі і відповідно на позивача не розповсюджуються вимоги щодо обов`язку по сплаті ЄСВ.

Відповідач по справі ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в суді не надав жодного доказу щодо основного місця роботи осіб, засуджених до обмеження волі і відповідно щодо обов`язку саме позивача по справі сплачувати ЄСВ.

Також у додаткових поясненнях зазначено щодо неправомірного застосування до позивача норм права, що регулюють відносини осіб, що засуджені до позбавлення волі, тоді як до роботи залучалися особи які засуджені до обмеження волі, і це є абсолютно різними категоріями осіб з різним нормативно-правовим регулюванням.

Крім того, відповідно до ч. 2 Постанови КМУ №509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Вказані вище підстави для накладання штрафів є вичерпними.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, штраф був накладений на підставі Акту інспекційного відвідування, проте така підстава не передбачена вказаним вище порядком.

17 вересня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшли доповнення до відзиву, в яких останній повідомив, що посилання позивача на вимоги законодавства щодо осіб, засуджених до позбавлення волі є необґрунтованими у зв`язку з тим, що відповідно до статті 16 Кримінально-виконавчого кодексу України виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Обмеження волі, як і позбавлення волі, відноситься до покарань пов`язаних з виправним впливом на засудженого і полягає в триманні засуджених у кримінально- виконавчих установах.

Проте і у виправних центрах здійснюється: а) психологічний і виховний вплив на засуджених; б) нагляд за ними, який полягає в цілодобовому і постійному контролі за їх поведінкою, що тягне обмеження особистих прав, свобод і потреб засуджених; в) покладення на них певного тягаря, пов`язаного зі змушеною необхідністю дотримуватися режиму, що існує у виправному центрі; г) залучення засуджених до обмеження волі до праці.

Засуджені надаються установою (Державна установа «Широківський виправний центр №75») підприємству ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» згідно умов договору на використання в роботі спецконтингенту № Г- 43 від 02 січня 2018 року.

А тому твердження представника позивача щодо посилання на вимоги законодавства щодо осіб, засуджених до позбавлення волі, є необгрунтованими.

Щодо твердження позивача про те, що відповідачем порушено процедуру прийняття оскаржуваної постанови останній зазначив, що Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок №502).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 (в редакції, яка діяла на момент проведення інспекційного відвідування позивача та винесення оскаржуваної постанови) штрафи накладаються Головою Держпраці. його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, в тому числі, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

26 вересня 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, в яких зазначено про те, що відповідач по справі не надав жодного доказу в підтвердження того, що особи, які вказані в Акті перевірки, мали основне місце роботи саме у позивача по справі. Зокрема, як було вказано у додаткових поясненнях по справі, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ЄСВ сплачується за основним місцем роботи. Особи, що були засуджені до обмеження волі та були залучені до роботи позивачем по справі не надавали позивачу жодних заяв про прийняття на роботу, не надавали жодних трудових книжок, залучалися до виконання роботи лише на певний проміжок часу. Позивачу взагалі не відомо де знаходиться їх трудова книжка, хто виступає по відношенню до них роботодавцем, де їх основне місце роботи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, адміністративний позов просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, підтримавши доводи викладені у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 20 вересня 2007 року № 877-У (далі - Закон України № 877-V) заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295), положення якого узгоджуються з нормами Закону України № 877-V, цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, в тому числі Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.3 п.5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Керуючись Законом України № 877-V, Порядком № 295, відповідно до наказу Головного управління від 23 березня 2018 року № 173-1, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 23 березня 2018 року № 51/4.2-2, заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні ОСОБА_1 в період з 26 березня 2018 року по 28 березня 2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у позивача ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати.

Підставою для проведення інспекційного відвідування позивача ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» став лист прокуратури Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року № 16-184 вих-18 (вхід. № 3425 від 20 березня 2018 року).

Відповідно до п. 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

За результатами інспекційного відвідування був складений Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ДН220/255/АВ від 28 березня 2018 року (далі - Акт №ДН220/255/АВ).

