Рішення № 85321850, 31.10.2019, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5802/18

Провадження № 2/727/418/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Кицинюк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - ТОВ «Фінансова компанія «ТРАСТ ФІНАНС», Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що 29.09.2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку, а саме: поділене в натурі нерухоме майно, що складається з квартири №1 , яка складається із: на першому поверсі: 1-1 коридор площею 2,80 кв. м ., 1-2 вбиральня площею 1,90 кв.м., 1-3 передпокій площею 22,20 кв.м., 1-4 кімната площею 38,00 кв.м., 1-5 кухня площею 25,50 кв.м., на другому поверсі: 1-6 передпокій площею 22,20 кв.м., 1-7 кімната площею 20,10 кв.м., 1-8 кімната площею 17,80 кв.м., 1-9 кімната площею 25,80 кв.м., 1-10 санвузол площею 10,10 кв.м., на мансарді: 1-11 сходова клітина площею 3,10 кв.м., 1-12 коридор площею 23,80 кв.м., 1-13 комора площею 1,50 кв.м., 1-14 приміщення площею 16,60 кв.м., 1-15 гардеробна площею 14,60 кв.м., 1-16 гардеробна площею 22,10 кв.м., 1-17 приміщення площею 15,80 кв.м., на цокольному поверсі: 1-18 гараж площею 25,50 кв.м., 1-19 підвал 9,80 кв.м., 1-20 приміщення площею 2,40 кв.м., 1-21 коридор площею 15,60 кв.м., 1-22 сходова клітина площею 2,20 кв.м., 1-23 приміщення площею 5,80 кв.м., 1-24 приміщення площею 11,40 кв.м., 1-25 приміщення площею 11,60 кв.м., 1-26 приміщення площею 3,70 кв.м., 1-27 котельна площею 4,50 кв.м., загальною площею 376,40 кв.м., в тому числі житловою площею 101,70 кв.м., а також огорожа № АДРЕСА_6 .

Відповідно до довідки КЖРЕП № 5 в квартирі АДРЕСА_8 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 як піднаймачі.

Він позбавлений можливості безперешкодно реалізовувати своє право на майно у зв`язку з реєстрацією відповідачів в належній йому квартирі.

А тому просив відповідно до ст.391 ЦК України усунути йому перешкоди в користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_8 шляхом зняття з реєстрації місця проживання відповідачів; визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Відповідно до ч.4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 червня 2018 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачам строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім того відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з письмовою заявою, в якій позов підтримує повністю, просить справу розглянути в його відсутність.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов та у письмових поясненнях, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ТзОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги вважав обґрунтованими та не заперечував щодо задоволення позову.

Представник третьої особи служби у справах дітей Чернівецької міської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутності, відмовити в задоволенні позовних вимог та при винесенні рішення врахувати інтереси дітей.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_8 , яка складається із: на першому поверсі: 1-1 коридор площею 2,80 кв.м., 1-2 вбиральня площею 1,90 кв.м., 1-3 передпокій площею 22,20 кв.м., 1-4 кімната площею 38,00 кв.м., 1-5 кухня площею 25,50 кв.м., на другому поверсі: 1-6 передпокій площею 22,20 кв.м., 1-7 кімната площею 20,10 кв.м., 1-8 кімната площею 17,80 кв.м., 1-9 кімната площею 25,80 кв.м., 1-10 санвузол площею 10,10 кв.м., на мансарді: 1-11 сходова клітина площею 3,10 кв.м., 1-12 коридор площею 23,80 кв.м., 1-13 комора площею 1,50 кв.м., 1-14 приміщення площею 16,60 кв.м., 1-15 гардеробна площею 14,60 кв.м., 1-16 гардеробна площею 22,10 кв.м., 1-17 приміщення площею 15,80 кв.м., на цокольному поверсі: 1-18 гараж площею 25,50 кв.м., 1-19 підвал 9,80 кв.м., 1-20 приміщення площею 2,40 кв.м., 1-21 коридор площею 15,60 кв.м., 1-22 сходова клітина площею 2,20 кв.м., 1-23 приміщення площею 5,80 кв.м., 1-24 приміщення площею 11,40 кв.м., 1-25 приміщення площею 11,60 кв.м., 1-26 приміщення площею 3,70 кв.м., 1-27 котельна площею 4,50 кв.м., загальною площею 376,40 кв.м., в тому числі житловою площею 101,70 кв.м., а також огорожа №2, належить позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.09.2008 року (а.с.6) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.220-221).

Відповідно до довідки КЖРЕП №5 від 04.09.2017 року (а.с.4), в квартирі АДРЕСА_8 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 як піднаймачі.

Згідно з ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 Житлового кодексу Української РСР, стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.7 Закону України від 11.12.2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції Закону України від 05.07.2012 року №5088-VІ) зняття з реєстрації місця проживання особи належить до компетенції органів реєстрації місця проживання та місця перебування осіб, які знімають з реєстрації місця проживання особи на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Враховуючи зазначені вимоги ст.7 зазначеного Закону зняття відповідачів з реєстрації має здійснюватися та підставі рішення суду про їх виселення, а не за рішенням суду про зняття їх з реєстрації, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Як вбачається з довідки КЖРЕП №5 від 04.09.2017 року (а.с.4), малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані зі своєю матір`ю ОСОБА_2 .

Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, що діями відповідачів порушується право власності чи право законного володіння позивача, будь-яких доказів щодо реальної небезпеки порушення прав власності зі сторони відповідачів, позивачем не надано.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року).

Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Суд вважає, що визнання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою, буде становити для них надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі №711/4431/17.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, зокрема не надано актів про не проживання відповідачів в спірній квартирі, не вказано, протягом якого часу відповідачі не проживають в спірній квартирі, що є підставою для визначення чи вказані особи втратили право користування квартирою чи ні, а також не вказано, якими саме діями порушуються права позивача, оскільки позивач в спірній квартирі не зареєстрований і не проживає в ній фактично, а тому і в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, про відсутність порушених прав позивача ОСОБА_1 свідчить сплата за нього судового збору за подання до суду позову третьою особою ТзОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс».

29.09.2008 року між ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KF52572. Виконання зобов`язань позичальника забезпечувалось іпотекою квартири АДРЕСА_8 та земельної ділянки по вказаній адресі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15.01.2015 року по справі №727/7865/14-ц, провадження №2/727/247/15, затверджено мирову угоду, укладену між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 , згідно з якою ПАТ «ВіЕс Банк» набув права продажу предмета іпотеки від свого імені та набув права управителя відносно предмета іпотеки житлової квартири АДРЕСА_8 .

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до договору відступлення прав за іпотечними договорами від 29.12.2017 року (а.с.191-193), згідно з яким ПАТ «ВіЕс Банк» відступило ТзОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» належні йому права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором №KF52572 від 29.09.2008 року.

Згідно з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд вважає, що застосований позивачем спосіб захисту є неналежним в розумінні статті 16 ЦК України, оскільки третя особа ТзОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс», яка набуло права управителя відносно предмета іпотеки житлової квартири АДРЕСА_8 , не зверталось до суду за захистом своїх прав, хоча набула права продажу предмета іпотеки від свого імені.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява №30856/03) від 02 грудня 2010 року, поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідачів понад встановлені чинним законодавством строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 року по справі №613/188/17, провадження №61-30412св18.

Суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, так як в матеріалах справи відсутні докази того, що вони не проживають у спірній квартирі.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням необхідно відмовити, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 47 Конституції України, ст.ст.15, 16, 29, 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст.12, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 274 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - ТОВ «Фінансова компанія «ТРАСТ ФІНАНС», Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 28 жовтня 2019 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: