Рішення № 85349083, 01.11.2019, Харківський районний суд Харківської області

01.11.19

Справа № 635/4960/17

Провадження №2/635/1949/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року смт. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області в складі

головуючого судді Назаренко О.В.,

за участі секретаря судового засідання Літінської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (представники позивача - Сафір Федір Олегович, Гаренко Н.В.) до ОСОБА_1 (представник відповідача - адвокат Певний Андрій Олексійович) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 62335,42 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 12.00.2008 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 250,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв`язку з чим і утворилася заборгованість, яка станом на 31.07.2017 року становить 62335,42 грн.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року провадження по справі відкрито.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 березня 2019 року заяву відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Певного А.О. про перегляд заочного рішення суду від 29 січня 2018 року задоволено, заочне рішення - скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, викладеного в новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, що набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Представники позивача в судове засідання не з`явились. Позивач повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи належним чином. Зі змісту позову вбачається, що в ньому зроблено заяву про розгляд справи за відсутності представників позивача, у разі їх не прибуття до суду.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, просять розглянути справу за їх відсутності.

Від представника відповідача - адвоката Певного А.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні вимог банку повністю. Відзив мотивовано тим, що кредитні правовідносини між сторонами не є договірними, вимоги банку, що ґрунтуються на Анкеті-заяві, Умовах та Правилах надання банківських послух, Правилах користування платіжною карткою, без визначення конкретних умов кредитування є необґрунтованими, а надані банком докази на підтвердження обґрунтованості своїх вимог є недопустимими. У відзиві вказано на безпідставність підвищення процентної ставки, нарахування штрафу та пені. Крім того зазначено про пред`явлення банком вимог за межами строків позовної давності як щодо останнього щомісячного платежу, так і щодо додаткових зобов`язань.

На поданий відповідачем відзив, представником позивача надано на нього відповідь, в якій зазначено, що форма кредитного договору відповідає договору приєднання, а розрахунок заборгованості відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Посилаючись на мотиви, викладені у відповіді, представник позивача підтримав у повному обсязі вимоги позову та просив їх задовольнити.

Представником відповідача було надано до суду заперечення, в яких зазначено, що позивачем не доведено користування відповідачем банківським рахунками, вказаними у виписках, наданих банком, оскільки він заперечує отримання відповідних карток та їх взаємопов`язаність. Зазначив, що вважав розірваним договір надання кредитних коштів у сумі 250 грн, оскільки він повернув їх банку повністю. Інші вимоги, заявлені банком, є безпідставними, на підставі чого просив суд відмовити в позові.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 12.02.2008, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому відповідач погодився, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір.

Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з нього заборгованість в сумі 62335,42 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 7430,20 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 48460,68 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3000 грн., а також штрафи - 3444,54 грн.( відповідно до п. 8.6 Умов та правил банківських послуг): 500 грн (фіксована частина); 2944 грн (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Більш того суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 лютого 2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 вересня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII).

Отже суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, що додана представником до позовної заяви, вказана анкета-заява підписана ОСОБА_1 12 лютого 2008 року, в якій він заявив, що ознайомився із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку.

Однак вказана Анкета-заява не містить заяв про оформлення на своє ім`я будь-якої із платіжних карток (карта «Універсальна», зарплатний пакет чи будь-якої іншої картки) . Будь-яких даних про бажаний кредитний ліміт в анкеті-заяві також не зазначено.

Отже, анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват-Банку не містить відомостей, яку саме кредитну картку та за яким тарифом з обслуговування кредитних карток просив надати відповідач.

Крім того, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 .

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме - що відповідач отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначена вище позиція суду зроблена з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Крім того, з аналізу положень п.п. 1.1, 1.2 п. 1, п.п. 3.1, 3.2 п. 3 Умов та Правил надання банківських послуг убачається, що підписання Анкети-заяви не є обов`язковою умовою видачі картки, і Банк може прийняти рішення як про видачу картки так і про відмову клієнту без пояснення причин у її видачі. Банк повинен довести, що ним було прийнято рішення про видачу картки з встановленням ліміту, така картка видавалася відповідачу і був відкритий Рахунок. З огляду на це, посилання позивача на виписки з рахунків №5457…1843, 5211…5375, 5211…3358 не спростовують висновків суду, зазначених вище.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є доказом, який підтверджує надання кредиту та наявність кредитних правовідносин, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості. Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Більш того, з наданих виписок не можливо однозначно стверджувати про відкриття вказаних в них рахунків саме на підставі Анкети-заяви, підписаної відповідачем 12.02.20008, оскільки операція по першому за часом рахунку (5457…1843) була проведена 13.06.2008, виписка за ним видана за період з 01.02.2008 по 10.04.2019, а кредитний ліміт за ним встановлено в розмірі 7800 грн. та останній рух коштів, який може імовірно вказувати на здійснення відповідачем операції щодо їх зняття, відбувся 11 січня 2011 року. Інші два рахунка, на які посилається позивач, згідно виписок існують одночасно із зазначеним вище і відомості по операціям, які містяться в них, свідчать про різні види рахунків. Протилежного не було доведено позивачем.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 № 39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Таким чином, суд, враховуючи засади меж та обсягу цивільної відповідальності особи, закладених нормами Конституції України та цивільного законодавства, зауважує, що будь-яка особа не може нести відповідальність за порушення зобов`язання, яке припинено належним виконанням у зв`язку з наявністю порушення зобов`язання за іншим договором, тільки тому, що вони укладені між тими ж сторонами та на подібних умовах.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.02.2008, як це передбачено статтями 75 - 79, 81 ЦПК України.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись статтями12,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

у позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості, що не проголошуються:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО № 305299, місцезнаходження юридичної особи зареєстровано за адресою: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1д; поштова адреса: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , тел.: НОМЕР_3 , адреса реєстрацій: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 01 листопада 2019 року.

Суддя О.В.Назаренко