Рішення № 85331008, 08.10.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/3349/19

2/296/1726/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої - судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Тузенко А.О.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Зотова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2019р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Управління міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) на його користь 599073,00 грн. моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує на те, що відповідач незаконно звільняв його з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та з органів внутрішніх справ України. Своїми діями відповідач грубо порушив його права, а також вимоги чинного законодавства. Дії відповідача щодо порушення прав позивача у сфері трудових відносин, зокрема звільнення з посади, принизили ОСОБА_1 , завдали моральної шкоди, призвели до моральних страждань та інших негативних наслідків морального характеру, в тому числі, порушення стосунків з колегами. Крім того, позивач зазначає, що був активним співробітником міліції, товаришував з багатьма колегами по роботі, а після неодноразового звільнення він втратив соціальні зв`язки з ними. Крім того, робота в міліції була єдиним джерелом заробітку і засобом для існування, на його утриманні є малолітній син, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який потребує особливого догляду. У зв`язку з вищевикладеними обставинами, у нього почався постійний стрес, він не міг спокійно спати вночі, постійно був у пригніченому стані, був знервований. Дії відповідача щодо неодноразового протиправного звільнення позивача, невиплати заробітної плати та ненадання щорічних відпусток у відповідності до норм чинного законодавства (за 2014-2018 роки), змусило позивача застосувати додаткові зусилля для організації життя та гідного існування. Порушення відповідачем прав позивача завдало позивачу душевних страждань, він постійно знаходиться в пригніченому стані, втратив спокій, самопочуття та психологічний стан погіршився. Незважаючи на наявні порушення чинного законодавства відповідач відмовляється добровільно поновити законні права позивача та відшкодувати завдані позивачу збитки, тому ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Розмір відшкодування позивач оцінив в в сумі 599073,00 грн. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач посилається на те, що під час незаконного звільнення з органів внутрішніх справ та оскарження протиправних дій відповідача в судовому порядку він вимушений був скористатись кредитними коштами в сумі 109473,00грн. для задоволення потреб своєї сім`ї (харчування, сплати комунальних послуг, орендної плати житла). Крім того, з часу незаконного звільнення з посади відповідач протиправно відмовляється вирішувати питання щодо працевлаштування його до органів Національної поліції. Таким чином, лише станом на час звернення до суду з даним позовом позивач зазнав моральної шкоди, в зв`язку з незаконними діями та бездіяльністю відповідача, у розмірі 489600,00грн. (що є упущеною вигодою). Позивач зазначає, що через незаконні дії відповідача він зазнав значних збитків - майнової та моральної шкоди.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.23-29) вказав на те, що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі не є належним з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлялась ОСОБА_1 та була предметом розгляду у справах №806/2073/15 та №806/1992/17, в задоволенні якої останньому було відмовлено. Рішення судів, що набрали законної сили, виконані в повному обсязі, в тому числі щодо проведення повного розрахунку грошового забезпечення. На думку відповідача, позивачу не завдано ні майнової, а ні моральної шкоди, в зв`язку з чим позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Розглядаючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.

Матеріали позову свідчать, що 19.07.2007р. ОСОБА_1 був прийнятий на службу до УМВС України в Житомирській області, де працював у слідчих підрозділах на різних посадах. В подальшому, 13.09.2018р. наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області №15 о/с від 13.09.2018р. відповідно до п.п.10,11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та згідно з п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ його було звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штату.

Судом встановлено, що 13.09.2018р. відповідач втретє звільнив позивача з посади, перше звільнення з посади відбулось 10.04.2015р. та друге – 22.06.2015р.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2019р. у справі №0640/4568/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області №15о/с від 13.09.2018 про звільнення з органів внутрішніх справ з 13.09.2018 капітана міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління МВС України в Житомирській області у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) згідно з пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчою відділення розслідування ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. Стягнуто з УМВС України в Житомирській області (в особі її ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.09.2018 по день ухвалення судового рішення в сумі 14542 (чотирнадцять тисяч п"ятсот сорок дві) грн 60 коп. Зобов`язано УМВС України в Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) та Житомирський МВ УМВС України в Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) надати ОСОБА_1 щорічну оплачувану відпустку за 2018 рік з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. В решті позовних вимог відмовлено.

Також суд приймає до уваги рішення адміністративних судів, в яких встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області від 10.04.2015р. та 22.06.2015р.

Так, згідно постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017р. у справі №806/2073/15 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" грудня 2016 р. скасовано, прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнено частково. Зокрема, визнано незаконним та скасовано наказ УМВС України в Житомирській області №96 о\с від 10 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та призначення на посаду старшого дільничого Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. Визнано незаконним та скасовано наказ УМВС України в Житомирській області №815 о\с від 22 червня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС, наказ №172 о/с від 03 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п."е" ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни), та наказ №234 від 31.08.2015 року про внесення змін до пункту наказу УМВС №172 о/с від 03.07.2015 року. Зобов"язано УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік. Стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2015 року по день ухвалення судового рішення - 07.03.2017 року в сумі 58170 грн. В решті позову – відмовлено (моральна шкода та відшкодування витрат).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2018р. у справі №806/1914/17, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №13 о/с від 22.06.2017 про звільнення з 22 червня 2017 року капітана поліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. Стягнуто з ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по день ухвалення судового рішення, 23 серпня 2018 року, в розмірі 25 026,80 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Предметом спору даної справи є стягнення моральної шкоди в розмірі 599073,00грн. з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 .

Згідно матеріалів позову ОСОБА_1 пов`язує спричинення йому моральної шкоди, виключно з незаконними діями та бездіяльністю УМВС України в Житомирській області, що полягає у незаконному звільненні, ігноруванні обов`язку щодо його працевлаштування, порушенні прав щодо невиплати вчасно заробітної плати.

Судом встановлено, що у вищезазначених адміністративних справах №806/2073/15 та №806/1992/17 судом вирішувалось питання щодо відшкодування моральної шкоди та в задоволенні позову в цій частині судом було відмовлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України 2004 року).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Суд погоджується з доводами позивача та вважає, що останнім доведено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди в сумі 599073,00 грн., позивач посилається на те, що цей розмір складається з двох частин, а саме: 109473,00грн. – кошти з кредитної картки, які отримав позивач для потреб сім`ї, організації життя; 489600,00грн. – мінімальне грошове забезпечення працівника поліції за період з квітня 2015р. по квітень 2019р., що на переконання позивача є упущеною вигодою.

Отже, обгрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач зсилається на витрати майнового характеру (кредит) та упущену вигоду, відповідно до вимог ст.22 ЦК України.

При цьому, сам позивач у позовній заяві (а.с.4 зворот), зазначає про завдання йому збитків - майнової шкоди.

Вказане обгрунтування розміру моральної шкоди суперечить положенням ст.23 ЦК України, норми якої регулюють відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

На переконання суду, розмір мінімального грошового забезпечення працівника поліції у 2019р. не може бути основою для визначення розміру моральної шкоди, що завдано позивачу у зв"язку із незаконним звільненням з посади слідчого СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, згідно з яким у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано її розміру.

Зважаючи на те, що позивачем необгрунтовано розмір моральної шкоди, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Cуддя В. П. Маслак