Рішення № 85301442, 31.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

31 жовтня 2019 р. Справа № 520/10410/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, (код ЄДРПОУ 14099344, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення № 63 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.09.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати в повному обсязі ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 16.09.2019 року з розрахунку 90 % від розміру заробітної плати згідно довідки про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Харківської області від 13.09.2019 року № 18-241, з можливістю здійснення подальших перерахунків, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-ІІІ.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що з 02.04.2001 року по теперішній час позивач безперервно працює в системі прокуратури України. 16.09.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки про складові заробітної плати від 13.09.2019 року № 18-241, виданої Прокуратурою Харківської області. Рішенням №63 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.09.2019 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про прокуратуру". Позивач вважає, що відповідачем було протиправно відмовлено йому в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру”, оскільки позивач набув право на пенсійне забезпечення за вислугу років при наявності стажу роботи 20 років 09 місяців 02 дні. Представник позивача зазначив, що гарантія реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена ст. 22 Конституції України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тобто, вступивши у відповідні правовідносини з державою (вступ на службу до органів прокуратури) позивач справедливо розраховував на те, що запропоновані державою соціальні гарантії не будуть скасовані у разі зміни законів і він зможе отримувати пенсію в розмірі 90% від заробітної плати, маючи понад 20 років відповідного стажу. Вирішуючи питання про застосування Закону України “Про прокуратуру” в часі, відповідач свідомо ігнорує ст. 22 Конституції України, яка встановлює, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ухвалою суду від 08.10.2019 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 25.10.2019 року надійшов відзив на позов, в якому, заперечуючи проти позову, останній просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що, станом на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії управління керувалося нормами Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року, оскільки норми, які визначали право на призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року №1789-ХІІ втратили чинність. На даний час пенсійне забезпечення працівників прокуратури унормоване ст. 86 Закону України “Про прокуратуру”, яка є чинною на час звернення із заявою про призначення пенсії, пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до наданих документів його стаж роботи за вислугою років склав 20 років 09 місяців 02 дні, стаж роботи на посадах прокурорів – 18 років 05 місяців 16 днів. У зв`язку з чим для призначення пенсії за вислугу років позивачу необхідно мати 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. За таких обставин відповідач вважає, що відсутні підстави для призначення позивачу пенсії та визначення такої з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати. Щодо позовних вимог позивача здійснювати перерахунок пенсії в подальшому без обмеження її максимального розміру відповідач заперечував, зазначивши, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення на майбутне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи заяв по суті справи, докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , працює в органах прокуратури України з 02.04.2001 року по теперішній час, що підтверджується даними трудової книжки позивача НОМЕР_2 .

З повідомлених позивачем обставин та з матеріалів справи вбачається, що 16.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (від 05.11.1991 в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% розміру заробітної плати.

Рішенням №63 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.09.2019 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про прокуратуру".

Своє рішення відповідач мотивував тим, що згідно статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 року, який набув чинності 15.07.2015 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Стаж роботи заявника за вислугою років на день звернення склав 20 років 09 місяців 02 дні. У зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років – 24 роки відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру".

Позивач, не погодившись з доводами Відповідача, викладеними у вказаному рішенні, яким йому відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, вважаючи його незаконним та таким, що порушує її право на пенсію за вислугою років, звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною ч.1 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789-XII (у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-ІІІ та до внесення змін Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 року передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Згідно ч.5 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

На теперішній час діє Закон України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII, частиною 1 ст. 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача із заявою про призначення йому пенсії, його стаж роботи за вислугою років складав: 20 років 09 місяців 02 дні, у тому числі на посадах прокурорів - 18 років 05 місяців 16 днів.

Також позивачем надано копію архівної довідки НЮУ ім. Ярослава Мудрого від 19.09.2019 року № С-467/344, яка підтверджує навчання позивача у вищому навчальному закладі з 01.09.1996 року по 30.06.2001 року.

Вирішуючи вказаний спір, суд зазначає, що застосовуючи Закон України "Про прокуратуру" в часі, та, виходячи з того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У свою чергу, застосування Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII, яким збільшено стаж роботи, що надає право на пенсію за вислугою років, та Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, фактично є звуженням прав позивача, оскільки таке право ним набуто за ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789-XII при наявності стажу роботи більше 20 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури більше 10 років.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Окрім того, частини 1-3 ст.46 Конституції України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

За приписами статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Таким чином, Конституційний суд України вважає, що ці положення статті 17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002).

Крім того, у рішенні від 20.03.2002 у абз. 4 п. 6 вказано: “Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який, принаймні, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається” (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004).

Виходячи із викладених норм, а також розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, в тому числі працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21-348а13), Конституційному поданні від 25.03.2016 № 20-1271/0/3-16.

Суд зазначає, що у частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй, про що також зазначено у п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007.

Пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до приписів частини першої статті 8 Конституції України визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

З цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010 від 22.12.2010, № 23-рн/2010 від 11.10.2011, № 10-рп/2011).

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

В п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 зазначив, що “невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави”. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є “складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права”.

Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.05 № 8-рп/2005 чітко визначив, що при прийнятті законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом”, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів” (рішення у справах “ Амюр проти Франції”, “Колишній король Греції та проти Греції” та “Малама проти Греції”. “ Майном” може бути як “існуюче майно”, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні “легітимні сподівання” на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі “ Ганс-Адам 11 проти Німеччини”). “ Легітимні сподівання” за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі “ Копецький проти Словачини”).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі “Брумареску проти Румунії” зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61).

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років. До нього входить половина строку навчання в юридичній академії за спеціальністю “Правознавство” (денна форма навчання за державним замовленням); робота в органах прокуратури з 02.04.2001 року по дату звернення за призначенням пенсії - 16.09.2019 року).

З огляду на викладене суд вважає, що пунктом 5 Прикінцевих Положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 та змінами до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991, внесеними Законом України від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" звужено соціальні гарантії позивача, а саме: гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності стажу роботи понад 20 років, у тому числі на посадах прокурорів - понад 10 років, зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку, а своїми діями та рішеннями Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області порушило права позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення йому пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" на підставі cт. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12.07.2001 та, керуючись вимогами статті 22 Конституції України, в розмірі 90% суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору. У зв`язку з чим він правомірно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років.

У зв`язку з чим відновлення права позивача на призначення пенсії полягає у зобов`язанні відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за вислугою років з 16.09.2019 з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Харківської області від 13.09.2019 №18-241, відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №93662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що рішення № 63 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.09.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" - є неправомірним.

Щодо вимоги позивача про здійснення подальших перерахунків пенсії, без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001), суд зазначає наступне.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

В матеріалах справи відсутні докази того, що після призначення пенсії позивачу відповідачем буде допущено нездійснення її перерахунків, тобто фактично позовні вимоги спрямовані на недопущення порушення прав позивача в майбутньому, які теоретично може допустити відповідач, а тому права позивача в даній частині позовних вимог на час розгляду справи по суті не є порушеними. У зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги у цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на підвищення пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 8, 22, 46, 58 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 9, 77, 78, 139, 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення № 63 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.09.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) призначити та виплачувати в повному обсязі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугою років, з 16.09.2019 року з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Харківської області від 13.09.2019 року № 18-241, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-ІІІ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 31 жовтня 2019 року.

Суддя Шляхова О.М.