Рішення № 85327247, 31.10.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.2019 Справа № 910/9605/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 910/9605/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротест Україна”, м.Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Буринський молокозавод”, м. Буринь, Сумська область,

про стягнення 190814,98 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 84708 грн. основного боргу, 50999,95 грн. пені, 42713,58 грн. відсотків, 12393,45 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору поставки від 16.02.2015 № АТ-13/15, укладеного між сторонами даного спору, а також 2862,22 грн. судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 № 910/9605/19 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротест Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буринський молокозавод" про стягнення 190814,97 грн. з доданими до неї матеріалами передано за підсудністю на розгляд до Господарського суду Сумської області.

29.08.2019 Господарським судом Сумської області, відповідно до листа Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 № 01-05/126/19, отримана зазначена позовна.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.08.2019 у справі №910/9605/19 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 910/9605/19; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 20.09.2019; встановити позивач строк для подання до суду відповіді на відзив до 30.09.2019; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 15.10.2019.

16.09.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву від 15.09.2019 №181, відповідно до якого відповідач підтверджує факт укладення договору поставки за № АТ-13/15 від 16.02.2015, а також зазначає, що сума заборгованості в розмірі 84708 грн сплачена у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1898 від 05.09.2019. Окрім цього, вказує що станом на 12.09.2019 повнцістю відсутня заборгованість за спірним договором поставки, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків. В зв`яхзку з зазначеним просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження у справі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені усі належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав, при цьому суд приймає до уваги визнання відповідачем позову в підготовчому засідання відповідно до ст. 185 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:

16 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕСТ УКРАЇНА» (Позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУРИНСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД» (відповідач, покупець) , укладено договір поставки № АТ-13/15.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на умовах даного Договору. Відповідно до п. 1.2 та п. 3.1 Договору асортимент, вид та фактична кількість партії товару, його ціна та умови поставки визначаються сторонами в замовленні, а ціна на товар визначається у рахунках-фактурах та зазначаються сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, що є невід`ємними частинами Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору замовлення на поставку партії товару може бути зроблене покупцем в усній формі, підтвердженням прийняття постачальником замовлення до виконання є виставлення рахунку-фактури.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що протягом періоду з 01 грудня 2017 року по 28 грудня 2018 року, Відповідач замовив, а Позивач поставив тести на визначення залишку антибіотиків в молоці «Bioeasy 4іп1», «Bioeasy 2іп1» та послуги з ремонту аналізаторів молока, загальною вартістю 593 526,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 Договору покупець зобов`язаний провести оплату заявленої партії товару згідно виставленого рахунку у розмірі 100% вартості товару в момент відвантаження товару, що кореспондується ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Обгрунтовуючи позов, позивач зазначає, що в порушення вимог п. 4.2 Договору Відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого Позивачем товару, а саме сплатив 508 818,00 грн, проте решту вартості поставленого Позивачем товару у сумі 84 708,00 грн станом на дату складання цієї позовної заяви Відповідач не сплатив.

Як вбачається з матеріалів справи, що після відкриття провадження у справі відповідачем відповідно до платіжного доручення № 1898 від 05.09.2019 в повному обсязі сплачено 84708,00 грн. основної заборгованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Письмовими матеріалами справи, а саме платіжним дорученням № 1898 від 05.09.2019 підтверджується факт сплати 84708,00 грн. основної суми боргу.

Суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 84708,00 грн. основної суми боргу згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Окрім цього, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача за порушення терміну оплати за отриманий пеню в сумі 50999 грн. 95 коп., відсотки у сумі 42713 грн 58 коп та інфляційні втрати в сумі 12393 грн 45 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до 8.2. – 8.4. Договору сторонами погоджено, що у випадку коли зроблена поставка товару та є прострочення оплати за товар з вини покупця, останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожний день прострочення. В разі, якщо про строчка платежу буде продовжуватися більше чотирнадцяти календарних днів постачальник має право, крім пені додатково стягнути з Покупця тридцять відсотків річних від простроченої суми за весь період простьрочки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.6. договору сторони обумовили, що позовна давність за позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар, неустойки (пені, штрафу), передбачених умовами даного договору, встановлюється тривалістю у три роки. Нарахування пені, передбаченої умовами даного договору за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Згідно з розрахунком позивача відповідачу нараховано пеню в сумі 50999 грн. 95 коп., відсотки річних (30% річних) у сумі 42713 грн 58 коп та інфляційні втрати в сумі 12393 грн 45 коп.

Відповідач контррозрахунку здійснених позивачем нарахувань суду не надав.

Суд, перевіривши правильність нарахування відсотків річних, інфляційних нарахувань, пені приходить до висновку що позивачем під час здійсненого розрахунку день оплати включено до періоду нарахування інфляційних нарахувань, пені та плати за використання товарного кредиту.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем нарахувань, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені та 30 % річних визнається судом обґрунтованої в межах заявлених позовних вимог, сума інфляційних нарахувань за підрахунком суду становить 10624 грн 97 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань, пені та 30% річних передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 10624 грн 97 коп., 30% річних в сумі 42713 грн 58 коп та пеня в сумі 50999 грн 95 коп є правомірними та обгрунтованими.

В той же час відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Судом в даному випадку при розгляді даної справи враховано факт повної оплати основної заборгованості за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов`язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

При цьому, судом береться до уваги не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов`язань за Договором (зокрема, повну оплату), стягнення сум інфляційних втрат, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50%.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 10624 грн 97 коп інфляційних нарахувань, 25499 грн 98 коп пені, та 30% річних в сумі 42713 грн 58 коп.

Розмір інфляційних нарахувань в сумі 1768 грн 48 коп є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. В цій частині позовних вимог суд відмовляє у задоволенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд звертає увагу на наступне:

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в разі часткового задоволення позовних вимог судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 2835,70 грн. за рахунок відповідача Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. 231, 232, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.В частині стягнення суми основоного боргу в сумі 84708,00 грн закрити провадження за п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України в зв`язку з відсутністю предмету спору.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буринський молокозавод»» (41700, Сумська область, Буринський район, м. Буринь, вул.. Конотопське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 39580318) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротест України» (02094, м. Київ, пр.-т Гагаріна, буд. 14, оф. 32, код ЄДРПОУ 39199688) 10624 грн 97 коп інфляційних нарахувань, 25499 грон 98 коп пені, 42713 грн 58 коп 30 % річних, 2835,70 грн.. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4.В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 31.10.2019.

Суддя В.Л. Котельницька