На підставі акта № ДН220/255/АВ винесено припис про усунення виявлених порушень від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ/П та оскаржувану Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268.

Відповідно до п. 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до п. 24 Порядку № 295 припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Відповідно до вимог п.20 та п. 24 Порядку № 295 акт № ДН220/255/АВ та припис № ДН220/255/АВ/П підписаний 28 березня 2018 року уповноваженими особами об`єкта відвідування - директором ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_90.

Згідно з висновками, викладеними в Акті № ДН220/255/АВ, встановлено порушення вимог чинного законодавства про працю.

Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268 була винесена за наступні порушення відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП.

Так, умови залучення засуджених до суспільно корисної оплачуваної праці, оплати праці, проведення загальнообов`язкового державного соціального страхування і пенсійного забезпечення засуджених регулюється законодавством про працю з особливостями визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

У своєму адміністративному позові позивач зазначає про те, що посилання відповідача на ст. 60 та ст. 122 КВК є невірним, оскільки остання регулює умови праці засуджених до позбавлення волі, тоді як до роботи на підприємстві залучалися особи які засуджені до обмеження волі.

Суд не може погодитися з даним твердженням, оскільки відповідно до статті 16 Кримінально-виконавчого кодексу України виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Обмеження волі, як і позбавлення волі, відноситься до покарань, пов`язаних з виправним впливом на засудженого і полягає в триманні засуджених у кримінально- виконавчих установах.

У виправних центрах здійснюється: а) психологічний і виховний вплив на засуджених; б) нагляд за ними, який полягає в цілодобовому і постійному контролі за їх поведінкою, що тягне обмеження особистих прав, свобод і потреб засуджених; в) покладення на них певного тягаря, пов`язаного зі змушеною необхідністю дотримуватися режиму, що існує у виправному центрі; г) залучення засуджених до обмеження волі до праці.

Засуджені надаються установою (Державна установа «Широківський виправний центр №75») підприємству ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» згідно умов договору на використання в роботі спецконтингенту № Г- 43 від 02 січня 2018 року.

Частиною першою статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

При цьому в частині п`ятій статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України зазначено, що засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.

Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Залучення засуджених до суспільно-корисної праці на виробничих об`єктах підприємства здійснюється згідно вимог наказу Міністерства юстиції України від 03 січня 2013 року №26/5 «Порядок організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України».

Також наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5) розроблену відповідно до статей 60-62, 118-121 КВК, КЗпП, Закону України № 108 з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до пункту 5.1 розділу V Інструкції №396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Пунктом 5.2 розділу V Інструкції № 396/5 визначено, що праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.

Відповідно до частини 2 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 2.2 Інструкції №396/52 визначено, що праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України та частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464- VI (далі - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування») зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.

Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» № 108.

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Так само і відповідно до ст. 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.1. Статуту позивача ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року №3571/5, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Засуджені надаються установою (Державна установа «Широківський виправний центр №75») підприємству ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» згідно умов договору на використання в роботі спецконтингенту № Г- 43 від 02 січня 2018 року.

Виведення працездатних засуджених для роботи на підприємстві установи здійснюється на підставі заяви засудженого та листа погодження на вивід на роботи. Згідно цього готується наказ від керівництва установи та підприємства та рознарядка на виведення засуджених на роботу.

Наказ та рознарядки готується щотижня старшим майстром (майстром) цеху (дільниці) підприємства установи, узгоджується із начальником цеху (дільниці), директором підприємства, службою нагляду і безпеки, соціально-психологічною службою та затверджується начальником установи.

Заробітна плата засуджених, які працюють на підприємстві, нараховується відрядно та погодинно згідно табелю та нарядів на виконання робіт у розмірах, що не менше мінімальної заробітної плати встановленої державою. Заробітна плата засуджених залежить від кількості виробленої ними продукції або кількості відпрацьованих годин, якщо засуджені не виконали норми виробітку чи відпрацювали меншу кількість годин то заробітна плата є меншою, але з додержанням вимог статті 8.

