Ухвала суду № 85344975, 30.10.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/6879/19

№ провадження 1-кс/208/3089/19

УХВАЛА

Іменем України

30 жовтня 2019 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Ізотов В.М., за участю секретаря судового засідання Стомаченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Митякинського М.О. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040160001851 від 30.09.2019 року за ч. 2 ст. 186 КК України, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним погодженим з прокурором Коломоєць В.Л. клопотанням, прохав накласти арешт на електронний носій інформації (оптичний диск), вилучений 28.10.2019 у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на якому знаходяться відеоматеріали з камери внутрішнього відеоспостереження приміщеннямагазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за період часу з 13:58 до 13:59 години 29.09.2019.

У судове засідання слідчий не з`явився, надав слідчому судді клопотання про розгляд клопотання про арешт майна за її відсутності, прохав клопотання про арешт майна задовольнити.

Прокурор у судове засідання не з`явився, надав слідчому судді клопотання, згідно якого, вважав за можливе розглянути клопотання слідчого про арешт майна за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не здійснювалось.

У відповідності до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Слідчий суддя враховує, що сторона обвинувачення на власний розсуд розпорядилася правом підтримати заявлене клопотання без своєї особистої участі, у письмовій формі та з документальним підтвердженням.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Клопотання вмотивоване тим, що 29.09.2019 приблизно о 14.00 годині невстановлена особа перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 Кам`янському відкрито, із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, викрала майно у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме мобільний телефон «Xiaomi», IMEI: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сім-карткою НОМЕР_3 , та гроші в сумі 500 гривень, які належать останньому. В ході проведення досудового розслідування у працівника магазина «Велес» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 вилучено електронний носій інформації (оптичний диск) із відео матеріалами з камери внутрішнього відеоспостереження приміщення зазначеного магазину за період часу з 13:58 до 13:59 години 29.09.2019.

28.10.2019 вилучений у ОСОБА_1 електронний носій інформації визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019040160001851 від 30.09.2019.

На думку слідчого, предмет клопотання відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, є речовим доказом та має доказове значення для встановлення фактичних обставин події кримінального правопорушення. Метою застосування арешту відносно предмету клопотання є запобігання можливості його приховування, знищення, пошкодження, псування, перетворення чи відчуження.

З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання про накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

З матеріалів клопотання, а саме протоколу огляду предмету від 28.10.2019 року, та заяви ОСОБА_1 , вбачається, що він, як працівник магазину «Велес», добровільно надав працівникам поліції для огляду та вилучення електронний носій інформації (оптичний диск) із відео матеріалами з камери внутрішнього відеоспостереження приміщення зазначеного магазину за період часу з 13:58 до 13:59 години 29.09.2019р.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1, 2 ст. 100 КПК України визначено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Ч. 1 ст. 99 КПК України визначено, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно ч. 3 ст. 100 КПК України, документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

З викладеного слід зробити висновок, що, по-перше, орган досудового розслідування має правову підставу зберігання у себе предметів клопотання, оскільки вони надані стороні обвинувачення добровільно (ч. 2 ст. 100 КПК України) особою, правомірність володіння якої предметами клопотання слідчим не спростовано, та, по-друге, оскільки документ, що є предметом клопотання, вже знаходиться у розпорядженні слідчого на належній правовій підставі, відсутні будь-які ризики їх відчуження, переховування, знищення.

Згідно ч. 12 ст. 100 КПК України, спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Враховуючи, що предмет клопотання - електронний носій інформації (оптичний диск), вже знаходиться у розпорядженні слідчого на належній правовій підставі, відсутні будь-які ризикийого приховування, знищення, пошкодження, псування, перетворення чи відчуження.

Також, висновок слідчого про наявність у предмета клопотання процесуального статусу тимчасово вилученого майна є помилковим, оскільки він набутий органом досудового розслідування в порядку ч. 2 ст. 100 КПК України, а не в порядку ст. 167-169 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, предметклопотання, як доказсторони обвинувачення,належним чином збережений у органу досудового розслідування і слідчим не доведено ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, що тягне за собою відмову у задоволенні клопотання.

Керуючись викладеним та ст. 9, 22, 93, 98, 99, 100, 132, 170, 173 КПК України, слідчий суддя –

постановив:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Митякинського М.О. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040160001851 від 30.09.2019 року за ч. 2 ст. 186 КК України –відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Суддя Ізотов В. М.