Ухвала суду № 85324806, 28.10.2019, Василівський районний суд Запорізької області

311/3621/19

28.10.2019 Провадження №2/311/1133/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року м. Василівка

Суддя Василівського районного суду Запорізької області Нікандрова С.О., розглянувши матеріали позовної заяви заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави – Василівської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, -

В С Т А Н О В И В:

До Василівського районного суду Запорізької області надійшов позов заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави – Василівської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.Позов обгрунтований тим, що відповідач ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 04.09.2015 року набув право власності на комплекс будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 1,6626 га з кадастровим номером:2320910100:05:052:0093, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка перебуває у комунальній власності Василівської міської ради Запорізької області. Рішенням сьомого скликання десятої (позачергової) сесії Василівської міської ради Запорізької області від 24.06.2016 року №31 ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку передано в оренду строком на п`ять років і зобов`язано його укласти з Василівською міською радою Запорізької області договір оренди земельної ділянки, проте відповідач ОСОБА_1 протягом тривалого часу фактичного користування земельною ділянкою, ухиляється від укладення та реєстрації договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс належних йому на праві власності будівель. Таким чином, протиправні дії ОСОБА_1 унеможливили отримання Василівською міською радою Запорізької області доходів у вигляді орендної плати, які відповідач не сплачував за фактичне користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі ст.ст.1212,1214 ЦК України просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Василівської міської ради Запорізької області дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 206 045 грн., та стягнути з відповідача на користь прокуратури Запорізької області в особі Енергодарської місцевої прокуратури кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у розмірі 3090,68 грн.

Вивчивши матеріали даної позовної заяви, вважаю, що наявні підстави для її повернення прокурору з таких підстав.

Частиною 4 ст.263 ЦПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах Великої Палати від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16,

в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі№806/1000/17, від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 23.01.2019 у справі №920/331/18, містяться наступні висновки:

- відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом;

- розглядаючи кожен випадок окремо, суд повинен вирішити, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін;

- у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи;

- з огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України);

- положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру»;

- так, за змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті;

- отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону

України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що вказаний ним орган, уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Василівська міська рада Запорізької області, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, уповноваженим органом не було вжито своєчасних заходів щодо подання позову про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, що стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Василівської міської ради Запорізької області, як власника земельної ділянки.

На підтвердження невжиття Василівською міською радою Запорізької області захисту інтересів держави прокурором надано лист Василівської міської ради Запорізької області від 25.06.2019 року №03-01-12/1507, та довідку Василівської міської ради Запорізької області від 25.06.2019 року №03-01-12/1508, з яких вбачається, що Василівська міська рада Запорізької області не може звернутись із позовом до суду, оскільки у останньої відсутні кошти на сплату судового збору. Між тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували відсутність коштів на сплату судового збору.

Саме лише посилання Василівської міської ради Запорізької Управління на відсутність коштів на оплату судового збору (3090,68 грн.) не можуть вважатись доказом неможливості останньої самостійно звернутися за захистом своїх прав до суду, оскільки питання оплати судового збору, його відстрочки чи розстрочки регулюються Законом України «Про судовий збір», а прокурор не є тією особою, до компетенції якої цим Законом віднесено вирішення питань оплати чи звільнення від оплати судового збору, крім того, прокурор законом не наділений замісними функціями платника судового збору.

При цьому, судом враховані правові позиції Верховного Суду, викладені постанові від 31.07.2019 року у справі №916/2914/18, яким зроблено висновок, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору не свідчить про неналежність захисту і не є підставою для подання позову прокурором.

Отже, суд приходить до висновку, що у даній справі прокурором не наведено обставин, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Василівською міською радою Запорізької області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, відсутність коштів для сплати судового збору, тощо, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави та не є підставою для звернення із даним позовом до суду саме прокурором.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням наведеної норми, при зверненні прокурора з позовом в інтересах позивача, доведенню на загальних підставах підлягає також дотримання визначеного ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» досудового порядку звернення до суду щодо повідомлення суб`єкта владних повноважень про таке звернення. Слід також зазначити, що положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено саме обов`язок прокурора на здійснення відповідних дій.

Тобто, виходячи зі змісту даної норми, наявність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів попереднього звернення прокурора до відповідного суб`єкта владних повноважень є обов`язковою умовою, за якої можливий судовий розгляд позову прокурора, і виключно у разі її дотримання прокурор набуває відповідних процесуальних повноважень (процесуальної дієздатності).

Так, в матеріалах справи міститься повідомлення Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області від 25.09.2019 року №32/3-746 вих.19 до Василівської міської ради Запорізької області, в якому повідомлялось, що Енергодарською місцевою прокуратурою Запорізької області вжиті заходи представницького характеру та пред`явлено до Василівського районного суду Запорізької області позов в інтересах держави в особі Василівської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у розмірі 206 045 гривень за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення (вручення) вказаного повідомлення Василівській міській раді Запорізької області.

Отже, матеріали справи не містять доказів виконання прокурором приписів ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а саме попереднього, до звернення до суду, повідомлення про намір звернення до суду з позовом відповідного суб`єкта владних повноважень.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі ст.ст.77, 78 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від

01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також не дотримано передбачену ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедуру попереднього звернення прокурора до відповідного суб`єкта владних повноважень.

Процедура, передбачена абз.3 і 4 ч. 4 ст.23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц.

П.4 ч.4 ст.185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З урахуванням наведеного, враховуючи викладені у даній ухвалі правові позиції Верховного Суду щодо права прокурора на звернення із позовом до суду, позовна заява підлягає поверненню, оскільки суд прийшов до висновку, що в даній справі відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Згідно ч.7 ст.185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

При подачі позовної заяви прокурором сплачений судовий збір в сумі 3090,67 грн., платіжним дорученням №2371 від 17 вересня 2019 року на суму 1921 грн. і платіжним дорученням №2680 від 22 жовтня 2019 року на суму1169,67 грн., який підлягає поверненню у зв`язку з поверненням позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.185 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави – Василівської міської ради Запорізької області до

ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна - повернути прокурору на підставі п.4 ч.4 ст.185 ЦПК України.

Зобов`язати управління Державної казначейської служби у Василівському районі Запорізької області повернути прокуратурі Запорізької області в особі Енергодарської місцевої прокуратури кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у розмірі 3090,67 грн., сплачені при подачі позову за платіжними дорученнями №2371 від 17 вересня 2019 року на суму 1921 грн., №2680 від 22 жовтня 2019 року на суму 1169,67 грн.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

У відповідності до п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області С.О.Нікандрова