Рішення № 85341733, 30.10.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2019 Справа №607/11822/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливки Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Свергун Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред`явив до суду позов до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 5020 доларів США. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05 серпня 2015 року позичив ОСОБА_2 2000 доларів США, терміном на один місяць, до 05 вересня 2015 року. Крім цього, 16 вересня 2015 року позичив ОСОБА_2 ще 5000 доларів США, терміном на один місяць, до 16 жовтня 2015 року. Таким чином, загальна сума позичених ним відповідачці ОСОБА_2 коштів становить 7000 доларів США, на підтвердження чого відповідачкою були надані, власноручно написані нею, дві розписки. Крім цього, відповідач зобов`язалась сплатити відсотки у розмірі 800 доларів США. З моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення боргу, вона здійснила декілька платежів на погашення позиченої суми коштів, зокрема: 30 липня 2016 року у сумі 340 доларів США;17 серпня 2016 року – 400 доларів США; 04 жовтня 2016 року – 300 доларів США; 01 листопада 2016 року – 240 доларів США, а також у липні 2019 року – 1500 доларів США. Таким чином, відповідачка повернула 2780 доларів США, а тому сума неповернутого боргу станом на момент звернення до суду становить 5020 доларів США. Також, 26 лютого 2018 року Галицьким ВП ГУНП у Львівській області було внесено відомості в ЄРДР про заволодіння ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою, шахрайським способом, грошовими коштами ОСОБА_1 в сумі 5000 доларів США. За вказаних обставин, позивач просить стягнути із відповідачки ОСОБА_2 неповернуту суму боргу з урахуванням процентів у сумі 5020 доларів США.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2019 року провадження у зазначеній справі було відкрито, та справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у поряду загального позовного провадження до суду не надходило.

Відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 не подавала.

За вказаних обставин, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За положеннями ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою

Судом установлено:

Згідно розписки від 05 серпня 2015 року, ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 2000 доларів США, терміном на один місяць з дня підписання розписки.

Також, відповідно із розпискою від 16 вересня 2015 року, ОСОБА_2 взяла у борг в ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 5000 доларів США, терміном на один місяць з дня підписання розписки та зобов`язалась повернути борг з відсотками у розмірі 800 доларів США. Кошти отримала у АДРЕСА_1 за адресою: АДРЕСА_2 у присутності ОСОБА_3 .

Як убачається із Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова, щодо зобов`язання внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_4 , 26 лютого 2018 року Галицьким відділом поліції Головного управління Націонаольної поліції у Львівській області внесено відомості до єдиного реєстру державних розслідувань про те, що 16 вересня 2015 року ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою, шахрайським способом заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 в сумі 5000 доларів США.

Згідно викладених у позові обставин, з моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення боргу, відповідач здійснила декілька платежів на погашення позиченої суми коштів, зокрема: 30 липня 2016 року у сумі 340 доларів США;17 серпня 2016 року – 400 доларів США; 04 жовтня 2016 року – 300 доларів США; 01 листопада 2016 року – 240 доларів США, а також у липні 2019 року – 1500 доларів США. Таким чином, відповідачка повернула 2780 доларів США, а тому сума неповернутого боргу станом на момент звернення до суду становить 5020 доларів США.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За вимогами ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, застосування якої є обов`язковим в силу ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Сторони погодили, що розмір процентів від усієї суми позики, які відповідач ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити, становить 800 доларів США, про що власноручно написано відповідачем ОСОБА_2 у розписці від 16 вересня 2015 року.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На даний час, сума неповернутих відповідачкою коштів, з урахуванням відсотків, становить 5020 доларів США.

Щодо вимоги позивача про стягнення суми боргу в іноземній валюті, суд зазначає наступне.

Відповідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Згідно частин 1-2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У Постанові від 16 січня 2019 року, прийнятій у справі № 373/2054/16ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Відповідачка ОСОБА_2 взяла у борг грошові кошти в іноземній валюті, зокрема у доларах США, та зобов`язалася повернути їх відповідачу ОСОБА_1 у зазначеній іноземній валюті, відтак, суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення заборгованості в іноземній валюті.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Станом на день розгляду справи стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову шляхом стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 неповернутої суми боргу за договором позики, з урахуванням відсотків у сумі 800 доларів США, всього на загальну суму 5020 доларів США.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 5, 89, 141, 264, 265, 268, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5020 (п`ять тисяч двадцять) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1333 (одну тисячу триста тридцять три) гривні судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 01 листопада 2019 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддяЛ. М. Сливка