Відповідно до вимог законодавства із заробітної плати засуджених утримується 18% податку на доходи з фізичних осіб, 1,5% військового збору, та утримання при наявності виконавчих листів. На підставі заяв засуджених здійснюється утримання за харчування та комунально-побутові послуги. Дане утримання проводиться по затвердженим цінам та компенсується установі згідно наданих відомостей.

На заробітну плату за виконану роботу робітниками з числа засуджених підприємство здійснює нарахування у розмірі 50% згідно постанови Кабінету Міністрів України № 653 від 22 квітня 1999 року.

Щомісячно 15 числа та 31 числа здійснюється перерахування особистих коштів засуджених на депозитний рахунок установи.

Однак, відповідно до табелів обліку робочого часу засуджених та розрахунково- платіжних відомостей за період з січня по грудень 2017 року та з січня 2018 по 01 березня 2018 року встановлено, що 91 засуджений був залучений до оплачуваної праці, 2017 рік - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 ; 2018 рік - ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , в порушення вимог статті 253 КЗпП України без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто засуджених було позбавлено права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому ч. 2 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 2.2 Інструкції №396/52 визначено, що праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. А тому твердження позивача про неврегульованість питання щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб засуджених, залучених до суспільно корисної оплачуваної праці, з посиланням на статтю 60 Кримінально-виконавчого кодексу України, є необгрунтованими. Адже дана стаття жодним чином не встановлює виключення саме щодо працівників з числа засуджених, залучених до суспільно корисної оплачуваної праці. Навпаки дана стаття Кримінально-виконавчого кодексу України вказує, що і праця засуджених регулюється законодавством про працю.

Розмір штрафу за даною Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268 визначено відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, в якому встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, а саме:

30 * 3723,00 грн. * 91 = 10 163 790,00 грн., де:

- 30 - коефіцієнт (тридцятикратний розмір);

- 3723,00 грн. - мінімальна заробітна плата з 1 січня 2018 року (у місячному розмірі) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р. №2246-VIII;

- 91 - кількість осіб, відносно яких встановлено порушення законодавства про працю.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Крім того, у позові позивач стверджує про порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної постанови, при цьому посилаючись на Порядок № 509 в редакції від 21 серпня 2019 року.

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 (в редакції, яка діяла на момент проведення інспекційного відвідування позивача та винесення оскаржуваної постанови) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, в тому числі, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Акт №ДН220/255/АВ за результатами проведення інспекційного відвідування позивача ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75) складений 28 березня 2018 року.

Таким чином, на виконання вимог Порядку № 509, в межах визначених строків, відповідач направив Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН220/255/АВ/ТД від 06 квітня 2018 року за адресою позивача 53734, Дніпропетровська обл., Широківський район, с. Водяне, вул. Молодіжна, буд. 70, з призначенням такого розгляду на 23 квітня 2018 року.

Враховуючи клопотання позивача ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" від 23 квітня 2018 року № 75/4-106 (вхід. № 5509 від 23 квітня 2018 року), розгляд справи про накладення штрафу було перенесено на 03 травня 2018 року.

На розгляді 03 травня 2018 року був присутній представник позивача ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" - головний бухгалтер Дон Діана Володимирівна.

На підставі Акту №ДН220/255/АВ та у відповідності до Порядку № 509 відповідачем 03 травня 2018 року було винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268. Зазначеною Постановою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на позивача ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" накладено штраф у розмірі 10 163 790,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268 є законною та обґрунтованою, складеною у межах повноважень відповідача та у відповідності до норм діючого законодавства.

У зв`язку з цим суд не вбачає законних підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 15 жовтня 2019 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 15 жовтня 2019 року. Суддя Згідно з оригіналом. Суддя В.М. Олійник В.М. Олійник В.М. Олійник