Рішення № 85350390, 01.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року Справа № 160/8882/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, в якій просить:

стягнути з відповідача щорічну допомогу на оздоровлення згідно статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язати виплатити за 2019 рік допомогу у розмірі 20 765 грн. з урахування фактично виплачених сум 100 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року, ІІ категорії і знаходиться на обліку в Індустріальному районним УПСЗН у місті Дніпрі. Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. 21 серпня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Індустріального УПСЗН у місті Дніпрі з заявою щодо виплати компенсації на оздоровлення за 2019 року. 23 серпня 2019 року листом № к-43/1 Індустріальним районним УПСЗН у місті Дніпрі, було надано відповідь у якій зазначено, що розмір виплати, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам. Які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії становить - 100,00. На думку позивача, відповідачем при визначені розміру щорічної допомоги на оздоровлення за 2019 рік як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року, ІІ категорії у розмірі 100, 00 грн. було протиправно застосовано постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562, оскільки ч. 3 статті 22 Конституції України прямо передбачено, що при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/8882/19 та призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

21.10.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає, що компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Тому щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення виплачено ОСОБА_1 у 2019 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 100, 00 грн. Правові підстави для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України відсутні, відтак позивачу правомірно відмовлено в нарахуванні щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року замінено відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на його правонаступника Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року, ІІ категорії що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 і знаходиться на обліку в Індустріальному районним УПСЗН у місті Дніпрі.

21 серпня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Індустріального УПСЗН у місті Дніпрі із заявою щодо призначення йому щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції за 2019 рік виходячи із розрахунку 5 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом № к-43/1 від 23 серпня 2019 року Індустріальним районним УПСЗН у місті Дніпрі, було надано відповідь у якій зазначено, що розмір виплати, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам. Які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії становить - 100,00 шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок в АТ «Ощадбанка».

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також - Закон).

Згідно з ч. 2 статті 48 Закону (в редакції від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII) щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до ч. 3 статті 48 Закону (в редакції від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII) компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 48 Закону (в редакції від 06 червня 2017 року № 2082-VIII) визначено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Згідно з ч. 3 статті 48 Закону (в редакції від 06 червня 2017 року № 2082-VIII) компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст. 48 Закону у редакції Закону №1339-VIII Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 26.10.2016 року №760, якою затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок №760).

Відповідно до п. 10 Порядку №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому розмір виплат щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення для учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії становить - 100 гривень.

Як встановлено судом, позивач учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року, ІІ категорії, отже на підставі приписів статті 48 Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 100, 00 грн.

Саме таку суму і було виплачено ОСОБА_1 за 2019 рік, що підтверджується рішенням від 12.04.2019 року та платіжне доручення №27 від 04.07.2019 року.

Отже, здійснюючи у 2019 році нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, як учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року, ІІ категорії, у розмірі 100,00 грн. відповідач діяв на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Статтею 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Разом з тим, у вказаному рішенні Конституційним Судом України також було зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 було зазначено, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціальною захисту за рахунок коштів Державною бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України.

Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі нормативно-правових, актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України", яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс ("золоту середину") до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу, здійснено відповідачем правомірно, оскільки іншого розміру такої допомоги у 2019 році не встановлено, а стаття 48 Закону не визначає розміру такої допомоги.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд приходить висновку що в межах спірних правовідносин у відповідача не було правових підстав для нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.

Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог чинної постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не норм статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діяли до 01 січня 2015 року, не суперечить положенням ч. 3 статті 22 Конституції України.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд робить висновок про те, що проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року ІІ категорії, відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства України, правильно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 року у справі № 202/4104/17 та від 18.01.2019 року у справі № 554/7879/16-а.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачами вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не були понесені судові витрати, судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (просп. Петра Калнишевського, буд.55, м. Дніпро,49051, код ЄДРПОУ 42788389), стягнення щорічної допомоги на оздоровлення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили станом на 01.11.2019 року

Помічник судді Лісна А.М.

Згідно з оригіналом

Помічник судді Лісна А.М.